Історії й думки людей, що втікають від війни

23 травня, 2022
Історії людей, що переїхали до Львову, тікаючи від активних бойових дій у своєму регіоні.

Наші гості - біженці, що заходять до офісу за адресою Федорова 27, не лише приходять отримати гуманітарну допомогу, вони несуть із собою всесвіт спогадів, почуттів і переживань, які нам цікаво відкривати, спілкуючись із ними. Ці люди приїхали з різних регіонів, переважно зі Сходу України, а також з південних регіонів, та Київщини. Їх історії торкають за живе та дають розуміння чим є війна для звичайного українця. Публікуємо деякі фрагменти інтерв'ю з ними. 

 

Пані Ірина, Сєвєродонецьк 20 квітня 

Пані Ірина приїхала з Сєвєродонецька. Три роки тому втратила свого чоловіка, він хворів на онко. Каже, що вона аж так через те переживала, що сама захворіла — в неї виявили дві злоякісні пухлини. За освітою Ірина - електрик, але все життя працювала в торгівлі, понад 25 років.

Ірина справжня патріотка свого регіону, каже, що дуже не хотіла покидати дім, запевняє, як тільки-но з’явиться можливість повернутись, вона обовязково це зробить. Ірина каже, що відчуває велику відмінність в їх (східному) менталітеті і західному: «В нас все дуже родинно, всі між собою дуже пов’язані, на Заході не так, певно через це так сильно хочеться повернутись».

«Війна лікує від усіх хвороб». Каже Ірина, що під час обстрілів організм акумулює всі сили та адреналін, а вже після свідомість намагається осягнути все, що сталось. Тому коли приїжджаєш в спокійне місце після обстрілів, дуже велика ймовірність впасти в депресію, що й сталось з нашою гостею.

Ірину найближчим часом очікують дві знакові події в житті її сім’ї: народження онуки і весілля доньки. Донька з чоловіком вирішили побратись у Львові, не чекаючи на закінчення війни (Ірина каже, що в якості весільного вбрання подружжя обрало вишиванки). Інша ж донька, що з початком війни виїхала закордон, наразі чекає на народження дитини.

Ірина здалась стоїчно сильною і виваженою жінкою зі складною долею, в якій однак, в однаковій кількості вплетено і світлих і темних ниток. Вона пообіцяла завітати, коли довгоочікувані події здійсняться і розділити з нами добрі новини!

20.04.2022
56-та доба повномасштабного російського вторгнення.

 

Пані Марина, Харків. 4 травня. 

Пані Марина з Харкова. Духовна, інтелігентна пані, вчителька історії за освітою та працівник музею за професією. Доки ми розмовляли, пані Марина не переставала плакати, здавалось, той стан, коли сльози ллються мимоволі з очей і уста безперервно тремтять став її постійним станом, або ж це був поки невдалий момент для інтерв’ю, бо ще спогади живі й надто болючі. У Львові Марина з донькою та маленькою онукою, з якою вона проводить майже увесь свій час - разом плетуть сітки, ходять до бібліотеки, доки донька працює. 

Марина в Харкові працювала в Історичному Музеї завідувачкою відділку просвітницької роботи. «Дітки до нас приходили, ми їм екскурсії організовували, заходи. Розповідали їм, про війну, про все…». Пані Марина каже, що в Харкові залишилась її подруга, бібліотекарка, вона нещодавно отримала нагороду «Найкращий бібліотекар року», виїжджати не хоче і навіть продовжує відкривати інколи бібліотеку, — діти все ще приходять за книгами, попри небезпеку.

«Ми дітям показували кайдани, щоправда не самого Шевченка, але тогочасні. Вони такі важкі! І от дивишся, думаєш, скільки вже всього протягом історії Росія робила Україні, а вона все бореться й бореться… Дітям показуєш кайдани і вони їм западають в душу, й розповідати нічого не треба, або наприклад, валянки Валентини Гризодубової, або листи Квітки-Основ’яненка. Збереглись листи солдатів Другої Світової, там один боєць писав листи своїй жінці і в кожному листі писав вірш, - він такий був творчий. Я намагалась щось виховати в дітях, щоб вони могли боротися» - ділиться спогадами пані Марина. 
 
«Путін не сповідався і в нього накопичувалось і накопичувалось…Ми не замислюємось, а душа стає все гірше і гірше… Все від Б-га, тому ми всі повинні сповідатись, щоб зробити світ краще на своєму рівні. Дуже багато людей зараз допомагають одне одному і це теж для того, щоб просіяло слово Господнє».
«Ми не повинні бажати Путіну смерті, ми повинні бажати йому покаяння, людина в покаянні більше переживе, аніж він в нерозумінні помре.»

04.05.2022
70-та доба повномасштабного російського вторгнення.

 

 

↑Новини↑