Історії людей, що втікають від війни

20 травня, 2022
Історії людей, що переїхали до Львова, тікаючи від активних бойових дій у своєму регіоні.
Наші гості - біженці, що заходять до офісу за адресою Федорова 27, не лише приходять отримати гуманітарну допомогу, вони несуть із собою всесвіт спогадів, почуттів і переживань, які нам цікаво відкривати, спілкуючись із ними. Ці люди приїхали з різних регіонів, переважно зі Сходу України, а також з південних регіонів, та Київщини. Їх історії торкають за живе та дають розуміння чим є війна для звичайного українця. Публікуємо деякі фрагменти інтерв'ю з ними. 

Пані Галина, Краматорськ, 16 травня.

«Я до останнього не вірила, що Росія на нас нападе. Доки все було тільки на Донбасі, я думала, що Росія тільки поставляє зброю, але не вірила, що вона сама бере участь. Думала що там задіяні якісь сили російські, але більше бандитизму, ніж професіоналізму. А як тільки він напав, я зрозуміла, що я помилялась про Путіна…» 

«…Все ближче і ближче починались обстріли і в нас, а поруч у нас аеродром і воєнна частина. Бомбили аеродром, але навколо міста у нас оточення з наших військ, вони багато снарядів збивали. У декого вибиті вікна, дрібні пошкодження від вибухової хвилі. Від нас до аеродрому кілометрів шість, дивлюсь а всі наші сусіди стоять і дивляться: прилетіло два літака, скинули раз бомби, потім розвернулись і скинули другий раз бомби, вони знищили тоді всі запаси солярки...»

Пані Галина від обстрілів ховалась вдома, в коридорі, облаштувавши собі куточок з двох холодильників, а посередині крісло. Одного разу був випадок, про який пані Галина розповідає мені вже вдруге - справжній сюжет меланхолійного фільму в стилі Ларса фон Трієра. Ділюсь дослівно. 

«Ми ж світло не включаємо, в нас заборонено його вмикати після того, як стемніє. В нас виключені всі ліхтарі в місті, навіть сонячні прибрали, місто повністю темне. Закінчилась тривога, я вирішила попити води й піти спати. Підхожу до води, вона в мене в ванній. Раптом в ванній стає світло-світло, як ясний день. Я вибігаю в коридор, звідти добре видно з вікна на кухні, дивлюсь летить щось незрозуміле…Ну я на це зовсім спокійно, флегматично думаю собі: «Ну, два рази не помирати» і пішла спати. Зранку відкриваю завішене дзеркало, дивлюсь – вся сива….»

Питаю в пані Галини про ракетний обстріл вокзалу в Краматорську (8 квітня 10:30 ранку, коли загинуло багато мирних людей, які чекали своєї черги на евакуацію потягом)
«Мені пощастило, що я не вирішила їхати в той день, бо речі в мене були вже зібрані, я була готова з дня на день виїжджати. Пізніше їхала з волонтерами, вони віруючі, чи то баптисти, чи то євангелісти. Вони розповідали, що в цей час повинні були забирати частину людей з вокзалу в Дніпропетровськ на потяг. Але, кажуть, зранку в них була звична молитва, яка з якоїсь причини в той день затрималась. Приїхали на вокзал вже після вибуху, побачили все, що там було, почали допомагати. Кажуть, живими їх залишила молитва».
 
16.05.2022
82-й день повномасштабної війни Росії проти України

Пані Ольга, Харків 12 травня

Пані Ольга приїхала з Харкова разом з донькою, онуком і онучкою. Вона  нині пенсіонерка, раніше в Харкові працювала інженером, донька  тренерка зі стрільби з лука  за мирного часу вона часто їздила на змагання різними містами України й нажила багато знайомих, які наразі їх і прихистили в себе у Львові.

Пані Ольга розповідає про 52 дні, проведених у бомбосховищі в Харкові і показує фото, як вони робили там нари для дітей з дверцят, зносили туди подушки, ковдри, як облаштовували собі "умови". Бомбосховище фактично стало їх постійним домом, адже за будь-якої, навіть віддаленої небезпеки вони спускались туди заради дітей. Пані Ольга згадує зі сльозами на очах, як щоразу їм доводилось бігати з дітьми на руках вниз, як тільки починали здалеку лунати вибухи (були й травматичні випадки, коли тато з дитиною (молодшою дівчинкою) на руках впав, поспішаючи збігти). 

Пані Олена каже, що дітям досі складно адаптуватись від вибухів  здригаються від звуків трамваю, що чутно з вулиці. Розповідає, якось на вокзалі, щойно приїхавши до Львова, старший онук, почув звуки повітряної тривоги й почав чимдуж бігти. Його піймали люди, які виявляється були психологами, вони запропонували безкоштовну допомогу. Наразі діти вже понад місяць займаються з психологами й отримують кваліфіковану допомогу, хоча пані Олена жартує, "Психологи говорять відверто, аби вилікувати дітей, треба спершу вилікувати дорослих."

12.05.2022
78-й день повномасштабної війни Росії проти України



↑Новини↑