Крім того, королівські грамоти від 1654 та 1681 років підтверджували право золочівських юдеїв на утримання синагоги, окописька (єврейського кладовища), лазні, шпиталю та м’ясних торгових рядів, які розташовувалися посеред єврейського ринку Золочева, на вулиці, що йшла від Татарського млина.

Документи 1670-1672 років свідчать про великий наплив до міста євреїв у вказаний період. Це підтверджує мандрівник Ульріх фон Вердум у короткому описі Золочева, залишеному під час подорожі у 1670- 1672 роках Україною: "Саме місто, складене з дерев’яних будинків, цілком зграбно збудоване навколо чотирикутного ринку й заселене переважно євреями”.

Року 1672 Золочівбув дуже знищений татарсько-турецьким нападом. Цілком очевидно, що руйнація торкнулася також як дерев’яних, так імурованих храмів міста. Меценатом їх відбудови у зубожілому після татарсько-турецьких погромів Золочеві був польський король Ян (Іван) III Собеський (роки правління: 1674-1696), який бував у Золочеві, як подає історик Д.Зубрицький, найчастіше з усіх руських (українських) міст – крім Жовкви та Яворова. Тоді Велика синагога (мурована) зазнала ґрунтовної відбудови коштом зазначеного польського короля, через що її окреслювали як "фундацію короля Яна Собеського”.1691 року дерев’яне місто зруйнувала велика пожежа. Не встигло воно відбудуватися, як 1705 року його спустошили шведи. 1724 року вогонь знищивдерев’яну божницю, а також вісім заїжджих єврейських дворів. Але вже 1726 року синагогу відбудували (була збудована нова будівля синагоги) завдяки тому, що задля цього було завезено 200 підвод дерева. Це занотовано в австрійському урядовому донесенні про кількість синагог у місті за 1826 рік: "Школа [синагога] дерев'яна, віком понад 100 років, крім неї ще дві школи дерев'яні”. Золочівська дерев’яна божниця (синагога), що вирізнялася великими розмірами, була знищена під час Першої світової війни. Приблизно у середині XVIII століття пожежа дуже знищила золочівську муровану (Велику) синагогу. У 1755 році божницю відбудували, надавши будівлі пізньобарокових рис. Дата відбудови була зафіксована гебрейськими літерами у картуші над входовими дверима божниці. Докладні описи тогочасного внутрішнього улаштуваннямурованої (Великої) синагоги подають архівні документи з 1910-1913 років, коли у ній проводили чергову реконструкцію (реставрацію). На осі східної стіни Великої синагоги розташовувався бароковий вівтар (Арон кодеш) у вигляді виступаючої широкої консолі. По обидва боки Арон Кодеша були зображені виноградні грона з листям, птахами, овочами та білками.Склепіння синагоги були вкриті розписами, зокрема, вирізнялися чотири польські герби та орел над дверима. Молитовний зал та синагогальніприміщення вкривав спільний дах.1939 року Велика синагога у Золочеві була відремонтована, коштомпонад 5 тисяч злотих.

У XVIII столітті єврейська (юдейська) громада Золочева мала: муровану синагогу, звану Великою, дерев’яну – Малу та Бейт га-Мідраш/Бейт Мідраш (на івриті:מדרש בית) – "Будинок Вчення” чи "Дім Навчання”, який також вважався божницею (синагогою).

Також у XVIII столітті ремісники Золочева юдейського віросповідання почали об’єднуватися у цехи. Юдеї впливали на усі сфери міського життя. Через те власник міста час від часу видавав їм обмежуючі грамоти. Зокрема, грамотою магната Якуба Людвіка Собеського від 1736 року золочівським євреям заборонялося будувати або винаймати міщанські будинки та ґрунти від християн.Однак заборони не давали бажаного результату –після смерті Якуба Людвіка Собеського (у 1737 році) – 1740 року юдеям дозволили вільно купувати будинки у місті.

Станом на 1765 рік золочівська юдейська громада налічувала 1088 осіб, а золочівський кагал разом з прикагальними громадами довколишніх сіл – 1656 осіб.

У другій половині XVIII століттяу Золочеві поширився хасидизм – містична гілка юдаїзму, базована на вченні кабали (каббалізм).Великий вплив на вірних мав знаменитий цадик рабі Єгіель (Йехіель) Міхель Золочівський (1726-1786), син Ісаака Міхеля, учня відомого магіда – проповідника Баал Шем Това (Бешта). Золочів перетворився нахасидське містечко – штетл. Відомим рабиномЗолочева того часу був один з хасидських лідерів Іссахар-Бер, також ученьМежиріцького Магіда. Йехіель Міхель та Іссахар Бер написаликоментар до Мішни і Гемари у стилі диспуту. 1809 року рабиномЗолочевастав учень Єгіеля (Йехіеля) Міхеля– ребе Авраам Хаїм (помер у 1848 році), який написав книгу"Орах Хаїм” ("Спосіб життя”).

На час переходу Галичини під владу Австрії (монархії Габсбургів) у 1772 році у Золочеві замешкувала велика кількість юдеїв – як в місті, у тому числіі на Ринковій площі, так і на передмістях. Це відзначено у Йосифинській метриці, складеній у 1785-1788 роках, та Францисканській – 1820 р. Обидві метрики фіксують синагогу на будівельних ділянках під №№ 66, 67 (Йос.), №72 (Фр.),ритуальнулазню (68, 73),шпиталь (69, 74) та юдейське окописько (604, 683) на передмісті Шляхи, при вулиці Львівській.

Унаслідок австрійської адміністративно-політичної реформи 1782 року Золочів став окружним центром Золочівського циркулу (адміністративного округу), у 1790 році до Золочева були переведені усі окружні органи влади з Бродів, які перебували надалі у Золочеві увесь період правління Габсбургів у Галичині (до 1918 року).

Юдейська громада Золочева брала активну участь в економічному розвитку міста. Особливо у 1870-х роках, коли розвивалася промисловість, прокладалися залізничні колії, будувалися фабрики та інші промислові об’єкти. Юдеї заробляли собі на життя торгівлею та ремеслом. Наприкінці XIX століття у Золочеві з метою самоорганізації та самодопомоги було утворене Товариство Єврейських ремісників "Яд Гарузім” ("Працьовита рука” або "Уміла рука”).

1870 року була створена відома друкарня "Цукеркандель” (нім. "Zuckerkandel”) та ще дві менші друкарні, що були у власності юдеїв. Серед благодійних закладів юдеї мали шпиталь, притулок для убогих, юдейську лікарню, збудовану 1885 р., благодійний заклад "Езрат Ісроель”. Одночасно в місті розвивалася юдейська освіта і культура. 1891 року Барон Гірш заснував шкільну фундацію для юдейських дітей. В місті були відкриті школи та хедер з навчанням на івриті. Наприкінці XIX століття юдейська громада Золочева організовує різні товариства, згодом партії. Одним з представників нового освіченого юдаїзму став Еміль Бик, який 1891 року був представником від Золочева і Бродів у Райхштазі у Відні.

1903 року місто потерпіло від пожежі і було відновлене більшою мірою за допомогою золочівських та європейських юдейських благодійних організацій.

Воєнні події Першої світової війни, що тривали від 1914 по 1918 роки, завдали чимало шкоди місту, потерпіла також єврейська громада, зокрема у Золочеві була знищена дерев’яна синагога. У міжвоєнний час життя єврейської громади було знову налагоджене. У Золочеві функціонувала Велика синагога, до якої прилягали дві маленькі, Бейт га-Мідраш / Бейт Мідраш (на івриті: בית מדרש‎) – "Дім Вчення” чи "Будинок Навчання”, з двома читальними залами – великим і маленьким, а також – кілька клойзів (маленьких хасидських синагог). Найважливішим з них був Клойз Жидачів (Зидичойв), при якому була велика бібліотека рідкісних релігійних книг, а також Єврейське товариство для лагодження книг. Існували юдейські школи і дитячі садочки, спортивні організації та культурні заклади.

У міжвоєнний час у Золочеві замешкувало 5 700 юдеїв. Заступником бурмістра Золочева був відомий у Галичині адвокат-юдей Зигмунт Майблюм.

Відомі євреї-уродженці Золочева та Золочівщини

Із Золочева та його околиць походить чимало видатних діячів єврейської культури, науки та мистецтва. Протягом багатої на події та видатних особистостей та довготривалої історії Єврейської громади у Золочеві та поруч з містом народилися й проживали багато видатних єврейських діячів, зокрема: Роальд (Роалд) Гоффман (анг. RoaldHoffmann,ім’я при народженні– Роальд Сафран (пол. Roald Safran), який народився 18 липня 1937 року у Золочеві – єврейсько-американський вчений-хіміку галузях органічної та квантової хімії, поет, драматург та філософ, лауреат Нобелівської преміїз хімії 1981року("за розробку теорії протікання”, що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів), Нафталі Герц Імбер (нім. Naftali Herz Imber, 1856, Золочів – 1909, Нью-Йорк) – видатний єврейський поет який, писав на івриті та ідиш, автор слів державного гімну Гімн Iзраїлю "Га-Тіиква” ("Надія”), а також – відомий експерт з історії періоду Другого Храму, професор Авраам Хаїм Шаліт (нім.AbrahamChaimSchalit, 1898, Золочів – 1979, Єрусалим). Також одними з визначних особистостей золочівської Єврейської громади був відомий галицький єврейський поет Моше Лейб Гальперн (нім. Moshe Leib Halpern, 1886, Золочів – 1932, Нью-Йорк), який також писав на їдиш, а також – Ізраїль (Ісраель) Ейделіс.

Неподалік від Золочева, у селі Білий Камінь, народився Урі Цві Грінберг (22 вересня 1896 року - 08 травня 1981 року, Єрусалим) – визначний єврейський письменник, який писав на ідиш та івритом, та вважається своєрідним поетом-філософом-пророком у єврейській літературі й культурі. В опублікованому у 1937 році збірнику поезій Урі ЦвіГрінберга "Книга викриття і віри” поет оспівав Ієрусалим, ганьбив офіційні тогочасні Москву та Лондон за політику подвійних стандартів й пророкував, що лише війна й кров визначать, хто буде господарем Ерец-Ісраель (Землі Ізраїльської). Також Урі Цві Грінберг різко виступав проти німецьких нацистів. Поет справив значний вплив на сучасну йому не тільки єврейську, але й загалом світову літературу та культуру. Зокрема погляди Урі Цві Грінберга на літературу, мистецтво та культуру поділяли лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Агнон, а також - поет Н.Альтерман та інші видатні діячі єврейської культури.

Крім цього, у Золочеві тривалий час проживав та проповідував визначний юдейський релігійний діяч своєї епохи – рабин Йехіель Міхель Золочівський (їдиш: בו׳וצלזמ דיגמה, ץיבוהורדמ לכימ לאיחי) (1726 – 1786), магід (проповідник) зі Золочева, який був одним з перших проповідників і поширювачів хасидизму у Галичині. Раббі Йеіель Міхель Золочівський народився у Бродах та був сином відомого у свій час рабина Ісаака (Іцхака) з Дрогобича (Дрогобицького). Саме у Золочеві Єгіель (Йехіель) Міхель став відомим як визначний проповідник хасидизму, учень та продовжувач духовної справи другого очільника руху хасидизму Дов-Бера бен Авраама (на мові їдиш:דֹּב בֶּער מִמֶּזְרִיטְשְׁ)з Межиріча (на сучасній Рівненщині), який у свою чергу був учнем та правонаступником першого віровчителя, лідерата засновника хасидського руху – Ісраеля Баал Шем Това.

Визначний вчитель та проповідник рабин Йехіель Міхель Золочівський був високо поцінований серед послідовників хасидизму та у значній мірі посприяв своєю діяльністю розповсюдженню хасидизму як у Галичині, так і за її межами.

Наприкінці свого життя рабин Єгіель (Йехіель) Міхель Золочівський переїхав із Золочева й оселився у Ямполі на Поділлі.

Уславлений Золочів і завдяки творам єврейських письменників – класиків світової літератури. Зокрема усесвітньовідомий австрійський письменник єврейського походження першої половині ХХ століття, виходець з Бродів Мойсей (Мозес) Йозеф Рот (нім. Moses JosephRoth (1894-1939)), підкреслюючи важливість тогочасного Золочева для цивілізації не лише Галичини, але й усієї Європи,у своєму романі "Фальшива вага. Історія одного інспектора мір та вагів” ("DasfalscheGewicht. DieGeschichteeinesEichmeisters”), опублікованому у 1937 році, називав це місто "Злотогрод” (нім. "Zlotogrod”).

Період ЗУНР (1918-1919 роки). Участь євреїв Золочева та Золочівщини у національно-визвольних змаганнях Українського народу.

Яскравою, справді легендарною й героїчною сторінкою не лише єврейської історії Золочева, але й усієї історії єврейсько-українських відносин стала участь золочівських євреїв, як і загалом галицьких євреїв, які співчували українському національному рухові, частина з яких навіть вважала себе українцями ("українці Мойсеєвої віри” – згідно з поширеним наприкінці XIX– початку XXстоліть етнонаціональним самовизначенням частини галицьких євреїв), у збройній боротьбі українського народу (громадян України усіх національностей – згідно з терміном, визначеним у преамбулі Конституції України) за відновлення своєї державності.

Золочівці різних національностей, у тім числі євреї, що століттями вели наполегливу боротьбу з різними загарбниками за свої права та свободи, за свою землю, щиро вітали проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у листопаді 1918 року. Листопадовий чин – перехід державного управління на території Східної Галичини до українських органів влади у Золочеві очолив 32-річний сотник 35-го полку австро-угорського цісарсько-королівського війська Гнат Стефанів. Уранці 01 листопада 1918 року українські вояки під його командою встановили у Золочеві українську владу. Отже від 01 листопада 1918 року до липня 1919 року на території Золочева та Золочівщини функціонували органи державної влади ЗУНР.

Молода Українська республіка створила Українську Галицьку Армію, зародком якої були Легіони Українських Січових Стрільців (УСС) та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців та представників інших національностей, які підтримали збройну боротьбу за відновлення Української держави.

Від 23 листопада 1918 року у Золочеві виходив часопис "Золочівське слово” як орган команди Золочівського військового округу ЗУНР. Повітовим комісаром ЗУНР Золочівського повіту став судовий радник й адвокат Михайло Балтарович, комендантом – сотник Ілько Цьокан. Міським комісаром Золочева у системі органів державної влади ЗУНР було обрано широкознаного у Галичині лікаря-єврея Йосифа (Йосефа) Ґольда. Це мало справді історичне значення не тільки для Золочева та міської громади, але й для подальшого гармонійного розвитку єврейсько-українських взаємин у цілому.

У зв’язку з цим слід відзначити, що згідно з даними австрійського перепису населення Короного краю Галичини та Володимирії (Лодомерії) 1900 року - у СхіднійГаличині налічувалося40 475 осібМойсеєвоївіри (частина з яких проживала у Золочеві), якіпослуговувалися у щоденному вжитку українськоюякрозмовноюмовою ("українців Мойсеєвої віри”).

Так у 1918-1919 роках у Золочеві був сформований та діяв Єврейськийбатальйон у складі Української Галицької Армії (УГА) – збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки, комендантом якого був Н. Шапіро. Особистий контингент вказаного єврейського військового підрозділу практично повністю складався з етнічних євреїв, а до складубатальйону вступило понад 3000 осіб.

Крім того, кінно-кулеметною сотнею4-ої Золочівської бригади УГА, що головним чином також складалася з етнічних євреїв,керував єврейСалько Ротенберг. Уже пізніше інший офіцер УГА Гайдучок у своїх мемуарах назвав Ротенберга "українським євреєм” і, згадуючи про те, як Салько Ротенберг, отримавши поранення, все ж повернувся до своєї бойової частини, резюмував: "Скільки ж чистокровних українців не були поранені, а боялися опинитися в бригаді...” Сотня Салька Ротенберга підкреслювала свою єврейську національну ідентичність у тім числі – національним єврейським музичним супроводом, який складався з трьох музикантів-Євреїв (двоє з яких були скрипалями). Подібно до іншого єврейського військового підрозділу у складі УГА – "Жидівського пробойового куреня”, Єврейська сотня 4-ої Золочівської бригади УГА відзначилася хоробрістю на Східному та Західному фронтах, але, на відміну від Єврейського куреня ("Жидівського пробойового куреня”) УГА, сотня Ротенберга майже вся, включно зі своїм героїчним командиром – сотником Сальком Ротенбергом, загинула у боях з більшовиками. Салько Ротенберг отримав смертельне поранення, прикриваючи відступ військ УГА під Коростенем на Житомирщині, й помер у Кам’янці-Подільському, увійшовши таким чином як герой Єврейського та Українського народів в історію боротьби за відновлення незалежності Української держави.

Єврейська громада Золочева у період Другої світової війни та під час Голокосту.

Напередодні Другої світової війни у місті Золочеві налічувалося понад 9000 євреїв.

У вересні 1939 року підрозділи радянської Червоної армії увійшли до Золочева. Разом з усією Західною Україною Золочів увійшов до складу Української РСР. Восени 1939 року сотні біженців з Польщі, переважно євреїв, прибули у Золочів, рятуючись від німецько-нацистської окупації.

З початком німецько-радянської війни 02 липня 1941 року Золочів був окупований німецько-нацистськими військами Вермахту. Вже 04 липня 1941 року німецькі окупанти разом з колаборантами, інспіровані німецькими пропагандистськими антисемітськими брехнями, з числа місцевого населення здійснили погром, у результаті якого за 3 дні загинуло близько 4000 осіб, 2000 з яких були вбиті поблизу та всередині золочівського замку.

У серпні 1941 року понад 2700 євреїв були відправлені нацистами у табір смерті Белжець. Друга масова примусова депортація євреїв у листопаді 1941 року призвела до загибелі більше 2500 осіб. У грудні 1941 року німецькі окупанти створили у Золочеві гетто, у якому перебувало близько 9000 євреївЗолочева та околиць. До квітня 1943 року більшість з них були розстріляні за містом та поховані в братських могилаху селі Єлиховичі.

Усередині липня 1941 року німецько-нацистськими окупантами у Золочеві був створений Юденрат (Єврейська рада), на чолі з Зигмундом Майблюмом, колишнім головою сіоністської організації, створено Єврейську поліцію, командувачем якої був Д. Ляндсберг. Євреїв Золочева й околиць відправляли у концентраційні табори та табори примусової праці, а згодом – у табори смерті (винищувальні табори).

30 серпня 1942 року близько 2700 євреїв із Золочева та околиць вагонами для худоби були відправлені нацистами до табору смерті Белжець на території сучасної Польщі.

Факти героїчного порятунку євреїв Золочева та Золочівщини під час Голокосту Українцями та представниками інших національностей

Підтвердженням фактів рятування Євреїв під час Голокосту є свідчення врятованих та їх рідних, документальні матеріали. Водночас знайдено мало архівних документів, у яких прямо говориться про рятування Євреїв, і, здебільше, зафіксовані невдалі спроби порятунку. Унікальні можливості для вивчення цього питання має Державний архів Львівської області, де зберігаються особливо важливі матеріали Спеціального суду при Німецькому суді у Львові т.зв. дистрикту "Галичина” (нім. DasSondergerichtbeidemDeutschenGerichtinLemberg). Так, якщо на території створеного німецько-нацистськими окупантами т.зв. "Рейхскомісаріату Україна” українських рятівників Євреїв як правило розстрілювали на місці, то у т.зв. дистрикті "Галичина” справи про порятунок Євреїв представниками інших національностей розглядав окремий нацистський судовий орган – Спеціальнийсуд при Німецькому суді у Львові т.зв.дистрикту "Галичина” (нім. DasSondergerichtbeidemDeutschenGerichtinLemberg).

Серед німецько-нацистських судових документів за 1941–1944 рокиналічується близько 40 справ щодо звинувачення жителів Галичини у цілому та Золочівщини зокрема у:"переховуванні Євреїв” – 13 справ, у"наданні притулку Євреям” – 14 справ, у "сприянні втечі Євреїв з гетто” – 15 справ.Такий досить великий обсяг судових нацистських матеріалів щодо людей, які рятували Євреїв, але яким не присвоєно звання "Праведник народів світу” іїхні кандидатури навіть не розглядалися Комісією "Яд Вашем”, є черговим аргументом щодо необхідності більш детального та глибокого наукового вивчення феномену українських рятівниківЄвреїв під час Голокосту, що є поняттям ширшим, ніж офіційно визнаний"Праведник народів світу”.

Крім того, є категорія людей щодо яких докази про рятування Євреїв або не були прийняті через низку причин Комісією ізраїльського меморіального комплексу (центру) історії Голокосту"Яд Вашем”, або матеріали про рятування Євреїв взагалі не були передані до історико-меморіального центру "Яд Вашем”. Навіть на офіційному сайті "Яд Вашем” зазначено: "Кількість Праведників у тій чи іншій країні не обов’язково свідчить про фактичну кількість історій рятування, а лише відображає ті випадки, про які відомо "Яд Вашем”.

У зв’язку з цим,надзвичайно важливим є запровадження у широкий науковий та суспільний і громадський обіг більш широкого поняття "український рятівник Євреїв під час Голокосту”. Під цю дефініцію підпадають як Праведники народів світу, так і ті люди щодо яких є ґрунтовні докази про рятування ними Євреїв під час Голокосту.

Необхідно відзначити, що чимало Українців Золочева та околиці допомагало Євреям переховуватися й таким чином врятували або намагалися урятувати людські життя під час Голокосту, незважаючи на загрозу бути викритими та вбитими нацистами. Так під час німецько-нацистської окупації місцеві Українці Ігнат Барабач та Микола Лутій переховували у Золочеві свого знайомого Єврея Соломона Гельфера.

Також всесвітньовідомий вчений-хімік, лауреат Нобелівської премії 1981 року Роальд (Роалд) Гоффман(анг. RoaldHoffmann, ім’я при народженні Роальд Сафран (пол. Roald Safran)), який народився та проживав до 1944 року у Золочеві, під час Голокосту разом з матір’ю та частиною своєї сім’ї(ще чотирма особами) був урятований українською родиною Миколи та Марії Дюків, які ризикуючи власним життямпротягом п’ятнадцяти місяціву 1943-1944 роках самовіддано переховували Євреїв від нацистів на горищі сільської школи в селі Унів Львівської області.

Слід відзначити ще одну родину Українців – Левицьких, які за їх подвиг з порятунку у Золочеві чотирьох Євреїв та сприянні у врятування ще кількадесяти інших – удостоїлися після Другої світової війни звання Праведників народів світу, яке було присвоєне їм ізраїльським історико-меморіальним центром документації, вивчення та викладання історії Голокосту "Яд Вашем”. Зокрема веб-сайт ізраїльського меморіального центру "Яд Вашем” повідомляє про три покоління родини Левицьких – безпосередніх учасників порятунку Євреїв під час Голокосту у Золочеві та в його околиці – пана Олександра Левицького, його донькуКатерину та онуку Ярославу.

Відразу після окупації нацистами містау липні 1941 року Олександр Левицький прийшов на допомогу своїм Єврейським друзям, які потрапили в біду.Коли нацисти ввели антиєврейські заборони в окупованому Золочеві як і на решті окупованої ними території України, Олександр Левицький почав постачати своїм друзям-Євреям узолочівське гетто їжу й ліки. Він не зміг би зробити це без допомоги своєї сміливої внучки Ярослави, яка діяла як його кур’єр, не пробуджуючи підозри охоронців гетто.

Пані Ярослава Левицька – наймолодша особа на час вчинення нею подвигу з порятунку Євреїв у часи лихоліття Голокосту, яка нагороджена цим високим званням – "Праведник народів світу”. Коли Ярославі Левицькій було усього лише 6,5 років, почалася гітлерівська окупація Золочева. Ярослава Левицька у віці 7-9 років допомагала дідові й матері носити їжу Євреям у золочівське гетто. Таким чином, сім’я Левицькихбезпосередньо врятувала чотирьох Євреївй допомогла порятунку іншої групи з 25 Євреїв, які ховалися у підземному бункері в іншій частині міста.

Усі три вищезазначені члени сім’ї Левицьких, незважаючи на надзвичайно складні життєві обставини та матеріальну скруту й ризик самим бути вбитими нацистами, самовіддано допомогали своїм землякам – золочівським Євреям вижити у цьому створеному німецькими нацистами "горнилі пекла”. Тому у 1989 році з ініціативи одного з врятованих, ізраїльтянинаАбрама Шапіро –Ярослава, Катерина та Олександр Левицькі отримали звання Праведників народів світу. Держава Ізраїль 1995 року надала Ярославі Левицькій громадянство, пенсійну допомогу та квартиру.

Крім того, і серед місцевої окупаційної німецької адміністрації у Золочеві знаходилися люди, які намагалися допомогти Євреям. Зокрема відповідальний за постачання та сільське господарство службовець місцевої нацистської окупаційної адміністрації у Золочеві Йозеф Меєр (нім. Josef (Joseph) Meyer) – німець, який стояв на антифашистських позиціях, допоміг багатьом Євреям врятуватися від смерті, через що після Другої світової війни отримав почесне звання "Праведника народів світу” від Єврейської організації "Яд Вашем” у Єрусалимі в Ізраїлі.

Табір примусової праці для Єврейського населення Золочева та Золочівщини

У другій половині (згідно з більшістю джерел – у листопаді) 1941 року нацисти створили для Євреїв Золочева та Золочівщини табір примусової праці (нім. Zwangsarbeitslager für Juden (ZAL für Juden)) у селі Ляцькому поблизу Золочева (з 1946 року назва – Червоне), що існував до 22 липня 1943 року.

Крім того, у самому Золочеві під час нацистської окупації функціонували виробничі підрозділи (філіали) табору примусової праці у Ляцькому, наприклад – Золочівський підрозділ табірних майстерень табору примусової праці у Ляцькому (нім. ZwangsarbeitslagerLackie, NebenstelleZloczowLagerwerkstätte), які вважалися невід’ємною частиною вказаного табору примусової праці. Основні підрозділи майстерень Ляцького табору примусової праці у Золочеві знаходилися у будинку інженера Альда на вулиці Львівській навпроти Єврейського шпиталю. Працівники-ув’язнені Ляцького табору примусової праці були зобов’язані носити поза межами табору, зокрема на території Золочева – жовті нарукавні пов’язки та мати спеціальні посвідчення з літерою "L” ("LagerJuden” – "Євреї з табору”).

Вже у листопаді 1941 року понад 200 Євреїв були доставлені нацистами та створеною окупантами колаборантською поліцією у Золочівський (Ляцький) табір примусової праці. Нацисти використовували в’язнів табору на примусових роботах. Їм було обмежено дозволено працювати за межами табору примусової праці під суворим контролем окупантів та колаборантів у німецьких цивільних і військових підприємствах, казармах або як прислуга у німецьких домогосподарствах. Більшість в’язнів табору працювали на будівництві та ремонті доріг.

В’язні перебували у Золочівському (Ляцькому) таборі примусової праці цілковито нелюдських, антигуманних умовах. Зокрема страшних мук зазнавали тут в’язні, яких наглядачі – нацисти та колаборанти вішали головами вниз, били, годували гнилими солоними оселедцями й не давали води. Щоденно гинули від голоду і катувань десятки людей. Поблизу колишнього панського будинку, у якому жили німецькі окупанти (адміністрація табору), було викопано глибокий рів, куди кидали тіла закатованих.

Силами в’язнів табору примусової праці німецькі окупанти прокладали дороги для військових потреб. На горі Порбі поруч з табором примусової праці в’язні лупали каміння та великі брили каміння зносили на плечах додолу, а потім – знову виносили на гору.

Протягом 1941—1943 років у цьому таборі примусової праці нацисти знищили близько 1,2 тисячі Євреїв-в’язнів, у тому числі тих Євреїв, яких привозили з інших таборів та гетто.

Саме у призолочівському селі Ляцькому була розташована штаб-квартира сумнозвісного нацистського ката – гауптштурмфюрера СС Фрідріха (Фріца) Варцока (нім. Friedrich (Fritz) Warzok), який керував кількома концентраційними таборами та таборами примусової праці на Золочівщині.

Восени 1942 року німецько-нацистські окупанти конфіскували усі квартири у Євреїв Золочева й виселили їх. Комендантська година була встановлена з 6:00 ранку до 6:00 вечора, Євреям не дозволялося ходити до магазину після 10:00. У листопаді 1941 року й на початку 1942 року німецька окупаційна влада направила кілька сотень Євреїв зі Золочева та околишніх населених пунктів у трудовий табір у призолочівському селі Ляцьке, у результаті чого у зазначеному таборі примусової праці було розміщено 5833 ув’язнених Євреїв тільки у період з листопада 1941 року до початку 1942 року. Незабаром, на початку 1942 року у таборі примусової праці у Ляцькому вибухнула епідемія тифу, яка поширилася і на місто Золочів. У цей час у даному таборі примусової праці працювали лише 3 лікарі, перед якими нацистським керівництвом табору було поставлене завдання не допустити подальшого поширення епідемії. Гауптштурмфюрер СС Фрідріх (Фріц) Варцок (нім. Friedrich (Fritz) Warzok), якому підпорядковувався табір примусової праці у Ляцькому, навіть погрожував, що підпалить усе гетто у Золочеві з усіма його мешканцями, якщо епідемія не буде зупинена. Проте, завдяки героїзму медичного персоналу табору примусової праці у Ляцькому, за відсутності належного фінансування та медичних засобів, щоб мати можливість захистити табір від епідемії, не зважаючи на голод та антисанітарні умови, та завдяки допомозі, наданій Юденратом (Єврейською радою) Золочева, епідемія тифу у Золочівському (Ляцькому) таборі примусової праці була успішно зупинена.

У серпні 1943 року у таборі примусової праці у Ляцькому поблизу Золочева відбувається збройне повстання ув’язнених, головним чином – Євреїв. Проте, більшість з тих, хто чинив опір, були вбитінацистами.

Відомі в’язні Золочівського (Ляцького) табору примусової праці

· Роальд (Роалд) Гоффман(анг. RoaldHoffmann, ім’я при народженні Роальд Сафран (пол. Roald Safran))народився 18 липня 1937 року у Золочеві – єврейсько-американський вчений-хіміку галузях органічної та квантової хімії, поет, драматург та філософ, лауреат Нобелівської преміїз хімії 1981року("за розробку теорії протікання”, що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів”). Роальд Гоффман у 1941—1943 роках дитиною разом з батьками перебував (був ув’язнений) у таборі примусової праці для Євреїв у Ляцькому. Завдяки своєму батькові, Гілелю Сафрану, який зумів влаштувати втечу із Золочівського (Ляцького) концтабору своїх дружини й сина – Роальд (Роалд) Гоффман, який на той час носив прізвище свого батька – Сафран, під час Голокосту у Золочеві разом з матір’ю та деякими іншими членами своєї сім’ї був переховуваний та як наслідок цього – урятований українською родиною Миколи та Марії Дюків.

·Симон Візенталь (нім. Simon Wiesenthal) – очевидець та дослідник Голокосту, всесвітньо-відомий "полювальник” за нациськими віськовими злочинцями, агент спецслужби Держави Ізраїль "Моссад”, уродженець міста Бучач на Тернопіллі, завдяки якому світова громадськість після завершення Другої світової війни дізналася про жахіття Голокосту, засновник та перший очільник створеного у 1947 році в австрійському місті Лінц Центру Єврейської історичної документації (анг. Jewish Historical Documentation Centre, нім. Zentrum für jüdische historische Dokumentation) та створеного у 1961 році у Відні Центру документації Асоціації Єврейських жертв нацистського режиму (анг. Documentation Centre of the Association of Jewish Victims of the Nazi Regime, нім. Dokumentationszentrum des Bundes Jüdischer Verfolgter des Naziregimes), а також – Центру Симона Візенталя, створеного у США у 1977 році та названого на його честь. У 1944 році Симон Візенталь був заарештований та ув’язнений нацистами у Золочівському (Ляцькому) таборі примусової праці.

Гетто у Золочеві у період Голокосту

01 грудня 1942 року німецькою окупаційною владою у Золочеві було утворене гетто, куди крім золочівських Євреїв було примусово звезено приблизно 7,5-9,0 тисячі Євреїв з довколишніх містечок та сіл – Олеська, Сасова та Білого Каменя. 02 квітня 1943 року гетто у Золочеві було ліквідовано. Близько 6 тисяч Євреїв нацисти стратили у сусідньому з Золочевом селі Єлиховичі. Невелика кількість золочівських Євреїв, які вижили під час Голокосту, з приходом радянської Червоної армії покинули місто, переїхавши до Польщі, а звідти до Ізраїлю, США та інших країн.

Під час німецько-нацистської окупації Золочева місцеві Євреї у своїй переважній більшості, на превеликий жаль, стали жертвами Голокосту, ініційованого та проведеного окупаційною владою т.зв. "Третього Рейху”.

Як писав відомий ізраїльський історик та журналіст Шимон Бріман:

"Різні релігії по-різному описують пекло. На мій погляд, пекло було в Золочеві в 1941-1944 роках. Це була частина рукотворного пекла, яке одні люди створили для інших людей – в масштабах всієї України і всієї Європи.

На тихих і зелених вулицях Золочева і в його околицях за три роки нацистської окупації були вбиті кулями, гранатами, сокирами і лопатами, замучені голодом і жахливими знущаннями, пограбовані, отруєні газом в підземних сховищах, зариті живими в землю, відправлені в газові камери табору смерті Белжець більш 14.000 Євреїв Золочева та прилеглого району”.

Вже у перші два тижні нацистської окупації у Золочеві німецькі окупанти вбили лідерів Єврейської громади міста, під приводом того, що ці люди були комуністами, що було звичною нацистською практикою на окупованих територіях Східної Європи та України зокрема. Так німецькими окупантами у Золочеві регулярно проводилися т.зв. "акції” (у термінології офіційної нацистської пропаганди),тобто масові, серійні вбивства Євреїв, ретельно сплановані та реалізовані нацистами з особливим цинізмом і нелюдською жорстокістю.

Крім того, до Золочівського гетто нацистські окупанти регулярно звозили Євреїв з довколишніх сіл Золочівщини. Так Євреї з містечка Сасів, які на той час вижили у попередньо проведених нацистами "акціях”зі знищення єврейського населення, були депортовані 25 листопада 1942 року до Золочева у гетто, де у подальшому розділили долю золочівських Євреїв.

У ряді проведених німецько-нацистськими окупантами "акцій” залучалися місцеві колаборантські поліційні підрозділи, у тім числі т.зв. "української допоміжної поліції”.

Водночас, необхідно зазначити, що, як дозволяють стверджувати значна кількість архівних документів та письмових свідчень очевидців Голокосту та подій Другої світової війни в цілому – явище колаборантства на окупованих німецькими нацистами теренах України переважно носило для колаборантів вимушений, недобровільний та насильницький характер.

Необхідно підкреслити, що головним винуватцем та стимулятором явища колаборантства на тимчасово окупованих т.зв. "Третім Рейхом” землях України був саме німецько-нацистський окупаційний режим та впроваджувана й реалізована ним на підконтрольних нацистській Німеччині територіях антигуманна, антилюдська та расистська за своєю сутністю і змістом нацистська ідеологія та пропаганда брехні та напівбрехні.

Певна кількість людей на захоплених німецько-нацистськими окупантами територіях задля уникнення переслідування, репресій чи інших форм примусу зі сторони німецької окупаційної адміністрації та її каральних органів, вдавалася до колабораціонізму з нацистами, співпрацювали з німецькою окупаційною адміністрацією. Зокрема співпраця з німецькими нацистами, у тому числі – служба у колабораціоністських структурах, створених нацистами, дозволяла частині населення, що схилялося до колабораціонізму, вижити та уникнути примусової депортаціїу якості дармової робочої сили до т.зв. "Третього Рейху”.

Необхідно відзначити, що використаннярабської та примусової праці(нім. Zwangsarbeit) у нацистській Німеччині(як і по усій окупованій нацистами частині Європи) під час Другої світової війнивідбувалося у безпрецедентно великих масштабах.

Наглядною ілюстрацією вказаної антилюдяної та варварської політики німецьких нацистів щодо примусового залучення людей на окупованих територіях до рабської праці і був створений нацистськими окупантами поруч зі Золочевом у селі Ляцькому у 1941 році табір примусової праці для Євреїв, у якому в нелюдських умовах утримувалося люди, яких нацисти використовували для примусових робіт в господарських інтересах т.зв. "Третього Рейху”.

Крім Євреїв, найсуворіша політика депортації та використання примусової й рабської праці застосовувалася німецькими нацистами до представників інших етносів на окупованій території України. Зважаючи на надзвичайно складні обставини життя під час німецько-нацистської окупації, багато людей обрали виживання будь-якою ціною шляхом тісної співпраці з окупантами.­­

Зокрема на території окупованої Галичини (т.зв. "Дистрикту Галичина” у складі утвореної німецькими нацистами на частині окупованих українських та польських земель адміністративно-територіальної одиниці – т.зв. "Генеральної губернії”) наприкінці німецької окупації чисельність т.зв. "української допоміжної поліції” становила близько 5 тисяч осіб (у тім числі 120 старшин), проте плановане нацистськими окупантами її число у Галичині (6 тисяч) так і не було досягнуто через брак охочих служити у вказаній колабораціоністській структурі.

Загалом з понад 9000 Євреїв довоєнного Золочева до моменту звільнення міста від німецько-нацистської окупації улітку 1944 рокувижили менше, ніж 90 осіб – тільки 1% від передвоєнної чисельності Єврейської міської громади – це люди, які ховалися у бункерах, у каналізації,у лісових ямах, в інших прихованих від нацистів та колаборантів місцях. При цьому, із зазначенихдивом уцілілих під час Голокосту у Золочеві близько 90 Євреївмайже кожна третя людина була врятована зусиллями української сім’ї Левицьких. І ця пропорція, вочевидь, найяскравіше свідчить про подвиг цієї родини.

Після звільнення Золочева від німецько-нацистської окупації та закінчення Другої світової війни, Єврейська громада Золочева частково відновилася.