Єврейський погром у Львові в кінці листопада 1918 року багатьма істориками приписується польським воякам, які ініціювали подібну акцію проти єврейської громади за їх проукраїнські симпатії, хоча більшість євреїв дотримувалась нейтралітету в українсько-польському конфлікті. Ще більше полум’я розгоряється, коли згадують й про українських вояків, які також були жертвами у погромі [6, 42]. Як доказ причетності польського командування до цієї акції історики наводять рапорти комісара жандармерії [1] та донесення командування [2] про участь польських солдатів у погромі. А також спогади самих свідків погрому, до прикладу, доктора Мейсельса, який працював у шпиталі. Він згадував про велику кількість забитих євреїв, що надходити до шпиталю [5]. Більшість дослідників зголошується на тому, що це витоки погрому через побутовий антисемітизм, втім, автор припускає, що сам погром став лиш виходом з під контролю спланованої акції польського командування з придушення можливих реакційних осередків серед євреїв, які на той час створили свою озброєну міліцію, аби захистити громаду від посягань з боку, як потенціальних союзників ЗУНРу і яка не мала на меті ніяких заворушень на етнічному ґрунті. Про це свідчить те, що разом із вояками регулярної армії у погромі брали учать також декласовані елементи польської громади міста, які не мали на меті нічого, окрім як просто понищити все, що не вписувалось в їх світорозуміння. Втім, подібна поведінка резонує з усіма люмпенізованими шарами суспільства, незважаючи на їх національність. Погром почався саме після відходу легіонів УСС зі Львова та тривав два дні. Англо-американська комісія з розслідування погрому, що прибула до Польщі в 1919 році у своїх висновках вказала, що польське командування ставилось толерантно по відношенню польських солдат до євреїв, проте висновки комісії так і залишились поверхневими та слабо висвітили причини цього насилля, повідомивши, що не знайшли доказів про наказ з боку польського воєнного командування про навмисний погром [4]. Цікаво, що тогочасні польські газети окреслили погром як пожежу, через те, що згоріло багато будівель в єврейських кварталах. До прикладу, синагога «Хасидим Шуль» по вул. Сянській; у вогні було знищено близько 100 примірників старих рукописів. Відомий випадок, коли декілька євреїв намагались врятувати тору з вогню, але не встигли вийти з підпаленої синагоги [4].Спеціальні комісія, що прибула з Варшави до Львову також озвучила свої висновки, за якими близько 1600 осіб, які підозрювались в погромі, було заарештовано, більшість з них було виправдано, а звинувачувальні вироки отримало 79 осіб, з них 44 було покарано й засуджено до 10-18 місяців тюремного ув’язнення; трьох учасників погрому було засуджено до смерті [3].