Концепція Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр": невігластво чи наукове шахрайство?

04 грудня, 2017
21 листопада на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулося публічне обговорення документу "Загальний огляд базового історичного наративу Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр".

Цей проект вже рік як є об’єктом критики з боку громадськості та наукової спільноти.

Після появи відкритого листа-застереження українських істориків, генеральний директор Меморіального центру, відомий польський політик Марек Сівець неодноразово наголошував, що слід дочекатися появи концепції, підготовленої науковою радою Центру.

Тоді, мовляв, усі побоювання зникнуть. І ось цей документ з’явився. На превеликий жаль, він, навпаки, лише підтвердив слушність висловлених зауважень.

Тому нам важливо зрозуміти, яким чином її бачать автори Базового наративу – півтора десятка істориків з різних країн, очолювані нідерландським дослідником Карелом Беркгофом.

Центр "покликаний задокументувати та увічнити пам’ять про Голокост, зокрема, про масові розстріли у Бабиному Яру у вересні 1941 р. Наукові знання та їх обговорення дозволять українцям та громадянам інших країн світу захистити свої суспільства від майбутніх антропогенних катастроф". Cлова "Ніколи знову" вже півсторіччя лежать в основі усієї пам’яті про Голокост. Напевно, це було доречно за часів, коли здавалося, що весь світ йде до свята миру і злагоди, що "розрядка" і "Гельсінський процес" призведуть до "конвергенції (тобто мирного взаємопроникнення) капіталізму і соціалізму".Так само це було звично вже потім, коли мирне руйнування Радянського Союзу принесло впевненість у скорому "кінці історії" та беззастережній перемозі ліберальної демократії в усьому світі.

Але сьогодні все набагато складніше. Лінійний ліберальний прогрес виявився черговою примарою, нові виклики постають з різних кінців світу, а Україна вчергове опинилася на лінії зіткнення між Сходом і Заходом. Адже саме в Україні має бути створений цей меморіал, і саме українські школярі та студенти, а не іноземні туристи, мають стати основними його відвідувачами. Саме вони мають винести з нього щось нагально необхідне для формування власної історичної пам’яті, розбудови і захисту власної держави.

Але марно про це шукати щось у Наративі. Натомість, там сказано інше:"Треба не допустити стирання з історії доль сотень тисяч невинних єврейських жертв. Задля цього слід обов’язково передати ці знання наступним поколінням, котрі також мають дізнатися як про злочинців, так і про обставини, за яких безпрецедентні в усій світовій історії звірства стали можливими. Будь-який серйозний центр пам’яті жертв Голокосту повинен розповідати про участь у Голокості, часом досить активну, місцевого населення. У цьому контексті жодна з країн, де під час Голокосту жили євреї, не виглядає в абсолютно позитивному світлі. Саме тому треба пам’ятати про Голокост… Очевидно, що саме цього прагнули б й жертви".

Напевно, що жертви прагнули б саме цього! Безневинна жертва відчайдушно ненавидить своїх вбивць і прагне помститися їм. Але чи може сьогоднішня пам’ять зводитися до такої ненависті та помсти вже навіть не катам, а їх далеким нащадкам? Чи пам’ять про співучасть своїх предків у Голокості має стати єдиним, що винесуть з цього музею сучасні українські діти? І як допоможе запобігти "майбутнім антропогенним катастрофам" розповідь, що не містить навіть натяків на причини Голокосту, а обмежується лише жертвами, злочинцями та обставинами вбивства?

Останнє розуміють і самі автори. Хоча вони і визначають Голокост як, фактично, невмотивоване "організоване та планомірне знищення єврейського населення нацистами та їхніми союзниками в роки Другої світової війни", проте хоч щось про причини вони сказати мають. На жаль, і тут вони залишаються на рівні сприйняття жертв, адже основною причиною Голокосту вважають абстрактний антисемітизм.

За такого трактування Голокост стає не результатом нацистської політики, а спільної справою антисемітів усієї Європи, на чолі яких випадково опинилися антисеміти німецькі. Що (дуже популярна останнім часом теза) у кожній країні нацисти поводилися з євреями так, як це їм дозволяло місцеве населення. Що, нарешті, саме місцеві антисеміти відіграли провідну роль у Голокості, адже суто арифметично в кожній країні їх було більше, ніж німців з окупаційних формувань. Зрозуміло навіщо це сучасним німцям, які втомилися від одноосібного тягаря відповідальності за злочини своїх дідів. Зрозуміло навіщо це сучасним євреям, які добре пам’ятають сторіччя переслідувань в різних країнах світу і бажають знайти запобіжник від повторення цього у майбутньому. Але Голокост був занадто страшним явищем, аби просто перетворювати його на маніпулятор для задоволення сьогоднішніх потреб. Проста фахова відповідальність вимагає відверто сказати про справжні його причини. Про расову теорію і концепції примусової соціальної інженерії, тобто штучного насильницького перетворення суспільства з метою позбавитися "шкідливих" верств.

Одним із завдань Центру від самого початку є просунути таке бачення історії Голокосту, яке б узгоджувалося з концепціями "русского міра" та відродженням радянсько-російської імперії. Цьому слугують і акцентування уваги на "Голокості радянських євреїв", і неприкрите відбілювання комуністичного режиму. Тому ні до чого згадувати про спільні витоки та спільні риси двох тоталітарних ідеологій і режимів. Адже і комунізм був спочатку науковою теорію, що покладала в основу історичного процесу споконвічну боротьбу, тільки класів, а не рас. І комунізм широко практикував соціальну інженерію, тільки тотальному знищенню підлягали, насамперед, "ворожі класи". І комунізм виховував своїх катів на ідеях "нової моралі", де моральним було все, що йде на користь "пролетаріату".

Замість того, щоб хоча б виокремити Німеччину, як державу, з якої пішов Голокост, автори загортають її у загальноєвропейський контекст, що дає додаткові можливості для того, щоб приховати основні причини Голокосту, натомість розмірковувати про рівень антисемітизму в різних європейських країнах.

Бажання зберегти рештки професіональної гідності безнадійно програють перед політичним замовленням.Так, наприклад, Наратив пропонує за одну із тем взяти "радянську політику у 1939–1941 рр. щодо євреїв (депортації та евакуації євреїв; служба євреїв у Червоній Армії)". Цікаво, про яку "евакуацію євреїв" йдеться, адже автори самі нижче зазначають: "Радянська влада ніколи особливо не піклувалася про порятунок євреїв з територій, що потрапили під владу нацистів та румунів, а СРСР оприлюднював вкрай мало інформації про переслідування та вбивства євреїв".

За загальної спрямованості на пошук відповідальних за Голокост серед місцевого населення, вони так само примудрилися проігнорувати добре задокументований антисемітизм радянських партизанів, хоча приділили окрему увагу антисемітизму польського та українського національно-визвольних рухів. 

На думку видатного українського історика Віталія Нахмановича, цей проект у пропонованому Наративом вигляді однозначно стане прокремлівською й антиукраїнською ідеологічною диверсією. Відтак, його авторам, насамперед, українським, час нарешті замислитися про свою професійну та громадянську відповідальність.

Джерело: Історична Правда 

↑Новини↑