Максим Мартин: Про єврейські артефакти у музеях України

22 червня, 2017
Інтерв'ю зі співробітником Львівського музею історії та релігії Максимом Мартином.
Які єврейські артефакти можуть спливти в музеях України, чи допоможе цьому програма Ваада з опису предметів іудаїки, і коли люди повалять до вітчизняних музеїв - в інтерв'ю зі співробітником Львівського музею історії та релігії Максимом Мартином.
 
- Максиме, перші єврейські музеї відкриваються в Європі на межі XIX-XX століть - у Відні в 1893-му, Празі в 1906-му, в Будапешті та Варшаві в 1910-му. А на території сучасної України було щось подібне?
 
- Самі колекції юдаїки з'являються у нас ще в середині ХІХ століття і частина з них стає доступною досить широкому колу. Наприклад, колекція відомого караїмського збирача Авраама Фірковича була передана в 1840-і роки Одеському суспільству любителів старожитностей, правда, через 20 років її переміщують в Санкт-Петербург.
 
Що стосується єврейських музеїв, то перший з них виникає в Одесі після революції - в рамках радянської політики коренізації.
 
Проект єврейського музею в тоді польському Львові обговорювався в 1920-х роках, а в 1933-му колекціонери Максиміліан Гольдштейн і Марек Райхенштайн відкривають єврейську виставку в Музеї художнього промислу. Все це підготувало ґрунт для створення єврейського общинного музею, відкритого в 1934 році, - за іронією долі - в рік закриття Музею пролетарської єврейської культури в Одесі. Крім того, у Львові існувало багатюще приватне зібрання Максиміліана Гольдштейна, також доступне для відвідувачів.
 
- Різниця в статусі цих музеїв очевидна - Львівський являв собою общинну інституцію, а Всеукраїнський музей єврейської культури в Одесі мав державне фінансування і став чи не першим єврейським державним музеєм в світі. Це якось позначилося на формуванні колекцій у Львові і в Одесі?
 
- Зрозуміло. Вагома частина експозиції музею ім. Менделя Мойхер-Сфоріма в Одесі - це речі, вилучені з синагог та інших ліквідованих общинних установ. У Львові ж основна частина колекцій складалася з депозитів, добровільних внесків приватних колекціонерів і організацій. Єврейський музей Львова був позапартійною структурою, тоді як в Одесі на чільне місце ставилося народний, в розумінні комуністів, ідішистський аспект єврейської культури, це видно навіть з назви.
 
- Чи відомо щось про по-справжньому унікальні експонати і найбільш цінні артефактах в експозиціях єврейських музеїв до Другої світової?
 
- Відомо досить багато, адже частина колекції музею ім. Менделя Мойхер-Сфоріма знаходиться сьогодні в розпорядженні Музею історичних коштовностей України. У той час як колекції Музею єврейської громади Львова та Максиміліана Гольдштейна стали частиною експозицій низки львівських музеїв. Виходили статті, випускалися каталоги, присвячені цим артефактам, наприклад, каталог шлюбних контрактів - ктубот - Львівської національної картинної галереї. Унікальними є корони Тори з колекції Музею історичних коштовностей, парохет з колекції Музею етнографії та народного мистецтва НАНУ і багато іншого.
 
- До кінця 1930-х влада закрила практично всі єврейські інституції, але музеїв це не торкнулося. У радянському Львові єврейський музей продовжував приймати відвідувачів, а в Одесі закритий в 1934-му музей ім. Мойхер-Сфоріма був несподівано відкритий в 1940-му! Чим ви це пояснюєте?
 
- Можливо, тим, що євреї, на відміну від інших національностей, не мали в європейській частині СРСР своєї національної автономії і, відповідно, не являли, в сталінському розумінні, загрози державі. До того ж антисемітизм стає частиною державної політики СРСР тільки після війни. Тому, хоча як інституцію єврейський музей у Львові було ліквідовано, його колекцію передали Музею художнього промислу.
 
- Кілька слів про долю колекцій юдаїки в роки окупації. Чи правда, що, наприклад, зі Львова німці вивозили єврейські артефакти в Прагу, де вони повинні були стати частиною експозиції Музею зниклого народу? Чи можна сьогодні встановити, що пропало безвісти, а які експонати вдалося врятувати?
 
- Нацисти, наскільки я знаю, не вивозили єврейські предмети з львівських музеїв. Наприклад, свою колекцію Гольдштейн передав на депозит Музею художнього промислу в липні 1941 року, і вона вціліла, на відміну від самого колекціонера, який загинув в Янівському таборі. В Прагу, суто теоретично, могли потрапити речі, конфісковані з синагог. Але в доступних дослідникам описах колекцій Єврейського музею Праги львівських артефактів немає. Велика частина конфіскованого синагогального срібла після війни була виявлена союзниками в Австрії і розподілена між діючими єврейськими громадами всього світу.
 
 
У синагогу на вул. Вугільній у Львові після війни ті, хто вижили, принесли два комплекти прикрас для сувою Тори з малих синагог передвоєнного періоду. Часто ритуальна юдаїка, захована від німців на території СРСР, після війни конфісковувалися вже радянською владою. У Львові це сталося при закритті останньої діючої в місті синагоги - з тих пір предмети, вилучені з неї, зберігаються в музеях міста. Дещо спливло в приватних колекціях зовсім недавно, як, наприклад, корона Тори з реформістської синагоги - Темпля.
 
- Після війни питання про відновлення єврейських музеїв в Україні, зрозуміло, не стояло. Їх колекції розформували, але кудись же перевели тисячі артефактів? Або частина їх була просто знищена?
 
- Повоєнні пригоди львівських єврейських колекцій пов'язані з гоніннями на «безрідних космополітів» і сталінською антисемітською політикою. Так, кабінет юдаїки при Бібліотеці НАН ім. Стефаника ліквідували, одночасно видавши розпорядження і про ліквідацію єврейської колекції Музею художнього промислу, саботоване його директором Павлом Жолтовський. Останній, до речі, незважаючи на державний антисемітизм, писав статті про єврейське мистецтво і збирав в запасниках то, що ще можна було врятувати. Пізніше саме в цьому музеї працюватиме відомий дослідник юдаїки Фаїна Петрякова.
 
- Що з єврейських експонатів, які являють цінність, можна знайти сьогодні в фондах державних музеїв? І чи багато, за вашими оцінками, нас чекає сюрпризів в запасниках?
 
- Всі довоєнні колекції, як і скарби і знахідки післявоєнного періоду, включали унікальні артефакти, наприклад, скарб із синагоги Журавно Бродівського району Львівської області, знайдений при будівництві пошти. Сюрпризи в запасниках - це не невідомі або невраховані одиниці зберігання. Це речі не атрибутовані або атрибутовані неправильно - в силу того, що бракує профільних фахівців. Серед них можуть виявлені дуже цінні предмети, що досі не привертали уваги. Так, раптово із забуття недавно виринула згадана вище колекція ктубот.
 
 
- Нещодавно програма опису юдаїки в музеях України, ініційована Ваад України, вступила в активну фазу. Що вона собою являє і чи можна говорити про перші відкриття?
 
- Ми намагаємося створити базу даних по всім колекціям юдаїки в музеях України - щось подібне до того, що Ірина Гаюк зробила для пам'ятників вірменської культури. Звичайно, в нашому випадку, - з огляду на кількість артефактів, - це більш масштабний і значно складніший проект. Не думаю, що варто чекати виявлення нових, раніше невідомих предметів, але, можливо, вже відомі речі з різних колекцій повернуться до нас іншою стороною. Має бути довга, кропітка робота, що нагадує марафон, а не спринт.
 
- Яка взагалі ситуація з музейною справою в Україні? Іноді створюється враження, що за останні півстоліття в більшості наших музеїв мало що змінилося, в той час як на Заході музеї давно перетворилися в потужні освітньо-розважальні комплекси, куди можна прийти всією родиною на цілий день.
 
- Проблема, в першу чергу, лежить в площині фінансування. Там, де у музею з'являються гроші, він змінюється. Хороші приклади - музей «Пам'ять єврейського народу і Голокост в Україні» в Дніпрі і Природничий музей у Львові. У нас музей, як правило, очікує державного фінансування, на Заході більш значною є роль приватних спонсорів.
 
- В країні на сьогодні п'ять єврейських музеїв - в Одесі, Дніпрі, Чернівцях, Кривому Розі та Києві. А який стан в країнах Східної Європи, і чи є принципова відмінність у формуванні експозицій у нас і у них?
 
- Все залежить від особливостей музейної справи в кожній країні і національної політики. Порівнявши експозицію єврейського музею в Дніпрі і музею «Полін» в Варшаві, ви знайдете багато спільного - це нові музеї, побудовані з нуля, що не мають багатих фондів, але широко використовують нові технології, інноваційні підходи до створення експозиційного простору. У той час як у Празі - цілком консервативний єврейський музей з довоєнною історією, хоча і використовує інтерактивні прийоми.
 
- Не перший рік точаться розмови про відновлення Єврейського музею у Львові, а віз і нині там. Хтось ставить палки в колеса або існує цілий комплекс причин?
 
- Це клубок проблем, головні з яких - питання приміщення для музею, а також розпорошеність єврейських колекцій між різними інституціями.
 
Приміщення належить єврейській релігійній громаді, воно в поганому стані і незрозуміло, хто повинен робити в ньому ремонт. Музейників хвилює питання, хто буде відповідати за збереження переданих новому музею в депозит колекцій і який статус отримає цей музей. Очевидно, общинному або громадському музею ніхто експонати не передасть, він повинен мати статус державного. Крім того, музеї, де зберігаються єврейські колекції, знаходяться в підпорядкуванні різних структур - Міністерства культури, Академії наук тощо.
 
- Ви, мабуть, бували в багатьох єврейських музеях світу. Який з них, на ваш погляд, можна вважати зразковим?
 
- Зразкових немає, в кожній країні музеї будуються виходячи з місцевих особливостей і традицій. Улюблений - Єврейський музей Відня. Там дотриманий баланс між традицією і інновацією. А ще - мені дуже подобаються музеї з відкритими фондосховищами.
 
- Можна багато лаяти байдужість влади в сфері збереження культурної спадщини, але давайте подивимося на проблему з іншого боку: що потрібно зробити, щоб люди повалили в музеї? Як і чим привабити рядового українця до музейної зали?
 
- Це універсальна проблема для всієї Європи - люди не відвідують музеї. І рішення, як мені здається, лежить в площині роботи зі школярами, коли відвідування музею стає звичним, але не перетворюється в нудну обов'язковість. Мало привести школяра в музей - його треба зацікавити. Такі програми працюють, наприклад, у Львівському музеї історії релігії. З дітьми проводять тематичні майстер-класи, костюмовані екскурсії, уроки прямо посеред експозиції - все це перетворює відвідування музею в необхідну частину повсякденного життя.
 
Джерело: Хадашот, розмову проводив Михайло Дор
↑Новини↑