Аналітичний погляд на Українсько-Єврейські зустрічі в рамках Форуму Видавців у м. Львові 2016 р.: зміст, короткий аналіз, значення
15 вересня 2016 р.
Палац Потоцьких, дзеркальна зала, вул. Коперніка, 15, м. Львів
І. Презентація українського перекладу книги Труди Розенберг "Зазнати чудо?" за участі авторки п. Гані Федорович і автора передмови п. Мирослава Мариновича та перекладача п. Андрія Павлишина.
Перша із серії Українсько-Єврейських зустрічей на Форумі Видавців у Львові.
На зустрічі були присутні:
Співорганізатор і координатор – американська журналістка українського походження ("KyivPost”) п. Н. Федущак.
П. Ганя Федорович – полячка, старша пані, спогади якої лягли в основу книги, і як наслідок зустрічі.
П. Павлишин А. – співорганізатор зустрічей, журналіст, громадський діяч, історик,перекладач,.
П. Б. Дорфман як слухач (Товариство єврейської культури ім. Шолом-Алейхема).
П. Адель Діанова як слухач (Єврейське культурне товариство "Хесед Ар’є”).
Тези:
По суті, дана зустріч -"summary” книжки – короткий переказ про Труду і "пригоди” п. Гані, рефлексії, думки авторки, які дозволили краще сприйняти книжку.
Розповідь про польську сім’ю із Заліщиків (тільки про "своїх поляків”, як зазначено). "Поляки пишуть про поляків, українці – про українців…”. Потрібно змінювати принцип [інтеграція].
"Хтось має стукати, а хтось має відкрити”.
Про "Шмельцовщиків” - групи, які переслідували євреїв(як колаборанти).
В книжці укінці є важливий компонент – молитви ("…Труда Спочатку не була релігійна. У Канаді переглянула й помаленьку почала дотримуватись…").
Лейтмотив: рівність перед Б-гом і Людська рівність.
Про Ісуса Христа – лише як про пророка. Ким був Ісус: для одних – Б-г, але він потім охрестився.
П. Ганя пише про п. Труду вкінці, що та мешкала в Кутах, мала ланцюжок з Мойсеєм, який загубила (вказує на зв’язок з іудаїзмом навіть на початковому етапі життя, коли не була релігійною).
ІІ. Друга "зустріч” цього дня - панельна дискусія "Агнон: 50 років, щоб зрозуміти. Можливість перекладу" за участі Андрухович Софії, Сенік Євгенії, Петра Рихла, Сливинського Остапа, Максим'як Мар'яни (модератор), Петросаняк Галини, Хромової Анни (скайп з Ізраїлю), Матевощука Юрія Олександровича (видавництво "Крок", Тернопіль), Олександра Красовицького (видавництво "Фоліо", Харків).
Шмуель Йосеф Агнон (без єврейського перекладача).
Тези:
Нобелівський лауреат. Думка, що добре мати оригінал перекладу з івриту. П. Хромова: мова Агнона особлива.
Думка: Агнона треба почати перекладати з казок, листів. Короткий підсумок: Агнон - особлива тема.
Думка: потрібен пам’ятник Агнону з громадським простором. Є грант на облаштування кімнати Агнона в Бучачі.
Олександр Красовицький ("ФОЛІО”): треба мати переклад з інших мов (5-7 млн володіючих).
Є гарна школа перекладу з "великих мов”. Чим більший текст, тим кращий переклад, а більше контекст.
Думка: виринають забуті імена (про Корнеля Філіповича).
Прикінцева подяка Остапу Сливинському (висловила Мар’яна Максимяк), також було сказано кілька слів про резиденцію в Бучачі і програму її відновлення.
Бердичів "чекає” на "Конрадівський” центр. Звучить Дж. Конрад і в Києві. А у Дрогобичі - Бруно Шульц.
Далі - п. Софія Андрухович (дуже слушні слова) сказала, що від "Баал-Шем-Това" захопилась Агноном, у якому бачить "поєднання простоти, психології і повноти змальованих автором персонажів”.
Підсумок: Теза "Як наблизити Агнона та інших єврейських авторів до України, звідки вони власне походять” характеризує "зустріч”, слід відновити історичну справедливість (видавництво "Крок”) та важливо перетворити починання в загальну ініціативу.
П.Софія підсумувала щодо російського аналогу книги про Агнона – там, за її словами, авторський переклад [Агнона] був поданий без заглиблення в українську культуру, а більше в німецьку, що, за словами п. Софії, є неправдою.
Наприкінці прозвучали різні думки, які підсумував і узагальнив п. Борис Дорфман.
Як підсумок, було проаналізовано переклад Агнона українською мовою, подано цікаві думки щодо особливості персони видатного автора, зазначено подальші кроки до реалізації схожих проектів. Пані С. Андрухович критично порівняла російський та український переклади, була незаангажована на персоналізації.
І. Отже, в перший день "Українсько-Єврейських зустрічей” пройшли дві зі списку. Вранці була презентація українського перекладу книжки спогадів і релігійних рефлексій Труди Розенберг "Зазнати чудо?" (Міжнародний центр Голокосту Д-ра А. Шварца, Львів, 2016) за участю письменниці Гані Федорович (Зальцбург, Австрія; писала польською, А. Павлишин переклав), М. Мариновича (не прийшов за обставин хвороби), перекладача А. Павлишина.Під час даної зустрічі відбулась дискусія автора і модератора, пролунали спогади п. Гані. Було наголошення на необхідності цілісно сприймати минуле, не зосереджуючись на одній етнічній групі.
Схожий формат зустрічей, де показано долю народу через одну просту людину в контексті загальної ситуації,допомагає краще сприйняти передусім людський фактор, подивитися через призму мікроісторії на глобальні події.
ІІ. В обід, 15 вересня відбулась панельнадискусія "Агнон (письменник): 50 кроків, щобзрозуміти. Можливість перекладу". Теза "Як наблизити Агнона та ін. єврейських авторів до України, звідки він власне походить” власне характеризує всю "зустріч”. Тобто, через ту ж мікроісторію. Але в даному випадку висвітлена історія життя та цінність наукових доробків Великої людини, яка водночас була симбіозом і вбирала в себе культури тих народів, серед яких проживала, і які як наслідок створили її. І найголовніше, Агнон визнавав це.
16 вересня 2016 р.
Палац Потоцьких, дзеркальна зала, вул. Коперніка, 15, м. Львів
ІІІ. Панельна дискусія про творчість та українські переклади Шолом-Алейхема за участі Й. Зісельса, Л. Фінберга, Б. Дорфмана, журналіста Марка Сімкіна (Львів).
Дана, третя зустріч, попри анонс, відбувалася в менш презентабельній "Блакитній” залі.
Присутні: Н.Федущак; А.Павлишин; Б.Дорфман; Л.Фінберг(без п. Зісельса (в Ізраїлі на той час)); Марк Сімкін.
Марк Сімкін: коротко про Шолом-Алейхема, про його зустріч з І. Франком – дещо сухо, рефератно. Про привілеї більше для "Західних”, ніж для "Східних” євреїв.
Пан Б. Дорфман розповів про шлях створення товариства ім. Шолом-Алейхема від 1944 по (1985 (6)-1990-ті рр.)., людей, які допомагали. Зауважив про малу кількість присутніх на зустрічі. Зауваження про малу кількість присутніх пролунало також від А. Павлишина.
Л.Фінберг розповів коротко про "Тев’є-молочара" цього року; запросив ознайомитися з лекціями по вивченню ідиш на YouТube-каналі Київського Центру Іудаїки.
У підсумку, дана зустріч була сукупністю "сухого” викладення інформації із переплетенням з розповіддю створення товариства ім. Шолом-Алейхема у м. Львові, що проте виявилось досить корисним для непроінформованих, "неконтекстних” людей у схожому виді питань. Назагал позитив вбачається у порівнянні Шолом-Алейхема та Івана Франка та окреслення їх ролі для своїх народів, які жили пліч-о-пліч. Показано важкий шлях створення єврейського товариства у м. Львові. Схожа дискусія показує рівність і співмірність великої ролі схожих видатних людей, у ній розкривається сутність виразу "культури не воюють”.
IV. Презентація щоденників Рубена Фельдшу і інших людей з Варшавського гетто. За участю Лоуренса Вайнбаума (LaurensWeinbaum).
Тема наступної зустрічі - презентація творчого доробку уродженця Бучача, хронікера Варшавського гетто, єврейського письменника (пише на івриті) Рубена Фельдшу за участі доктора Лоренса Вайнбаума; модератор: Андрій Павлишин.
Четверта лекція, яка не залишила поза увагою охочих до студіювання архівів, відбулась при неповній залі Палацу Мистецтв.
Лоренс Вайнбаум розповів про дані на сторінках журналу "Збруч” про Рубен Фельдшу (Бен Шем). Спочатку розповідь вів англійською, потім – польською мовою. Студіював історичні джерела у Варшаві.
А.Павлишин запитав його про відвідування Львова. П. Вайнбаум був подивований повернутися у "Новий Львів”. На запитання "Що головне?" він відповів – "Сторінка відчаю і локальна історія”, "Бучач створив багатьох геніїв 3-х століть”. Також він зазначив, що Рубен Фельдшу був "Людиною Ренесансу”, знаною ще до часу війни. А після того став "ЛІТОПИСЦЕМ гетто”! Наступні його означення: дуже харизматичний; далі розповів про Чортків, дочку-музикантку, про роль у гетто, причини і мотиви написання тощо. Відомо, що дочка Рубена померла, мати покінчила самогубством. П. Вайнбаум наголосив, що п. Рубен став головним рабином в Любліні.
Післяслово: подяка п. доктору і запитання:
- Як ставиться до ксенофобських настроїв у Польщі? - Має надію про зміну політичного настрою.
Підсумуємо, що третя зустріч відзначилась інформативністю, трьохмовністю, показом наукового доробку, особливого авторського підходу у створенні мікроісторичних розвідок на кшталт висвітленої.
Цінність тут - у поданні архівних досліджень, використаних у даній праці, а також те, як видатна особа єврейського походження пройшла складний життєвий шлях, поєднуючи контексти:науковий, релігійний, культурний.
17 вересня 2016 р.
Палац Потоцьких, дзеркальна зала, вул. Коперніка, 15, м. Львів
V.1. Презентація книги доктора Магочі "Євреї та українці".
В суботній, передостанній день Форуму Видавців 2016 року, відбулась презентація книжки Павла-Роберта Магочія та Й. Петровського-Штерна "Євреї та українці. Тисячоліття співіснування" за участі автора, професора Пола-Роберта Магочія, перекладачки Оксани Фростини; в другій частині "зустрічі” відбувся анонс видання книжки "Бабин Яр: історія і пам'ять” за участі співредактора, історика, доктора політичних наук Владислава Гриневича.
На зустрічі була присутня досить велика кількість зацікавлених людей. Щоправда, не було співавтора – п. Й. Петровського-Штерна, який писав свою частину книжки, т.зв. "єврейську” половину.
П. Магочій зазначив, що Й. Петровський-Штерн займався термінами, іншими скрупульозними речами в авторстві до книги. Переклад здійснювався таким чином, що Й. Петровський-Штерн пояснював співавтору свій розділ книги про музику, бо п. Магочій – без музичної освіти. Щодо точності перекладу, то саме співавтор запросив Магочія до перекладу. Назагал, розуміння п. Магочія на прикладі двох розділів книги: економіки - добре, музики - не дуже добре. Перекладач - п. Оксана - здійснила переклад багатьох західно-економічних термінів, які авторам було важко опанувати. Мета даної спільної праці, за словами п. Магочія:подолання стереотипів про народи, показати два РІВНОПРАВНІ народи.
П. Магочій пояснив деякі нюанси про авторів: стосовно Петровського-Штерна: подавав багато деталей (замість 2-3-х прикладів – 7-8); щодо себе: намагався скоротити. Спочатку були 2 окремі книги, а п. Магочій з’єднав їх воєдино.
На запитання про "ретельно підібрані ілюстрації” П. Магочій відповів про завдання - вибрати ілюстрацію і рік; сучасні карти – більш інформативні і зрозумілі для простого читача. Про вибір для тексту - були великі списки, але вони скорочувалися. П. Магочій зазначив, що кінець книги присвячено Причорноморській Україні.
V.2.Після основної частини відбулося представлення нової книги про Бабин Яр, приуроченої до роковин трагедії: "БАБИН ЯР”, ДУХ і ЛІТЕРА, 2016.
Оголошено, що широка презентація книги буде згодом. У вступному слові наголосили, що це - "синтетична праця”, культурологічна. У книги академічний зміст, але вона популярно написана і подана. Відзначено ілюстративні якості видання.
ЗАВДАННЯ: не показати вбивства, а зберегти пам’ять, щоб український і єврейський народи об’єдналися.
Кілька слів про зустрічі: UJE – організується канадським мільйонером, прихильним до порозуміння. Різні науковці будуть брати участь у даному великому проекті.
Про вшанування роковин Бабиного Яру: заплановано - зустріч науковців; виступ Гамбурзького симфонічного оркестру "Думка”, капельного гурту (диригент – українка), конкурс ландшафтних архітекторів на кращий проект із облаштування пам’ятного місця (згодом буде відібрано 2-3 проекти).
Наприкінці було запитання про "Галицький похід” російської армії і де можна знайти фотокартки – докази присутності царя у Львові. Вказано на російський культурний центр. Також запитання стосовно карт, які виявилися сучасними. Запитання:чому підібрано тільки нові карти, якщо відкриті багато старих і "показових”? П. Магочій відповів, що історичні карти важкі, а сучасні - більш практичні.
До слова, спочатку книжка вийшла англійською мовою, потім був переклад п. Оксаною Фростиною (Ужгород).
Зустріч пройшла у досить доброзичливій атмосфері і безумовно вплинула на подальший рівень дискусій на схожу тематику. Автор у форматі запитання-відповідь, а також під час розповіді виклав основну мету даного видання, показав методологію створення схожого виду симбіозних книг – поєднання складного і простого, їх вдале переплетення.
Дана зустріч була також аналізом макроісторичного дослідження про загальну, більше в публіцистичному стилі, історію українців та євреїв, написану поєднанням різних історичних розділів, включаючи економіку, музику тощо для широкого висвітлення проблематики співжиття.
Щодо Бабиного Яру, то ця частина зустрічі стала важливим аспектом спільного вшанування трагедій багатьох народів, обговоренням багатогалузевих дій у контексті заходів із вшанування 75-х роковин трагедії, і вперше не лише на загальнодержавному, але й на світовому рівні.
Палац Потоцьких, дзеркальна зала, вул. Коперніка, 15, м. Львів
VI. Презентація книги Галини Глембоцької "Єврейські художники Галичини 1920-1930-х років”.
Формат зустрічі – розповідь авторки про книгу. П. Глембоцька спершу коротко розповіла про Ф.С. Петрякову.
"В працях Я.Хонігсмана не було художників” (цитата).
У 2003 р. – виставки в галереї мистецтв;автор має надію про користь книги для майбутніх дослідників. Книга: Г. Глембоцька "Жизнь, творчество, судьба” (2 менори посередині титулки).
А.Павлишин додав про так званий жанр "нарікати”. В приклад – одна з книжок Ф. Петрякової.
П. Марк розказав про звичайні українські, єврейські, польські історії, він розказав, що в п. Галини немає єврейського походження, що проте не завадило зробити хорошу книгу.
Було запитання до автора, чи зустрічалась вона з кимось із описаних митців. Автор відповіла, що не зустрічалась. Також говорили про Б. Пінчевську – галицьку художницю.
Людей у галузі ужиткового мистецтва – безліч. Інформацію було подано в приклад "skorowidz" - фактично "адресні книги”.
Виступ п. Давимуки як колекцірнера і книголюба про те, що він знайшов 2 книги в стіні. Слово п. Марка (Степан Антонович Давимука) – про відновлення музею єврейства (вул. Шолом-Алейхема), а також про зусилля по створенню меморіалу гетто біля палацу Хоткевича. Він зауважив, що єврейська громада має впорядкувати імена євреїв, які загинули.
В. Сусак виступила про Б. Шульца. А. Павлишин наголосив, що потрібно включати та інтегрувати спільну спадщину.
Наведено слова п. Ірини Калинець про поворот у своїй культурній політиці. Як приклад – поляків.
Наприкінці Г. Глембоцька пригадала про Ерна Ербе (потрапив у концтабір), одного з відомих митців .
Ця остання зустріч, яка відбулася в неділю, викликала резонанс, цікавості додав короткий виступ п. Давимуки, формат запитання-відповідь був досить "сухим”, проте інформативним.
Поєднання мікроісторичних науково-публіцистичних розвідок про єврейських митців у загальну макроісторичну працю, фактично монографічного характеру, і висвітлення їх ролі у загальній культурній спадщині України відбулося під час даного формату зустрічей. Позитивом було намагання показати спільні зусилля щодо творення українського мистецтва незалежно від національності. Знаково, що писала це росіянка, і писала про Євреїв в Україні.
П. Наталія Федущак була присутня на всіх "зустрічах” як співорганізатор даних заходів, як людина, яка походить з м. Бучач Тернопільської області (низка зустрічей і авторів безпосередньо пов’язані із ним), висловлювала радість з приводу цього ("зустрічі” № І і IV).
Спонсорами зустрічей, як і Форуму назагал були: Кумпель, !Fest, кав’ярні, інший різновид бізнесу, банки, ЗМІ, міська і обласна влада, в упередженості чи односторонності звинуватити ряд заходів вкрай важко. Дискусії відбувалися професійно, з вкрапленнями популяристики та цікавих суджень із залу.
З погляду теперішнього дня, після проведення 18-19 жовтня круглих столів за участі українських істориків про переосмислення проблематики вивчення Голокосту склалась дуже хороша тенденція. "Зустрічі” і викладене під час круглих столів показали дійсно високий рівень подання інформації в контексті, із погляду в зворотній перспективі (наприклад, вживання під час дражливих питань тези "нацистська окупація”, тобто даним простим словосполученням відразу окреслюється становище людей під час даної історичної сукупності подій, визначаються першопричини основних, навіть неприємних для декого сторінок історії, знаходиться безпосередньо їх "спусковий механізм”). Із загальних тез можна означити наступні позитивні кроки:
-намагання "заповнити” прогалини у деяких сферах історії, культури, міжнаціональної взаємодії на прикладі визначних особистостей, які постійно були на слуху, яких знав світ, але вони не були знайомі для широкого загалу;
-намагання "інтегрувати” спільну історію (озвучував і А. Павлишин);
-намагання зробити акцент на розумінні першопричин неприємних сторінок спільної історії двох народів – українського та єврейського;
-попри деякі моменти, назагал добре сприйняття основних акцентів, на які зосереджено увагу учасників, слухачів "зустрічей” та лекцій;
-спроектування, окреслення подальшого плану дій у схожих напрямках для широкого охоплення проблематики (зважаючи на різний формат і цільову аудиторію кожної із зустрічей, які проте були об’єднані спільною метою); "круглі столи” як один з наступних етапів, крайній, що в свою чергу продукує наступні якісно нові.
Як наслідок цих подій - фактично, було закладено підФундамент до хорошої дискусії, яку фактично продовжили згадані круглі столи, ініційовані Науковим центром досліджень іудаїки в музеях України та ЛНУ ім. І. Франка, історичним факультетом, на них виступили історики А.М. Козицький, Р. М. Шуст, В. Нахманович, гості з Ізраїлю (в більш популярно-публіцистичному стилі, проте показавши хороші фото- та відеоматеріали, виступ їх став потужним "локомотивом” до подальшого розвитку дискусії та нового погляду на проблематику вивчення Шоа-Голокосту на українсько-польських землях) – Флоренс Люксенберг-Айзенберг та Енн Хансен, а також п. Мейлах Шейхет, громадський діяч. Коло присутніх коливалося від студентів молодших курсів університету до професорів, доцентів, відомих і не дуже молодих учених.
Назагал викристалізувалися якісно нові підходи щодо вивчення і взаємного розуміння проблеми, подання "грішників” від обох сторін, але це проговорилось не як докір, а саме як розуміння з глобальної точки зору та соціологічної вибірки, тобто червоною ниткою вказано на вибірковість "поганих” і їх "виокремлення” із загального процесу, непоширеність на увесь народ – в даному випадку український та єврейський. Це, напевне, якийсь більш зважений підхід, аніж так званий "сучасний” поширений заангажований поділ на "чорне-біле”, який звісно більше однобокий, де "видно ворога – вбивцю – і відразу жертву”, хто б це не був. Причому поділ людьми, які не є спеціалістами у сфері, в яку вони, проте, намагаються "пролізти” і виступати від імені когось з однотипними судженнями, подаючи це як "новий підхід”. Водночас відкриваючи джерела і визначаючи для кожного, для кого вони призначені, можна сформувати більш-менш нейтральну і як наслідок правильну позицію, водночас враховуючи ситуацію, подаючи це в сукупності всіх можливих прямих і непрямих чинників.
