Лекціями на тему «Історичні аспекти причин і наслідків Голокосту в Україні», які відбулися 19 жовтня у стінах Львівського національного університету імені Івана Франка та 20 жовтня у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційного режиму «Тюрма на Лонцького» науковець з Ізраїлю доктор Флоренс Люксенберг-Айзенберг вшанувала пам’ять жертв нацистської окупації України і приурочила зустріч із українськими слухачами до відзначення 75-их роковин масових розстрілів у Бабиному Яру у Києві.

Ініціаторами заходу виступили Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» та Науковий центр дослідження іудаїки та єврейського мистецтва ім. Ф. Петрякової. 

Д-р Флоренс Люксенберг-Айзенберг народилася в Канаді, живе в Ізраїлі. Вона займається дослідженням Голокосту та викладає в Академічному коледжі Цфат на півночі Ізраїлю.

У 2011 році д-р Флоренс разом зі своєю товаришкою та колегою д-р Анною Хансен відвідала 13 місць, пов’язаних із подіями Голокосту, в 4-х країнах і 9-ти містах Європи. Метою поїздки було завершення дослідження на основі фактичного матеріалу та місцях скоєння злочину німецькими нацистами. «Захист правди – відкидання заперечення: виклик упорядкування та збереження меморіальних місць подій Голокосту з метою збереження автентичності та увіковічення пам’яті» – тема її дисертації. що присвячена дослідженню та упорядкуванню цих 13-ти місць, пов’язаних із подіями Голокосту.

У 2013 році пані Флоренс Люксенберг-Айзенберг захистила дисертацію та отримала ступінь доктора філософських наук в університеті Західної Тімішоари в Румунії. Вона відвідала також навчальні та дослідницькі заклади, включаючи Центр Голокосту в Києві, провівши перед тим 70 інтерв’ю.

«Для мене важливо висвітлювати такі питання, як впливи тоталітарних режимів на деструкцію соціального ладу та впровадження ідеологій, не сумісних із гуманітарними засадами та міжнаціональними стосунками. Практичним застосуванням цих суто наукових досліджень може стати пошук шляхів подолання наслідків Голокосту єврейського народу та репресій проти корінних народів Галичини, порозуміння в площині міжнаціональної гармонії, базованої на глибшому осягненні спільних страждань від руйнівної ідеології німецького націонал-соціалізму», – пояснює д-р Флоренс Люксенберг-Айзенберг.

На думку пані Флоренс Люксенберг-Айзенберг, «Голокост стоїть окремо як застереження – як жорстоке попередження про небезпеку для самого нашого існування як людей, як нагадування нам не зраджувати фундаментальним принципам, першим і найважливішим серед яких є толерантність і сприйняття тих, хто відрізняється від нас. Приниження, заперечення правди та байдужість не лише применшують спустошення, що супроводжувало його, але й принижують гідність всього людства».

Дослідниця і далі вивчає події, пов’язані із Голокостом, друкується в газетах, журналах, бере участь в семінарах, навчальних подорожах, виступає з лекціями (у т.ч. і в Яд Вашем). Як захисник охорони місць, пов’язаних із подіями Голокосту, та запеклий супротивник заперечення Голокосту та ксенофобії вона вважає себе речником від імені загиблих, її називають свого роду «послом» тих, хто опікується збереженням місць скорботи в Європі.  

З доповіддю виступив історик, етнополітолог, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталій Нахманович. Він розглядав гострі питання історії Голокосту, українсько-єврейської ідеології та місце Голокосту в свідомості українського суспільства. Також він відзначив, що у Бабиному Яру було розстріляно багато тисяч українських націоналістів, проте євреї не захотіли їх вшановувати, адже вважали їх причетними до винищення євреїв. Українсько-єврейський диспут носить характер не порозуміння, а взаємозвинувачення євреїв у радянському терорі українцями, а українців під час Голокосту євреями. Він зазначив, що меншість з народів брала участь у цих злочинах, але чомусь саме на цьому концентрується увага зараз та екстраполюється на увесь інший народ, забуваючи про власний негативний досвід участі у звірствах. Вихід єдиний – вийти з цього зачарованого кола. За роки незалежної України не спостерігалося прориву в українсько-єврейському діалозі. Без кардинальних змін єврейсько-українських стосунків в Україні неможливо відійти від суспільного обговоренння цих подій не лише в режимі взаємозвинувачення.

Після цього з доповіддю виступив істрик Андрій Козицький, доцент історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Він присвятив доповідь філософському аналізу Голокосту як одного з випадків геноциду ХХ ст., виділивши при цьому два підходи - розуміння Голокосту як феномонологічного явища, що є наслідком збігу унікальних обставин, та оцінки Голокосту як локального вияву загального характеру, геноцидних дій ХХ ст., що особливо важливо для українців з огляду на події Голодомору 1932-1933 рр. Усі шість визнаних на міжнародному рівні геноцидів (євреїв, вірмен, українців, циган, населення Камбоджі та Руанди, казахів) об'єднує те, що геноцид здійснювали тоталітарні режими, а також те, що ці геноциди відбувалися після віктимізації об'єкту геноциду, а також те, що злочинці намагалися приховати свої дії та стерти їх з суспільної пам'яті. На думку французького соціолога та дослідника антисемітизму Леона Полякова, геноцид євреїв є наслідком понад двохсотрічного переслідування євреїв через юдфобію. Анна Арендт, американський філософ і соціолог, заперечує - вона вважає, що юдофобію на релігійній основі слід відрізняти від расової ненависті, яка мала місце ХХ ст. в часи Голокосту. Також А. Козицький торкнувся питання участі місцевого населення у злочині нацистських окупантів. Він зазначив, що не слід пов'язувати погром євреїв у Львові 1941 р. із знищенням євреїв нацистами у 1942-1943 рр. До того у Львові було три великі погроми - один силами російської імператорської армії (1914 р.) та два, вчинені польською державою (1918 р., 1929 р.). Два роки тому у Відніі відбулася резонансна дискусія про те, чи вважати Івана Франка антисемітом. Висновок такий: Іван Франко мав антисемітські упередженн рівно настільки, наскільки мало їх тоді галицьке суспільство, представником якого він був. Після всіх геноцидів лише українці і євреї не відновили свою чисельність. Це може бути обумовлено їх асиміляцією, небажанням бути представником переслідуваної нації, що теж є наслідком Голокосту для євреїв та Голодомору для українців. Однак у демократичній країні не має значення звернення до національності, що є одним із способів заспокоєння ситуації.

Мейлах Шейхет, директор Наукового центру іудаїки та єврейського мистецтва ім. Ф. Петрякової, зазначив, що д-р Флоренс виступила дуже проникливо і яскраво показала усі події Голокосту на цій території. Однак варто відкинути ту думку д-ра Флоренс про те, що Голокост не стався би, якби не допомога місцевого колаборантів. Відповідальність за цей злочин лежить на нацистах, у всьому винна німецька ідеологія, пропаганда, яка викривляла свідомість місцевого населення, та створені саме нацистами інструменти знищення євреїв. Трагедія Голокосту стосується не лише євреїв, а й усього корінного населення. Євреї довгий час гармонійно співіснували з іншим населенням у Європі, що свідчить про сприятливі умови для життя і служіння Вс-вишньому, оскільки всі євреї були переважно віруючі. Вони створили унікальну культурну спадщину, яка зараз прикрашає багато музеїв світу, вони створили унікальну атмосферу культурного життя у містах. В Україні не було умов для Голокосту. Видатний історик і професор Ярослав Дашкевич стверджував, що поряд з довгими періодами кровопролить були довгі періоди мирного співжиття, а головною складовою відносин повинно бути взаєморозуміння. Наприклад, взаєморозуміння добре проявилось під час Майдану, коли євреї дружньо підтримали українців. Мейлах Шейхет звернув увагу науковців та студентської молоді на те, що Голокост є спільною трагедію усіх народів, а трагедія місцевого населення була в тому, що німецький нацизм вкрутив ці народи в свою діяльність, і якби цього не було, то Голокост не стався б. Але все ж головна відповідальність на тих, хто розпочав події Голокосту. Коли ми зрозуміємо, що трагедія була спільна, легше буде досягти взаєморозуміння та мирного майбутнього. У дослідженні філософії та історії Голокосту існує дуже багато прогалин на сьогодні, зокрема достатньо не вивчена проблема колаборантства. Серед врятованих українцями під час Голокосту євреїв чимало тих, хто досягли багато у суспільстві, зокрема Нобелівськіі лауреати. Так, у музеї у Вашингтоні розповідають, як шляхом брехні та залякування, додаткової оплати та пропаганди німецькі нацисти змушували місцеве населення чинити злочини проти євреїв. Так, у Кракові існуав центр, у якому писали пропагандистські статті та розповсюджували їх на окуповані території. Після комуністичного терору на фоні низького соціального рівня ця інформація легко сприймалась людьми, особливо маргінальним населенням, які сліпо вірили в нацистську пропаганду. Митрополит Андрей теж не зразу осягнув глибину трагедії через пропаганду, але потім все зрозумів і звертався до Папи Римського, щоб зупинити це жахіття. Досягти міжнаціонального взаєморозуміння можливо лише через подолання стереотипів, створених у свідомості тоталітарними режимами. Ми не можемо вибачити за втрачені життя, бо кожне життя - це цілий світ. Таким чином, колабораціонізм має засуджуватися, але не перекладатись весь народ, і народ - це святе!

Колега д-ра Флоренс доктор Енн Хансен, кандидат наук, лектор з Голокосту в Ізраїлі насамкінець додала: "Ми можемо співчувати, розуміти, але нам ніколи не осягнути того, як це бути меншиною. Мій син перед Майданом написав статті, наскільки пропаганда говорила, що євреї співпрацюють з українськими фашистами, і треба знати, що є пропагандою, а що є правдою. Я теж є меншиною і Ізраїлі і викладаю в групах, де є також представники меншин. У всьому світі є проблема, що ми належно не знаємо одне про одного, про релігії свята, традиції, факти тощо. В Ізраїлі багато людей, що не походять з Європи, і ми вважаємо, що їх треба навчати про Голокосту, адже вони вважають, що це їх ніяк не торкається. Багато людей в США не цікавляться історією України і подіями в Україні. Найбільш важлива річ, яку кожен може зробити у житті - це вивчити щось про інших, а ще важливіше - вивчити власну історію, щоб пояснити її іншим, оскільки це важливо для них. Той факт, що ця конференція відбулася, говорить про те, що в Україні цей позитивний процес вже розпочався".