Володимир Парацій "Громадські об’єднання єврейського населення Бережанщини у 1920-1930-х рр.: напрямки функціональної діяльності та рівень суспільного впливу"

З часу свого урбаністичного становлення Бережани пережили складний процес етноісторичної еволюції, що було чітким відображенням загальної специфіки суспільного розвитку в краї. Етнічне різноманіття населення міста проходило в наскрізно-історичному вимірі від поліетнічного населеного пункту урбаністичної значимості до міста, в якому домінує титульна нація регіону та країни. Але основою міста завжди залишалися людська спільнота – його життєдайна та всестворююча сила, носій місцевих традицій, виробник новаторських ідей, тобто, все те, навколо чого формується специфіка життя та зовнішній містобудівний фон поселення. Традиційне поліетнічне місто історично формувало в своєму ареалі розселення локальні зони проживання представників різних народностей і тому його головною специфікою (а часто й проблемою) була регламентація міжетнічних чи міжнаціональних взаємовідносин у своєрідному замкнутому комплексі. Адже, як зазначав український географ і демограф С. Рудницький, «люди – це такий же твір природи, як звірі чи рослини. І вони, щоб жити, мусять боротись цілий свій вік на всі сторони за своє існування» А в місті ця боротьба за виживання проводиться в свого роду «закритій клітці» – замкнутих просторах урбаністичного поселення.
 
Поліетнічність Бережан визначилася з перших десятиліть його становлення як міста, що чітко проявляється вже у перших кількісних та етнодемографічних підрахунках за 1570-і роки. І в подальшому, згідно емоційно-романтизованих акцентів сучасного польського історика, історично «горнулися до Бережан з ближчих і дальших околиць не тільки поляки, але й русини, вірмени, євреї». Це створювало відповідний життєвий фон стосунків, взаємовідносин, неузгоджень і порозумінь. Кількісно значимим, інколи навіть домінантним було єврейське населення Бережан. Взагалі масовість їх заселення у східногалицьких містах часто впадала в око сучасникам. З деякою долею такої собі грайливої іронічності про це пише в 1860-х рр. російський мандрівник Василь Кельсієв: «Євреї, євреї та євреї – куди я не повернуся, я в царстві євреїв. Очевидно, тут все так створилось, що без євреїв буде неможливо й кроку ступити» [3, с. 7]. Більш науково-обґрунтовано, але подібно трактує цю демографічну ситуацію С. Рудницький на поч. ХХ ст.: «Жиди, розсипані по цілім краю, більші скупчення їх є по містах і містечках, де вони творять звичайно зглядну, часом навіть і безоглядну більшість» [32, с. 127]. Згідно ж твердження Мирона Кордуби: «Другим по числі неукраїнським народом є жиди. Вони розсипані по цілій території України і становлять майже виключно міське населення» [30, с. 17]. І такий стан етноісторичної еволюції народонаселення тривав дуже довго.

Так, за підрахунками австрійського статистичного бюро Галицького крайового відділу (м. Львів) у 1900 р. в Бережанах проживало 11443 мешканця, з них: 2605 – українського (греко-католицького) (22,7%), 4080 – польського (латинники) (36,3%), 4395 – єврейського походження (38,4%), 293 представника інших етносів (зокрема, можливо, вірменського) [1, с. 52]. Інші дані, дещо заокруглені, не протирічать вищезазначеним: бл. 12 тис. мешканців, з них – 4400 євреїв, 2600 українців-«русинів», 52 вірменина, майже 5 тис. поляків [36, c. 23). Близька етнодемографічна картина станом на 1905 р.: у місті мешкало 11544 особи, з них 4150 римо-католиків, 2650 греко-католиків, 4395 євреїв і 52 вірменина [38, с. 97].

На 1910 р. у Бережанах налічувалося 12334 особи, з них: українського (греко-католицького) походження – 2749 жит. (23,%), польського (римо-католицького) – 4947 жит. (40,2%), єврейського – 4555 жит. (36%), вірменського – 83 особи [37, с. 128]. А загалом по Бережанському повіту площа якого 1155 кв. км, тоді проживало бл. 104400 осіб; з них: 28% римо-католиків, 62% греко-католиків, 10% жителів іудейського віросповідання [37, c. 128]. Пропорції в проживанню єврейського населення говорять самі за себе – воно мало тяглість до міста чи невеликих містечок.
 
У вересні 1921 року як окрема територіально-адміністративна структура в складі Речі Посполитої створено Тернопільське воєводство [20, арк. 1], яке за площею (4,2 % від загальнодержавної території) було передостаннім. Але по чисельності та густоті населення воєводство мало кращі показники: 1428520 мешканців (88 осіб на 1 кв. км.), що становило 5,2% від загальної кількості громадян Речі Посполитої [50, c. 57]. Територія Бережанського повіту складала на той час 1117 кв. км, а людність – 93724 мешканців, що становило 83,9 осіб на один кв. км. У межах повіту було чотири міста та містечка, а їх населення загалом становило 21991 мешканців, або 23,3% від загальної кількості. Сільської ж людності налічувалося 67664 особи, що у відсотковому відношенні становило 60,6% від загалу [50, c. 58].
 
За переписом 1921 року в Бережанах проживало 10083 особи; з них: польського походження – 6255 жит. (65%), українського (руського) – 1563 жит. (14,25%), єврейського – 2259 жит. (20,75%) [36, c. 28; 37, c. 129]. А на той час у новоствореному Бережанському повіті проживало 89718 осіб (42737 чол. та 46981 жін.). Згідно віровизначення вони розподілялися на: 31,7% римо-католиків, 60,3% греко-католиків, а також був незначний прошарок вірмено-католиків, православних, протестантів. Але за етнічним визначенням польська народність становила 44,1%, руська – 52%, єврейська – 3,9%, інших налічувалося 15 осіб [37, c. 128]. Що зрозуміло пояснюється наявністю у місті осіб, які були записані поляками за національністю, але зберегли свою батьківську віру.
 
У відсотковому відношенні кількісний склад населення Бережан в класифікації по віросповіданням видозмінювався впродовж 1900-1921 рр. за такими пропорціями:

 

№ п.п.

Роки перепису

Римо-католики

(в %)

Греко-католики

(в %)

Іудеї

(в %)

1

1900

36,6

22,7

38,4

2

1910

40,2

23,5

36

3

1921

42,2

22,1

35,5

[Джерело інформації: 50, с. 79].

Якщо брати показники по тогочасному адміністративно-територіальному Тернопіллю загалом, то за кількістю римо-католиків у Бережанах динаміка росту була вище середньою ніж по воєводстві, за кількістю греко-католиків – загалом посередня, за кількістю іудеїв – нижче середній показник. Хоч, зрозуміло, кожне повітове місто Тернопільського воєводства мала власну етнодемографічну еволюцію [50, c. 79].
 
Зменшення кількісного складу населення Бережан після 1921 р. відображає чіткі загальноєвропейські та загалом загальнопольські показники. Так, на європейському континенті пп. ХХ ст. (протягом 1900-1938 рр.) прослідковувалося значне падіння коефіцієнту народжуваності; зокрема, на території Польщі цей спад становив 38,9 % [34, с. 59]. Причинами цього можна назвати і кризові явища в економіці, і результат мілітарних зіткнень часів першої світової війни, і післявоєнна політична та економічна криза. Особливо згубливими для народонаселення були військові події 1914-1918 та 1918-1920 рр., а також пов’язані з ними життєві негаразди.
 
Хоч загалом, як твердить ізраїльський історик (уродженець Бережан) професор Шимон Редліх, після першої світової війни у Бережанах не відбулося кардинально негативних демографічних змін [31, с. 18]. «У міжвоєнні часи серед мешканців Бережан кожний другий був поляком. Українці складали менше чверті населення… Кожний третій у місті був єврей» [31, с. 18-19]. Навіть деяке зменшення їх відсоткового складу не вплинуло на кількісну та професійну впливовість євреїв у Бережанах міжвоєнних часів.
 
А на 1930-і рр. позитивний баланс єврейського населення міста починає покращуватися. Так загалом, у 1932-1933 рр., як свідчить загальна статистична інформація по Тернопільському воєводстві, серед населення краю поляки становили 37,2%, русини – 54,1%, євреї – 8,3%, інші – 0,4% [20, арк. 2 зв.]. А на 1939 р., за інформацією В. Кубійовича, в межах Бережанського повіту проживало 113 тис. осіб. З них: 72 тис. (64%) українців, 11,8 тис. (10,4%) поляків, 5,5 тис. (4,9%) польських колоністів, 15,8 тис. (14%) «латинників», 7,6 тис. (6,7%) євреїв [1, с. 50]. Населення ж міста на цей час, згідно опрацювань українського географа, становило 12700 осіб, з них: українського (греко-католицького) походження – 2950 жит., польського (римо-католицького) – 5750 жит., єврейського – 4000 жит. [1, с. 56].
 
Цей наскрізний історико-демографічний зріз має на меті показати позитивну еволюцію єврейського населення Бережан та повіту в співставленні з регіональним оточенням. А, через виведення їх значимого кількісного впливу в містах окремої адміністративно-територіальної одиниці Польської держави, довести логічність активного громадсько-політичного та соціального життя євреїв Бережанщини у 1920-1930-х рр.
 
«Щоб зрозуміти євреїв, треба їх пізнати» – писав український дослідник канадського походження О. Брик [2, с. 3]. Кількісний склад єврейського населення у західноукраїнських містах, який визначився на 1920-1930-і рр. (м. Бережани становили узагальнено середній рівень у співвідношенні українці – поляки – євреї), їх професійне домінування в окремих галузях (торгівля, сфера послуг, деякі види ремісничої діяльності; визначена Ш. Редліхом типова спеціалізація єврейського етносу: «три з чотирьох крамниць в Бережанах були єврейськими» [31, с. 19], була більш-менш шаблонною для всіх містечок з ареалами їх компактного проживання) призводили до фактів зацікавлення цим етносом на східногалицьких землях: його минулим і сьогоденням, світоглядом, заняттями, психосоціальними відносинами.
 
У середовищі польського наукового істеблішменту виходять окремі професійні дослідження, які зацікавлюють своєю інформативністю, але часто грішать комплексом власної ідеологічної переваги як політично домінуючої нації [47; 48; 49]. Опосередковано аналізувалися й місця тогочасного організованого та компактного проживання євреїв у конкретно визначених населених пунктах, зокрема в Бережанах [37]. Тобто, знаходився відповідний компроміс в теорії та практиці взаємовідносин польського населення (чи, точніше адміністративно-владних структур) з єврейським на місцях. Зрозуміло, він – компроміс – не був рівноправний, але все ж був.
 
Дещо складнішими такі взаємовідносини були у євреїв з українським населенням, особливо в межах міст. Подібність двох етносів у своєму пригнобленому національно-ідеологічному та культурному статусі, але кількісна перевага перших, їх професійні заняття як противага українському світогляду – все це породжувало підсвідомий умовивід: між українцями та євреями була деяка ворожість через нерозуміння один одного [4, с. 94-104]. Адже правильно, як на нашу думку, зауважив Олександр Брик: українство і єврейство – два полярні процеси розвитку на одній території, які не зацікавлювали один одного [2, с. 3]. Вважаємо, вона посилювалася в сільському середовищі, де чисельно домінував український етнос; а євреї, через свої заняття, були в кращому економічному становищі.
 
Слід зазначити, що, загалом, проблема українсько-єврейських взаємовідносин на українських етнічних землях доволі добре проаналізовано на рівня сучасної історіографії [5; 23]. Зокрема (і особливо) у межах Східної Галичини – як місця їх масового розселення. Адже уже беззаперечною сприймається твердження: «Серед інших регіонів Східної Європи Східна Галичина, Волинь і Поділля особливо виділялися й виділяються численністю пам’яток єврейської старовини» [33, с. 80].
 
Залишаються лише локальні проблеми, які можуть бути похідними від загальних, але й можуть розвиватися (в кожному окремому регіоні) за власним сценарієм, що виводиться із специфіки місцевої історичної еволюції, особливо на площині міжетнічних контактів. Виходячи із цих складових, пробуємо проаналізувати рівень громадського життя та суспільного впливу єврейського населення Бережанщини у чітко визначеному (хронологічно «замкнутому») часовому просторі.
 
Окремо слід визнати, що в польському адміністративно-управлінському соціумі (1920-1930-х рр.) єврейські громадські об’єднання вважалися більш лояльними до існуючої влади, ніж товариства українські. Адже в розумінні коменданта Тернопільської воєводської поліції, яке проявлялося у його листі від 14 березня 1929 р. до начальників повітових поліцейських постерунків, серед соціально небезпечних і схильних до антидержавних акцій визнавалися навіть українські культурологічні організації. І ця думка підтримувалася, як мінімум, всіма представниками воєводських і повітових силових структур [21, арк. 1-2].
 
Економічна активність породжувала й активність громадську. Єврейська гміна (спільнота, громада, община) Бережан, чи кагал (смислове значення, в перекладі з ідишу співвідносне гміні) як самоврядна громада, зокрема – релігійна, мала власну адміністрацію й судову владу («суди духовні»), свій духовний та освітній центр (велика синагога, хедер), формувала окремий міський квартал у південній комунальній околиці. Хоч, загалом, на відміну від Львова, у Бережанах не було гетто (замкнутого ареалу для обов’язкового поселення. Заборона будувати житлові споруди поблизу костелів і церков не затримався у місті надовго. Уже в перших десятиліттях XVII ст. єврейські приватні будинки знаходилися в центральній частині Бережан [44, с. 132].

У місті проходили з’їзди чи сеймики (Ваади) єврейських громад (кагалів) Руського воєводства. Найбільш відомий – 15 вересня 1740 р. – стосувався проблем співпраці кагалів Львова з представниками інших воєводств [24, с. 6].

Загалом, цей чинник свободи у діяльності та місці проживання єврейського населення Бережан добре показано, в одній з краєзнавчих монографій, М. Мацішевським, який провів глибокий аналіз їх адміністративного та громадського життя [44, с. 132-136]. Ця громадська активність єврейського населення, їх чітко визначений правовий статус в часи «другої Речі Посполитої» вивчаються та аналізується сучасними дослідниками [для прикладу, відзначимо: 40].

Єврейські ж товариства вміли постійно задекларувати свою лояльність до влади, часто навіть у формі конкретно визначених акцентів як в установчій документації (стверджування про приналежність до польського громадянства), так і в діях (відзначення державних свят, використання в оформленнях приміщень громадських об’єднань державної символіки, інші засоби прояву патріотичних почуттів). Що, інколи, також впливало на погіршення українсько-єврейських відносин в ареалах їх життєво-просторового переплетення. Інколи це виражалося у вигляді нападів на приміщення єврейських організацій. Як приклад вищеозначеного можна назвати подію, яка сталася у сусідньому з Бережанами м. Підгайці. За повідомленням голови міського єврейського товариства «Освіта» Мендель Лустігмана, в ніч з 30 квітня на 1 травня 1929 року невідомий проник у приміщення організації та знищив там портрет маршалка Й. Пілсудського. Поліція не знайшла зловмисників, хоч висловлювалося припущення, що це скоїли представники українського населення міста [22, арк. 1-5]. Проявляється чітка протиправна дія; хоч, з позиції об’єктивності зауважимо, що вона мала швидше антипольський державницький, ніж антиєврейський характер. Єврейські організації в цьому протистоянні були більше, так-би мовити, заручниками власної пропольської діяльності.
 
Але в середовищі української інтелігенції цей ворожий чинник майже не проявлявся. Мало того, існували різні форми зацікавлення єврейською історією, культурою, пам’ятками на місцях. Фактів можна назвати багато, але згадаємо лише один. Як зазначає професор Єврейського університету в Єрусалимі доктор мистецтвознавства Григорій Островський, західноукраїнський художник Іван Труш (1869-1941) у 1920-1930-х рр. активно працював над великою серією пейзажів «Єврейські кладовища». Окрема картина з визначеної збірки (виконана упродовж 1927-1941 рр.) зберігається у Національному музеї в Львові («Єврейські кладовища», олія, картон; 46,5х33,5 см.) [26, с. 85]. Митець неодноразово приїжджав на етюди до Бережан, а також перебував з цією ж метою у Бучачі, Бродах, в інших населених пунктах традиційного проживання єврейського етносу [28, с. 43]. І таке ствердження є дуже показовим.

Загалом, зацікавлення етносом пояснювалося також доволі активним громадським (в широкому проблемному та функціональному охопленні) життям єврейського населення західноукраїнських міст, зокрема і Бережан. Особливо якісно воно проявилося в досліджуваний період – 1920-1930-і роки. Такий стан, на основі опрацьованого матеріалу, чітко інтерпретував проф. Шимон Редліх: «Всупереч офіційному і масовому антисемітизму єврейське політично-суспільне життя у міжвоєнній Польщі являло собою видовище достатку і різноманіття. Партії, гуртки й організації з’являлися не лише у великих містах, а й у менших містечках» [31, с. 19]. Таким чином, Замкнутість єврейського суспільного середовища, компактність його розселення, колективна ментальність кожного члена етносу – всі ці фактори сприяли громадсько-політичним об’єднавчим тенденціям представників цього етнічного прошарку в ареалах їх розселення у містах і містечках.

Подібні чинники та їх наслідки були характерними і для міжвоєнних Бережан. Компактність і ментально-психологічна тяглість євреїв у колектив для вирішення спільних справ підтверджується документально; зокрема через збережені списки місцевих парафій єврейського віросповідання за 1932 р. [17, арк. 1-9], або наявні проекти кошторису єврейської гміни за 1931-1932 рр. [19, арк. 1].

Активність єврейських громадсько-політичних об’єднань у Бережанах підтверджує Шимон Редліх. Він згадує про існування цілого пласту організацій, дуже різноманітних за ідеологічною чи функціональною сутністю: від релігійно-ортодоксальної «Бней-Аків» (відповідно правої орієнтації) до сіоністсько-марксистської «Гашомер-гацаїр». За твердженням вищеозначеного дослідника: «Існували десятки єврейських товариств, що охоплювали майже кожен аспект суспільного життя міжвоєнних Бережан» [31, с. 19]. А домінуюча ідеологія сіонізму, яка була закладена в світоглядній основі єврейських місцевих організацій різного спрямовуючого характеру [31, с. 19] (громадсько-політичного, морально-виховного, культурно-просвітницького), була відповіддю, своєрідним «Викликом» (за трактуванням Арнольда Тойнбі) на тогочасні процеси політичного усвідомлення, спрямованого в напрямку державницької та національної еволюції поневолених народів східної Європи, зокрема – у межах Польської держави 1920-1930-х років.

Особливий політичний акцент єврейського політичного життя в краї – це боротьба за право еміграції (алії) в Палестину. Власне з Бережанського повіту в міжвоєнний період виїхало декілька сотень осіб [31, с. 19]. На регіональному рівні ця проблема мала обґрунтоване осмислення й цілеспрямований контроль з боку етнічних громадських організацій.

Уособлювала ці ідеолого-прагматичні засади діяльності так звана «Крайова шекльова комісія для Східної Малопольщі». Організація створена 22 травня 1930 р. у зв’язку з рішенням англійського уряду тимчасово припинити еміграцію до Палестини. Метою її було розповсюдження серед єврейського населення так званого шекеля (спеціального сіоністського збору в розмірі одного золотого франка, що в Польщі дорівнював 1,5 зл.) – своєрідного мандата на право називатися сіоністом. За рішенням першого сіоністського конгресу, який відбувся 1897 р. у м. Базелі, сіоністом вважався єврей, що визнавав Базельську програму. Остання проголошувала такі основні постулати:

= створення «правоохоронного притулку» для євреїв у Палестині шляхом заселення її землеробами та ремісниками;

= об’єднання всього єврейського народу;

= посилення у євреїв національного почуття й самосвідомості;

= сплачування шекеля (а зібрані таким чином кошти пересилалися до Англо-Палестинського банку в британській столиці та знаходилися в розпорядженні центральних комітетів сіоністських організацій у Лондоні й Єрусалимі).

Організація припинила свою діяльність у 1939 р., але зуміла створити позитивний прецедент для втілення поставлених завдань, як в контексті роботи Всесвітнього сіоністського конгресу, так і на місцях. Зокрема, форми локальних протестів єврейського населення за право виїзду до Палестини мали позитивний відгук через можливість апелювання до міжнародних громадських структур. А ідея «алії», на теоретичному рівні, активно популяризувалася серед етнічних общин в межах новоствореної Польської держави [35; 45].

Власне такі протести мали місце і в Бережанах. Підтвердженням цьому є донесення начальника Бережанського постерунку державної поліції від 26 травня та дубльоване повідомлення повітового староства до Тернопільського воєводського правління від 27 травня 1930 року. В донесеннях було згадано про зібрання 25 травня (з 10.30 до 11.30 год. ранку) представників усіх верств єврейської громади Бережан у Великій синагозі міста. У виголошеному виступі місцевого адвоката д-ра Вільнера (який визнавався основним ініціатором зборів) висловлювався протест проти перепон англійського уряду єврейській еміграції у Палестину та подавалася пропозиція звернутися з цим питанням безпосередньо до Ліги націй. Інші виступаючі (в поліцейському донесенні їх згадано поіменно) підтримували вищеподані думки. Результатом цього зібрання була прийнята резолюція, основні положення якої були наступними:

 = офіційний протест до британського уряду з приводу перепон, які чиняться для євреїв при переселенні їх у Палестину;

= подання апеляції з цього приводу до Ради Ліги націй у Женеві;

= заклик про необхідність об’єднання євреїв у вирішенні всіх проблем, пов’язаних з переселенням у Палестину; а також для взаємної моральної та матеріальної підтримки переселенців;

= звернення до єврейських міжнародних організацій знаходити шляхи впливу на британський колоніальний уряд з метою полегшення шляхів переміщення добровольців на батьківську землю;

= урочисте ствердження своєї незламної волі у боротьбі до перемоги за повернення євреїв у Палестину та відновлений Ізраїль.

Тексти резолюції були надіслані в британське посольство у Варшаві, сіоністське представництво у Лондоні, до Ліги Націй. Цей факт, а також чисельність представницького зібрання (в поліцейському донесенні згадано про понад 400 осіб) [15, арк. 1-2] говорить про серйозність намірів його організаторів і широкий суспільний інтерес до проблеми.

У відповідь на це, 30 травня 1930 р. Бережанське староство видало наказ про контроль за подібними зборами. Але вже 2 червня до цієї повітової структури (з ідентичними копіями до слідчого управління державної поліції у Тернополі, повітової поліцейської команди та округової прокуратури у Бережанах) було відправлено донесення за підписом коменданта Бережанського постерунку поліції Бацюри. У документі повідомлялося про збір у Народному домі 31 травня (з 20.30 до 22.30 год. Вечора) єврейської молоді в кількості понад 120 осіб. У виступах знову негативно сприймалися дії британського уряду, який чинив перепони для переселенців на землі Палестини та підтримувалися положення попередньої резолюції. Під час зборів підтримувався спокій і порядок [15, арк. 4].

Та резонансність подібних зібрань навіть на провінційному рівні викликало занепокоєння в урядових колах, адже апелювання учасників до міжнародних організацій надавало проблемі тотального (всеохоплюючого) значення.

Проблема виїзду до Палестини та життя там поселенців слугувала об’єднавчим ідеологічним й функціональним чинниками для багатьох єврейських громадських організацій Польщі з поч. 1920-х рр. Особливого практичного значення цим питанням надавали представники товариства опіки над халуцами та емігрантами палестинськими «Езра» (опіка), філії якої були і в Бережанському повіті (власне у Бережанах і містечку Нараїв).

У Статуті Товариства, який було затверджено Львівським воєводським правлінням 30 червня 1926 р. як основа інших установчих документів, найважливішими цілями організації проголошувалася:

= професійна підготовка єврейської молоді у нових умовах проживання (рільництво, городництво, рукоділля);

= збирання коштів для переселенців, спорудження житла для них, їх початкове утримання [6, арк. 1; 9, арк. 1]. 

Незважаючи на різноманітні бюрократичні протидії, статутні документи Бережанської та Нараївської філій товариства «Езра» були затверджені відповідно у серпні 1925 та у вересні 1926 рр. [6, арк. 5-8; 9, арк. 2-3]. До 17 вересня 1925 р. до Бережанського повітового староства було подано список керівного складу цього громадського об’єднання. Його головою призначено лікаря Якоба Кронберга, а заступником – адвоката Шимона Кларера [5, арк. 11]. Об’єктом підтримки та професійної підготовки місцевих філій товариства «Езра» ймовірно і були ті «декілька сот» (за твердженням Ш. Редліха) переселенців до Палестини з Бережанщини у міжвоєнні часи.

Близька за сіоністським ідеологічним духом була й інша єврейська громадська організація – «Гехалуц-піонер». Окремі установчі документи цього товариства зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву у м. Львові (фонд 457). Воно було створене, згідно з розпорядженням Воєводського управління у Львові, на основі статуту від 8 листопада 1920 року. Метою товариства також була підготовка молоді до поселення у Палестині, а саме:

 = навчання її сільськогосподарським та ремісничим професіям;

 = виховання молодого покоління, підвищення його морального рівня;

 = вивчення давньоєврейської мови та єврейської культури.

 Товариство у Львові належало до Всесвітньої сіоністської організації «Гехалуц».

 На місцевому рівні представники двох вищезгаданих товариств активно співпрацювали, надаючи одне одному реальну підтримку. Яскравий приклад: при створенні Бережанської філії «Езри», голова організації «Гехалуц-піонер» м. Львова зобов’язувався брати на себе опіку над майном регіонального об’єднання у випадку його розпаду чи закриття [6, арк. 4]. Таким чином, місцева громадська структура забезпечувалася від різноманітних майнових втрат при її ліквідації та зберігала необхідне матеріальне та економічне підґрунтя свого подальшого відродження.

Активною була й діяльність Бережанської філії «Гехалуц-піонер». Підтвердженням цьому є листи до повітового староства за підписом голови товариства д-ра Ар’є Фельда. В одному з них – від 10 січня 1936 р. – подавалося прохання дозволити проведення «традиційного палестинського вечора», присвяченого 15-літтю заснування цього товариства та всього руху переселенського. Він мав відбутися 19 січня в залі єврейського Народного дому о 20.00 год. У програмі вечора передбачалося прочитання реферату львівського професора Давида Ейсена про єврейську еміграцію до Палестини та м. Тель-Авів, інші вітальні промови, ювілейний концерт й танцювальна програма [18, арк. 1-1зв.]. Тобто, подія мала визначальний характер, а громадське об’єднання залишалося на своїх принципових функціональних та ідеологічних позиціях.

Важлива та значуща роль такого собі соціально-морального характеру закладалася в діяльності місцевого Товариства опіки над єврейською молоддю «Гашомер». Очолював це громадське об’єднання вже відомий нам Ар’є Фельд. У листах до повітового староства за його підписом (від 14 квітня, 27 липня та 10 серпня 1936 р.) він постійно піднімав питання щодо регулярного проведення зібрань необхідних коштів на вулицях міста, які б використовувалися для відпочинку незаможної єврейської молоді, її оздоровлення та матеріальної підтримки загалом [18, арк. 4-10].

Майже ідентична до вищеозначеної була сфера діяльності (гуманітарно-допомогова) членів Товариства опіки над сиротами єврейськими. Відомий один лист до повітового староства, за підписом голови цього громадського об’єднання Кароля Гросмана від 14 листопада 1936 р., в якому проситься надати дозвіл на проведення танцювального вечора у залі єврейського Народного дому по вул. Збіжева. Дохід від цього заходу піде, як зазначалося в листі, на «цілі, пов’язані з утриманням сиротинця для сиріт єврейських у Бережанах» [18, арк. 3]. Загалом, зауважимо, що цей сиротинець утримувався у місті на громадські кошти тривалий час.

Гуманітарною в своїй основі була діяльність членів єврейського громадського товариства «Махсікей Яд». Його основна мета – це допомога членам організації у випадку хвороб і «нічна опіка» [8, арк. 1] (можливо в якості догляду за хворими). Вступити у товариство міг будь-який мешканець Бережан єврейського походження, віком від 20 до 50 років (отже, акцент робився на підтримці середнього покоління). А це говорить про чітку класифікацію між організаціями щодо надання гуманітарної допомоги різним (за віковими критеріями) верствам населення.

Перший Статут товариства датований часом від 10 серпня 1887 р. (ймовірно це був час його первинного заснування у місті) [8, арк. 1-3]. Відомий також установчий документ від 20 червня 1895 р. [8, арк. 19], який було складено при реорганізації цього громадського об’єднання. Подібні факти лише підтверджують його довговічну традицію існування та популярності серед єврейського поселення м. Бережани. Швидко товариство відтворило свою первинну діяльність і після першої світової війни. Уже 7 липня 1926 р., як зазначено у листі з Тернопільського воєводського правління до Бережанського повітового староства, місцева філія громадського об’єднання «Махсікей Яд» була зареєстрована у відповідному Кадастрі на підставі її реєстрації 17 червня [8, арк. 13]. А через 10 днів у Тернопіль передано один екземпляр нового Статуту, який програмно-функціонально був ідентичний попереднім [8, арк. 14-19]. Що підтверджувало незмінність засад відновленого товариства.

Освітньо-виховна проблема закладалася в основу функціональної діяльності членів Бережанського освітнього товариства «Талмуд Тора». Мета об’єднання – сприяти розвитку єврейських світоглядом початкових навчальних закладів (хедерів) та загальний зміст навчання підлітків згідно єврейських традицій. У контексті виконання поставлених завдань етновиховного та етноосвітнього характеру, проводилися різноманітні організаційні заходи.

Як приклад згадаємо листи до Бережанського повітового староства за листопад-грудень 1925 р. (за підписом голови товариства Самуеля Йєуснера) про відкриття хедерів у Бережанах для вивчення Тори і гебрайської мови. Визначені навчальні приміщення у будинках місцевих євреїв, представлено кваліфікованих педагогів [10, арк. 1-7]. Було виготовлено навіть ситуаційні плани будівель, де мало проводитись навчання з прив’язкою до місцевості [10, арк. 17]. Але подібна акція не викликала ентузіазму в адміністративно-управлінських кругах Бережанського повіту. Як свідчать факти із збереженої урядової переписки, справа свідомо затягувалася шляхом дрібних і непотрібних доскіпувань [10, арк. 13-14]. Хоч, як відомо, у визначений час хедери в Бережанах все ж існували, як і загалом система етнічної початкової освіти в місті та регіоні.

Акумуляційним (культовим, духовним, освітнім й громадським) центром Бережанського єврейського середовища була Велика синагога. На ґрунті європейського пізнього середньовіччя та пізніших часів це мало своє логічне обумовлення. Адже для традиційного світу та світогляду єврейського населення міст і містечок Східної Європи відображенням їх народної пам’яті особливо слугували старі синагоги, цвинтарі чи навіть окремі могили [33, с. 77]. А з плином часу функція духовна – синагога (бейт-кнессет) та функція освітня – школа для вивчення Тори (бейт-мідраш) співототожнилися у понятті синагога. Вони, таким чином, для єврейського життя «діаспори стали центрами громадського життя, виражаючи собою живий дух іудаїзму на чужині» [25, с. 256; 27, с.107].

Мурована Бережанська синагога зведена у 1718 (є інші дані – 1719) році посеред єврейського кварталу біля міського валу. Вона прямокутного планування, з майже квадратним у плані, безстовпним, двосвітнім молитовним залом. Цей об’єм з півночі й заходу охоплений нижчими за нього двоповерховими галереями жіночих молитовень та інших синагогальних приміщень. З поч. ХХ ст., а особливо у міжвоєнні 1920-1930-і рр., пам’ятка стає привабливою і для тих, хто цікавиться старовиною. Хоч в професійній довідниковій літературі Бережанську синагогу названо серед «скромніших» [39, с. 176], її не обминають увагою місцеві туристичні путівники.

Підтвердженням цьому є замітки Т. Кунзека: «Синагога, збудована 500 років тому, дійшла до нас в цілості. Пам’ятка свідчить про культуру народу, який роками дарував толерантність і волю кожному, чия стопа стала на польській землі» [41, с. 12]. Це твердження, з фактичними помилками і під яскраво вираженим пропольським ідеологічним змістом, організатор і провідник туристичного руху на Тернопільщині 1920-1930-х рр. повторює також і в наступних своїх публікаціях [42, с. 36].

Відомі й інші громадські проекти, здійснені під впливом зібрань у місцевому Бейт-кнессеті. Так, єдине етноспрямоване краєзнавче дослідження М. Лєбермана було видруковано накладом Комітету Головної синагоги Бережан («M. Lieberman. Żydzi w Brzeżanach za czasow dawnej Rzpp. Polskiej») [43].

Завдяки (і – внаслідок) ефективній організації єврейського суспільства, в Бережанському повіті 1920-1930-х рр. була створена розгалужена етнічна бібліотечна мережа. Так, за інформацією від 28 лютого 1930 р. (відповідь Бережанського постерунку державної поліції на Наказ Міністерства внутрішніх справ Польщі та дублюючі листи Тернопільського воєводського правління і повітового староства про реєстрацію публічних бібліотек) у місті було лише дві громадські книгозбірні: музично-драматичного об’єднання «Єврейське мистецтво» (в приміщеннях єврейського Народного дому) та товариства опіки над єврейською молоддю «Гашомер» (знаходилася по вул. Тернопільська, 19). Не згадуємо при цьому приватні книжкові магазини з видачею книг додому [14, арк. 3].

У вищеозначеному переліку окремо згадано існування Єврейської народної бібліотеки у містечку Козова, яке на той час знаходилося у складі Бережанського повіту [14, арк. 4 зв.]. Статут місцевого громадського товариства «Єврейська публічна бібліотека» було передано на затвердження в Тернопільське воєводське правління 11 січня 1929 року. А вже 28 лютого була підтверджена згода на його реєстрацію та запису до відповідного Кадастру. Про це Бережанське повітове староство мало окремо повідомити засновника і голову товариства Емануеля Коппла з попередженням про дотримання в своїй діяльності установчих положень [13, арк. 1-4]. Доволі дивне уточнення, якщо врахувати, що метою діяльності цієї громадської структури проголошувалося лише організація бібліотеки з видачею книг її членам. У Статуті окремо наголошувалося на позапартійності організації та виключення з її діяльності «всіх політичних тенденцій» [13, арк. 1].

А загалом, активізація єврейського громадського життя у 1920-1930-х рр. мала свої прояви в Козові не менші, ніж в повітовому центрі. Зокрема, в містечку широко охоплювали всі форми громадсько-ідеологічного життя євреїв етнічні товариства консервативного характеру, зокрема організація євреїв-ортодоксів. Її цілями, згідно затверджених статутних положень, були:

= скріплення засад єврейської релігійності;

= утримання навчальних закладів, базованих на етнічних традиціях навчання та виховання;

= наукова, економічна, громадська, освітня діяльність на користь єврейства;

= створення ареалів розселення у Палестині на традиційно-релігійних підставах [11, арк. 2-2зв.].

З 1924 р. в Козові велася активна діяльність серед єврейського громадянства за право створення цього товариства. Було підготовлено масу листів, довідок, прохань [11, арк. 7-14]. Але лише 30 квітня 1926 р. громадське об’єднання було затверджене і рішенням Тернопільського воєводського правління його дозволено вписати до повітового Кадастру [11, арк. 15-15зв.].

Окрім вищеназваного, в Козові згадується декілька єврейських громадських організацій, різноманітних за своїм ідеологічним спрямуванням і напрямками функціональної діяльності. Перше із названих – Товариство підтримки ремісників «Яд Харузім». Його діяльності зосереджувалася у таких напрямках:

= об’єднання представників ремісничого стану;

= збереження та підтримка єврейської культури, поглиблення її загального змісту;

= пробудження до колективного, товаристського життя;

= підтримка членів громадського об’єднання у випадку бідності чи хвороби «по мірі можливостей каси товариства» [12, арк. 1-2].

Рішеннями Тернопільського воєводського правління від 12 липня та Бережанського повітового староства від 21 липня 1928 року підтверджено створення у Козові товариства «Яд Харузім», при цьому акцентуючи увагу на дотриманні чинних норм державного законодавства [12, арк. 3-4].

Гуманітарного спрямування була організація «Агідас Ахім», яка діяла в Козові з 1910 року [7, арк. 1-7]. Її відродження в нових політичних умовах припадає на 1926 р.; з цього часу збережені поточні документи організації підтверджують активну діяльність під новим керівництвом на чолі з Йозефом Сатієром [7, арк. 8-11]. Метою товариства, згідно статутних положень, була моральна та матеріальна підтримка його членів при хворобах чи інших неприємностях, спрямовування їх до спокійного, розміреного життя та роботи [7, арк. 1]. Тобто, перед нами постає товариство такого собі «релаксаційного» характеру.

Зрозуміло, це далеко не повний перелік єврейських громадських організацій у Бережанах та інших населених пунктах повіту, які активно функціонували впродовж 1920-1930-х років. У Книзі обліку товариств, які були зареєстровані на території Тернопільського воєводства на основі арт. 41 Закону про товариства від 27 жовтня 1932 р., на території Бережанського повіту зафіксовано декілька нових єврейських об’єднань. Це:

 = «Ліга допомоги працюючим у Палестині» (м. Бережани, реєстрація 02.07.1935 р., реєстрац. №179);

 = «Об’єднання єврейських жінок у Бережанах» (реєстрація 24.03.1936 р., реєстрац. №212);

 = Товариство «Гехалуц-піонер» у с. Рекшин (реєстрація 26.04.1934 р., реєстрац. №60);

 = «Єврейське рільниче товариство» у містечку Нараїв (реєстрація 23.05.1936 р., реєстрац. №224);

 = «Єврейське рільниче товариство» у с. Вербів (реєстрація 23.05.1936 р., реєстрац. №226) [16, арк. 44 зв.-58 зв.]

Також зауважимо, що Бережанська Велика синагога – це не єдиний, хоч і домінуючий, духовний та громадський центр єврейського населення краю. Так, згідно довідникової літератури, у сусідньому містечку Нараєві до категорії «визначальних будівель» відносилися костьол і, особливо, синагога [46, с. 901-902]. Вищезгадана інформація, як цінна для пізнання краю, передруковувалася в місцевій періодиці (газета «Glos Brzeżаnski», №9 за 1933 р.).

Цей перелік та аналіз діяльності єврейських товариств краю є раціональним підтвердженням їх громадської активності та всеохоплюваності, спрямованої на вирішення реальних і насущних потреб. Громадський етнічний рух, навіть на місцевому рівні, був позбавлений значної романтичності, утопічності ідей та кінцевої мети. Він мав реальні цілі та обґрунтовані шляхи її досягнення. А також був і «дипломатичним» по відношенню до польського адміністративно-урядового правління, що породжувало його більшу сприйнятливість на управлінському рівні (в порівнянні з рухом українським).

«Розуміється євреї – то є зовсім осібний народ, не схожий з іншими народами; його історія є зовсім своєрідна» – відзначав доктор філософії, один з редакторів російськомовної короткої єврейської енциклопедії Нафталі Прат (справжнє прізвище якого Анатолій Парташников – колишній киянин, який з 1971 р. проживає в Ізраїлі) [29, с. 21]. Але для цього, щоб повноцінно їх зрозуміти, потрібно абстрагуватися на іншій для нас ментальній, світоглядній та ідеологічній площині. Площині, яка була породженням специфічних історичних умов еволюції єврейського народу, дуже різноманітних форм зовнішнього впливу на нього. Це надзвичайно важно, тому підсвідомий фон духовного протистояння євреїв і неєвреїв (зокрема й українців) існуватиме довго.

Але все ж потрібно визнати вплив єврейського ареалу проживання в комунальних межах західноукраїнських міст, їх самостійна та самодостатня позиція у взаємовідносинах. А громадсько-політична активність 1920-1930-х рр. (показана на прикладі окремого, Бережанського, повіту) підтверджує організаційну силу єврейства, бажання вирішувати свої справи, не дуже втручаючись у міжетнічні стосунки. Вони вміли діяти за принципом, що в основі будь-якої роботи лежать власні (етнічні) інтереси. Це те, що може бути корисним для вироблення нових світоглядно-ідеологічних постулатів у середовищі сучасного українського громадсько-активного істеблішменту. Адже традиція українських націотворчих і державотворчих об’єднань спільністю інтересів не відзначалася. У єврейському громадському житті 1920-1930-х рр. на території Західної України це проявляється дуже часто.

 

Джерела та література.

1. Бережанська земля. Історико-мемуариний збірник.-Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто,1970.

2. О. Брик. Українсько-єврейські взаємовідносини.-Вініпег,1961.

3. Галичина и Молдавия, путевые письма Василия Кельсиева.-СПб.,1868.

4. М. Гон. Українці та євреї Західної України др. пол. 1930-х рр.: латентна війна// Сучасність.-2003.-№9.

5. Я. Дашкевич. Взаємовідносини між українським і єврейським населенням у Східній Галичині (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.)//Український історичний журнал.-1990.-№10.

6. Державний архів Тернопільської області (ДАТО).-Ф.7.-Оп.1.-Спр.41.

7. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.53.

8. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.54.

9. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.55.

10. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.57.

11. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.58.

12. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.78.

13. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.131.

14. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.133.

15. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.164.

16. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.195.

17. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.207.

18. ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.322.

19. ДАТО.-Ф.7.-Оп.2.-Спр.122.

20. ДАТО.-Ф.231.-Оп.4.-Спр.1073.

21. ДАТО.-Ф.282.-Оп.1.-Спр.185.

22. ДАТО.-Ф.282.-Оп.1.-Спр.1003.

23. Евреи Украины (краткий очерк истории)/Под. ред. Ф. Горевского.-К.,1995.

24. Еврейская энциклопедия. Свод сведений о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем/Под общ. ред. Д-ра Л.Каценельсона и барона Д. Гинцбурга.-СПб., без г. изд.-Т.5.

25. Еврейская энциклопедия. Свод сведений о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем/Под общ. ред. Д-ра Л. Каценельсона и барона Д. Гинцбурга.-СПб., без г. изд.-Т.14.

26. Я. Нановський. Іван Труш.-К.,1967.

27. Основные понятия еврейской традиции. Краткий словарь-справочник.-Без м. и г. изд.

28. Г. Островський. Єврейське художнє середовище в Галичині 1930-х рр.// Філософська і соціологічна думка.-1994.-№1-2.

29. Н. Прат. Деякі проблеми формування нації: євреї та українці. Порівняльний аналіз//Філософська і соціологічна думка.-1994.-№1-2.

30. Простір і населення України. Написав М. Кордуба/Бібліотека «Знання».-Львів, 1921. -Ч. 10.

31. Ш. Редліх. Разом і нарізно в Бережанах.-К.,2002.

32. С. Рудницький. Чому ми хочемо самостійної України?-Львів,1994.

33. Сто еврейских местечек Украины. Исторический путеводитель/Авторы – составители В. Лукин, Б. Хаймович.-Иерусалим – СПб., 1998.-Вып. 1.

34. Б. Урланис. Избранное.-М.,1985.

35. K. Ballod. Palestynajako krajżydowskiego osiedlenia.-lwow, 1919.

36. Brzezany/Opracowanie tekstu A. Zarnowski.-Krakow,1993.

37. Brzezany 1530-1930.-Brzezany, 1930.

38. J. Czernecki. Brzeżany. Pamąki i wspomnienia.-Lwow,1905.

39. A. Czolowski, B. Janusz. PrzeszloscizabytkiwojewodstwaTarnopolskiego.-Tarnopol, 1926.

40. A.Jaskóła. Sytuacja prawna mniejszosci zydowskiej w drugiej Rzeczypospolitej/Praca licencjacka, napisana pod kierownictwem dr. J. Przygodzkiego.-Wrocław 2010.

41. T. Kunzek. NaszePodolie. Opiskrajoznawczo-turystycznywojewodstwaTarnopolskiego. -Tarnopol, 1930.

42. T. Kunzek. Ziemia podolska. Opis krajoznawczno-turystyczny wojewodstwa Tarnopolskiego.-Tarnopol,1935.

43. M. Lieberman. ŻydziwBrzeżanachzaczasowdawnejRzpp. Polskiej.-Brzeżany, 1938.

44. M. Maciszewki. Brzezany w czasy Rzeczypospolitej Polskiej.-Brody, 1911.

45. W. Orminski. Warunki i mozliwosci emigracji zydowskiej/Odbitka ze «Spraw Narodowościowych».-1937.-Nr 3.

46. SlownikGeograficznyZiemPolskich.-Warszawa,1873.-T.1.

47. M. Stecka. Żydzi w Polsce.-Warszawa, 1921.

48. J. Schall. Historia zydow w Polsce, na Litwie i Rusi.-Lwow,1934.

49. J. Schall. Historia zydow w Polsce, na Litwie i Rusi. Wyd. 2.-Lwow,1935.

50. Wojewodstwo Tarnopołskie.- Tarnopoł,1931.