Володимир Парацій "Громадські об’єднання єврейського населення Бережанщини у 1920-1930-х рр.: напрямки функціональної діяльності та рівень суспільного впливу"

Так, за підрахунками австрійського статистичного бюро Галицького крайового відділу (м. Львів) у 1900 р. в Бережанах проживало 11443 мешканця, з них: 2605 – українського (греко-католицького) (22,7%), 4080 – польського (латинники) (36,3%), 4395 – єврейського походження (38,4%), 293 представника інших етносів (зокрема, можливо, вірменського) [1, с. 52]. Інші дані, дещо заокруглені, не протирічать вищезазначеним: бл. 12 тис. мешканців, з них – 4400 євреїв, 2600 українців-«русинів», 52 вірменина, майже 5 тис. поляків [36, c. 23). Близька етнодемографічна картина станом на 1905 р.: у місті мешкало 11544 особи, з них 4150 римо-католиків, 2650 греко-католиків, 4395 євреїв і 52 вірменина [38, с. 97].
№ п.п.
|
Роки перепису
|
Римо-католики
(в %)
|
Греко-католики
(в %)
|
Іудеї
(в %)
|
1
|
1900
|
36,6
|
22,7
|
38,4
|
2
|
1910
|
40,2
|
23,5
|
36
|
3
|
1921
|
42,2
|
22,1
|
35,5
|
[Джерело інформації: 50, с. 79].
У місті проходили з’їзди чи сеймики (Ваади) єврейських громад (кагалів) Руського воєводства. Найбільш відомий – 15 вересня 1740 р. – стосувався проблем співпраці кагалів Львова з представниками інших воєводств [24, с. 6].
Загалом, цей чинник свободи у діяльності та місці проживання єврейського населення Бережан добре показано, в одній з краєзнавчих монографій, М. Мацішевським, який провів глибокий аналіз їх адміністративного та громадського життя [44, с. 132-136]. Ця громадська активність єврейського населення, їх чітко визначений правовий статус в часи «другої Речі Посполитої» вивчаються та аналізується сучасними дослідниками [для прикладу, відзначимо: 40].
Загалом, зацікавлення етносом пояснювалося також доволі активним громадським (в широкому проблемному та функціональному охопленні) життям єврейського населення західноукраїнських міст, зокрема і Бережан. Особливо якісно воно проявилося в досліджуваний період – 1920-1930-і роки. Такий стан, на основі опрацьованого матеріалу, чітко інтерпретував проф. Шимон Редліх: «Всупереч офіційному і масовому антисемітизму єврейське політично-суспільне життя у міжвоєнній Польщі являло собою видовище достатку і різноманіття. Партії, гуртки й організації з’являлися не лише у великих містах, а й у менших містечках» [31, с. 19]. Таким чином, Замкнутість єврейського суспільного середовища, компактність його розселення, колективна ментальність кожного члена етносу – всі ці фактори сприяли громадсько-політичним об’єднавчим тенденціям представників цього етнічного прошарку в ареалах їх розселення у містах і містечках.
Подібні чинники та їх наслідки були характерними і для міжвоєнних Бережан. Компактність і ментально-психологічна тяглість євреїв у колектив для вирішення спільних справ підтверджується документально; зокрема через збережені списки місцевих парафій єврейського віросповідання за 1932 р. [17, арк. 1-9], або наявні проекти кошторису єврейської гміни за 1931-1932 рр. [19, арк. 1].
Активність єврейських громадсько-політичних об’єднань у Бережанах підтверджує Шимон Редліх. Він згадує про існування цілого пласту організацій, дуже різноманітних за ідеологічною чи функціональною сутністю: від релігійно-ортодоксальної «Бней-Аків» (відповідно правої орієнтації) до сіоністсько-марксистської «Гашомер-гацаїр». За твердженням вищеозначеного дослідника: «Існували десятки єврейських товариств, що охоплювали майже кожен аспект суспільного життя міжвоєнних Бережан» [31, с. 19]. А домінуюча ідеологія сіонізму, яка була закладена в світоглядній основі єврейських місцевих організацій різного спрямовуючого характеру [31, с. 19] (громадсько-політичного, морально-виховного, культурно-просвітницького), була відповіддю, своєрідним «Викликом» (за трактуванням Арнольда Тойнбі) на тогочасні процеси політичного усвідомлення, спрямованого в напрямку державницької та національної еволюції поневолених народів східної Європи, зокрема – у межах Польської держави 1920-1930-х років.
Особливий політичний акцент єврейського політичного життя в краї – це боротьба за право еміграції (алії) в Палестину. Власне з Бережанського повіту в міжвоєнний період виїхало декілька сотень осіб [31, с. 19]. На регіональному рівні ця проблема мала обґрунтоване осмислення й цілеспрямований контроль з боку етнічних громадських організацій.
Уособлювала ці ідеолого-прагматичні засади діяльності так звана «Крайова шекльова комісія для Східної Малопольщі». Організація створена 22 травня 1930 р. у зв’язку з рішенням англійського уряду тимчасово припинити еміграцію до Палестини. Метою її було розповсюдження серед єврейського населення так званого шекеля (спеціального сіоністського збору в розмірі одного золотого франка, що в Польщі дорівнював 1,5 зл.) – своєрідного мандата на право називатися сіоністом. За рішенням першого сіоністського конгресу, який відбувся 1897 р. у м. Базелі, сіоністом вважався єврей, що визнавав Базельську програму. Остання проголошувала такі основні постулати:
= створення «правоохоронного притулку» для євреїв у Палестині шляхом заселення її землеробами та ремісниками;
= об’єднання всього єврейського народу;
= посилення у євреїв національного почуття й самосвідомості;
Організація припинила свою діяльність у 1939 р., але зуміла створити позитивний прецедент для втілення поставлених завдань, як в контексті роботи Всесвітнього сіоністського конгресу, так і на місцях. Зокрема, форми локальних протестів єврейського населення за право виїзду до Палестини мали позитивний відгук через можливість апелювання до міжнародних громадських структур. А ідея «алії», на теоретичному рівні, активно популяризувалася серед етнічних общин в межах новоствореної Польської держави [35; 45].
Власне такі протести мали місце і в Бережанах. Підтвердженням цьому є донесення начальника Бережанського постерунку державної поліції від 26 травня та дубльоване повідомлення повітового староства до Тернопільського воєводського правління від 27 травня 1930 року. В донесеннях було згадано про зібрання 25 травня (з 10.30 до 11.30 год. ранку) представників усіх верств єврейської громади Бережан у Великій синагозі міста. У виголошеному виступі місцевого адвоката д-ра Вільнера (який визнавався основним ініціатором зборів) висловлювався протест проти перепон англійського уряду єврейській еміграції у Палестину та подавалася пропозиція звернутися з цим питанням безпосередньо до Ліги націй. Інші виступаючі (в поліцейському донесенні їх згадано поіменно) підтримували вищеподані думки. Результатом цього зібрання була прийнята резолюція, основні положення якої були наступними:
= офіційний протест до британського уряду з приводу перепон, які чиняться для євреїв при переселенні їх у Палестину;
= подання апеляції з цього приводу до Ради Ліги націй у Женеві;
= заклик про необхідність об’єднання євреїв у вирішенні всіх проблем, пов’язаних з переселенням у Палестину; а також для взаємної моральної та матеріальної підтримки переселенців;
= звернення до єврейських міжнародних організацій знаходити шляхи впливу на британський колоніальний уряд з метою полегшення шляхів переміщення добровольців на батьківську землю;
= урочисте ствердження своєї незламної волі у боротьбі до перемоги за повернення євреїв у Палестину та відновлений Ізраїль.
Тексти резолюції були надіслані в британське посольство у Варшаві, сіоністське представництво у Лондоні, до Ліги Націй. Цей факт, а також чисельність представницького зібрання (в поліцейському донесенні згадано про понад 400 осіб) [15, арк. 1-2] говорить про серйозність намірів його організаторів і широкий суспільний інтерес до проблеми.
Та резонансність подібних зібрань навіть на провінційному рівні викликало занепокоєння в урядових колах, адже апелювання учасників до міжнародних організацій надавало проблемі тотального (всеохоплюючого) значення.
Проблема виїзду до Палестини та життя там поселенців слугувала об’єднавчим ідеологічним й функціональним чинниками для багатьох єврейських громадських організацій Польщі з поч. 1920-х рр. Особливого практичного значення цим питанням надавали представники товариства опіки над халуцами та емігрантами палестинськими «Езра» (опіка), філії якої були і в Бережанському повіті (власне у Бережанах і містечку Нараїв).
У Статуті Товариства, який було затверджено Львівським воєводським правлінням 30 червня 1926 р. як основа інших установчих документів, найважливішими цілями організації проголошувалася:
= професійна підготовка єврейської молоді у нових умовах проживання (рільництво, городництво, рукоділля);
= збирання коштів для переселенців, спорудження житла для них, їх початкове утримання [6, арк. 1; 9, арк. 1].
Незважаючи на різноманітні бюрократичні протидії, статутні документи Бережанської та Нараївської філій товариства «Езра» були затверджені відповідно у серпні 1925 та у вересні 1926 рр. [6, арк. 5-8; 9, арк. 2-3]. До 17 вересня 1925 р. до Бережанського повітового староства було подано список керівного складу цього громадського об’єднання. Його головою призначено лікаря Якоба Кронберга, а заступником – адвоката Шимона Кларера [5, арк. 11]. Об’єктом підтримки та професійної підготовки місцевих філій товариства «Езра» ймовірно і були ті «декілька сот» (за твердженням Ш. Редліха) переселенців до Палестини з Бережанщини у міжвоєнні часи.
Близька за сіоністським ідеологічним духом була й інша єврейська громадська організація – «Гехалуц-піонер». Окремі установчі документи цього товариства зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву у м. Львові (фонд 457). Воно було створене, згідно з розпорядженням Воєводського управління у Львові, на основі статуту від 8 листопада 1920 року. Метою товариства також була підготовка молоді до поселення у Палестині, а саме:
= навчання її сільськогосподарським та ремісничим професіям;
= виховання молодого покоління, підвищення його морального рівня;
= вивчення давньоєврейської мови та єврейської культури.
Товариство у Львові належало до Всесвітньої сіоністської організації «Гехалуц».
На місцевому рівні представники двох вищезгаданих товариств активно співпрацювали, надаючи одне одному реальну підтримку. Яскравий приклад: при створенні Бережанської філії «Езри», голова організації «Гехалуц-піонер» м. Львова зобов’язувався брати на себе опіку над майном регіонального об’єднання у випадку його розпаду чи закриття [6, арк. 4]. Таким чином, місцева громадська структура забезпечувалася від різноманітних майнових втрат при її ліквідації та зберігала необхідне матеріальне та економічне підґрунтя свого подальшого відродження.
Активною була й діяльність Бережанської філії «Гехалуц-піонер». Підтвердженням цьому є листи до повітового староства за підписом голови товариства д-ра Ар’є Фельда. В одному з них – від 10 січня 1936 р. – подавалося прохання дозволити проведення «традиційного палестинського вечора», присвяченого 15-літтю заснування цього товариства та всього руху переселенського. Він мав відбутися 19 січня в залі єврейського Народного дому о 20.00 год. У програмі вечора передбачалося прочитання реферату львівського професора Давида Ейсена про єврейську еміграцію до Палестини та м. Тель-Авів, інші вітальні промови, ювілейний концерт й танцювальна програма [18, арк. 1-1зв.]. Тобто, подія мала визначальний характер, а громадське об’єднання залишалося на своїх принципових функціональних та ідеологічних позиціях.
Важлива та значуща роль такого собі соціально-морального характеру закладалася в діяльності місцевого Товариства опіки над єврейською молоддю «Гашомер». Очолював це громадське об’єднання вже відомий нам Ар’є Фельд. У листах до повітового староства за його підписом (від 14 квітня, 27 липня та 10 серпня 1936 р.) він постійно піднімав питання щодо регулярного проведення зібрань необхідних коштів на вулицях міста, які б використовувалися для відпочинку незаможної єврейської молоді, її оздоровлення та матеріальної підтримки загалом [18, арк. 4-10].
Майже ідентична до вищеозначеної була сфера діяльності (гуманітарно-допомогова) членів Товариства опіки над сиротами єврейськими. Відомий один лист до повітового староства, за підписом голови цього громадського об’єднання Кароля Гросмана від 14 листопада 1936 р., в якому проситься надати дозвіл на проведення танцювального вечора у залі єврейського Народного дому по вул. Збіжева. Дохід від цього заходу піде, як зазначалося в листі, на «цілі, пов’язані з утриманням сиротинця для сиріт єврейських у Бережанах» [18, арк. 3]. Загалом, зауважимо, що цей сиротинець утримувався у місті на громадські кошти тривалий час.
Гуманітарною в своїй основі була діяльність членів єврейського громадського товариства «Махсікей Яд». Його основна мета – це допомога членам організації у випадку хвороб і «нічна опіка» [8, арк. 1] (можливо в якості догляду за хворими). Вступити у товариство міг будь-який мешканець Бережан єврейського походження, віком від 20 до 50 років (отже, акцент робився на підтримці середнього покоління). А це говорить про чітку класифікацію між організаціями щодо надання гуманітарної допомоги різним (за віковими критеріями) верствам населення.
Перший Статут товариства датований часом від 10 серпня 1887 р. (ймовірно це був час його первинного заснування у місті) [8, арк. 1-3]. Відомий також установчий документ від 20 червня 1895 р. [8, арк. 19], який було складено при реорганізації цього громадського об’єднання. Подібні факти лише підтверджують його довговічну традицію існування та популярності серед єврейського поселення м. Бережани. Швидко товариство відтворило свою первинну діяльність і після першої світової війни. Уже 7 липня 1926 р., як зазначено у листі з Тернопільського воєводського правління до Бережанського повітового староства, місцева філія громадського об’єднання «Махсікей Яд» була зареєстрована у відповідному Кадастрі на підставі її реєстрації 17 червня [8, арк. 13]. А через 10 днів у Тернопіль передано один екземпляр нового Статуту, який програмно-функціонально був ідентичний попереднім [8, арк. 14-19]. Що підтверджувало незмінність засад відновленого товариства.
Освітньо-виховна проблема закладалася в основу функціональної діяльності членів Бережанського освітнього товариства «Талмуд Тора». Мета об’єднання – сприяти розвитку єврейських світоглядом початкових навчальних закладів (хедерів) та загальний зміст навчання підлітків згідно єврейських традицій. У контексті виконання поставлених завдань етновиховного та етноосвітнього характеру, проводилися різноманітні організаційні заходи.
Як приклад згадаємо листи до Бережанського повітового староства за листопад-грудень 1925 р. (за підписом голови товариства Самуеля Йєуснера) про відкриття хедерів у Бережанах для вивчення Тори і гебрайської мови. Визначені навчальні приміщення у будинках місцевих євреїв, представлено кваліфікованих педагогів [10, арк. 1-7]. Було виготовлено навіть ситуаційні плани будівель, де мало проводитись навчання з прив’язкою до місцевості [10, арк. 17]. Але подібна акція не викликала ентузіазму в адміністративно-управлінських кругах Бережанського повіту. Як свідчать факти із збереженої урядової переписки, справа свідомо затягувалася шляхом дрібних і непотрібних доскіпувань [10, арк. 13-14]. Хоч, як відомо, у визначений час хедери в Бережанах все ж існували, як і загалом система етнічної початкової освіти в місті та регіоні.
Акумуляційним (культовим, духовним, освітнім й громадським) центром Бережанського єврейського середовища була Велика синагога. На ґрунті європейського пізнього середньовіччя та пізніших часів це мало своє логічне обумовлення. Адже для традиційного світу та світогляду єврейського населення міст і містечок Східної Європи відображенням їх народної пам’яті особливо слугували старі синагоги, цвинтарі чи навіть окремі могили [33, с. 77]. А з плином часу функція духовна – синагога (бейт-кнессет) та функція освітня – школа для вивчення Тори (бейт-мідраш) співототожнилися у понятті синагога. Вони, таким чином, для єврейського життя «діаспори стали центрами громадського життя, виражаючи собою живий дух іудаїзму на чужині» [25, с. 256; 27, с.107].
Мурована Бережанська синагога зведена у 1718 (є інші дані – 1719) році посеред єврейського кварталу біля міського валу. Вона прямокутного планування, з майже квадратним у плані, безстовпним, двосвітнім молитовним залом. Цей об’єм з півночі й заходу охоплений нижчими за нього двоповерховими галереями жіночих молитовень та інших синагогальних приміщень. З поч. ХХ ст., а особливо у міжвоєнні 1920-1930-і рр., пам’ятка стає привабливою і для тих, хто цікавиться старовиною. Хоч в професійній довідниковій літературі Бережанську синагогу названо серед «скромніших» [39, с. 176], її не обминають увагою місцеві туристичні путівники.
Підтвердженням цьому є замітки Т. Кунзека: «Синагога, збудована 500 років тому, дійшла до нас в цілості. Пам’ятка свідчить про культуру народу, який роками дарував толерантність і волю кожному, чия стопа стала на польській землі» [41, с. 12]. Це твердження, з фактичними помилками і під яскраво вираженим пропольським ідеологічним змістом, організатор і провідник туристичного руху на Тернопільщині 1920-1930-х рр. повторює також і в наступних своїх публікаціях [42, с. 36].
Відомі й інші громадські проекти, здійснені під впливом зібрань у місцевому Бейт-кнессеті. Так, єдине етноспрямоване краєзнавче дослідження М. Лєбермана було видруковано накладом Комітету Головної синагоги Бережан («M. Lieberman. Żydzi w Brzeżanach za czasow dawnej Rzpp. Polskiej») [43].
Завдяки (і – внаслідок) ефективній організації єврейського суспільства, в Бережанському повіті 1920-1930-х рр. була створена розгалужена етнічна бібліотечна мережа. Так, за інформацією від 28 лютого 1930 р. (відповідь Бережанського постерунку державної поліції на Наказ Міністерства внутрішніх справ Польщі та дублюючі листи Тернопільського воєводського правління і повітового староства про реєстрацію публічних бібліотек) у місті було лише дві громадські книгозбірні: музично-драматичного об’єднання «Єврейське мистецтво» (в приміщеннях єврейського Народного дому) та товариства опіки над єврейською молоддю «Гашомер» (знаходилася по вул. Тернопільська, 19). Не згадуємо при цьому приватні книжкові магазини з видачею книг додому [14, арк. 3].
У вищеозначеному переліку окремо згадано існування Єврейської народної бібліотеки у містечку Козова, яке на той час знаходилося у складі Бережанського повіту [14, арк. 4 зв.]. Статут місцевого громадського товариства «Єврейська публічна бібліотека» було передано на затвердження в Тернопільське воєводське правління 11 січня 1929 року. А вже 28 лютого була підтверджена згода на його реєстрацію та запису до відповідного Кадастру. Про це Бережанське повітове староство мало окремо повідомити засновника і голову товариства Емануеля Коппла з попередженням про дотримання в своїй діяльності установчих положень [13, арк. 1-4]. Доволі дивне уточнення, якщо врахувати, що метою діяльності цієї громадської структури проголошувалося лише організація бібліотеки з видачею книг її членам. У Статуті окремо наголошувалося на позапартійності організації та виключення з її діяльності «всіх політичних тенденцій» [13, арк. 1].
А загалом, активізація єврейського громадського життя у 1920-1930-х рр. мала свої прояви в Козові не менші, ніж в повітовому центрі. Зокрема, в містечку широко охоплювали всі форми громадсько-ідеологічного життя євреїв етнічні товариства консервативного характеру, зокрема організація євреїв-ортодоксів. Її цілями, згідно затверджених статутних положень, були:
= скріплення засад єврейської релігійності;
= утримання навчальних закладів, базованих на етнічних традиціях навчання та виховання;
= наукова, економічна, громадська, освітня діяльність на користь єврейства;
= створення ареалів розселення у Палестині на традиційно-релігійних підставах [11, арк. 2-2зв.].
З 1924 р. в Козові велася активна діяльність серед єврейського громадянства за право створення цього товариства. Було підготовлено масу листів, довідок, прохань [11, арк. 7-14]. Але лише 30 квітня 1926 р. громадське об’єднання було затверджене і рішенням Тернопільського воєводського правління його дозволено вписати до повітового Кадастру [11, арк. 15-15зв.].
Окрім вищеназваного, в Козові згадується декілька єврейських громадських організацій, різноманітних за своїм ідеологічним спрямуванням і напрямками функціональної діяльності. Перше із названих – Товариство підтримки ремісників «Яд Харузім». Його діяльності зосереджувалася у таких напрямках:
= об’єднання представників ремісничого стану;
= збереження та підтримка єврейської культури, поглиблення її загального змісту;
= пробудження до колективного, товаристського життя;
= підтримка членів громадського об’єднання у випадку бідності чи хвороби «по мірі можливостей каси товариства» [12, арк. 1-2].
Рішеннями Тернопільського воєводського правління від 12 липня та Бережанського повітового староства від 21 липня 1928 року підтверджено створення у Козові товариства «Яд Харузім», при цьому акцентуючи увагу на дотриманні чинних норм державного законодавства [12, арк. 3-4].
Гуманітарного спрямування була організація «Агідас Ахім», яка діяла в Козові з 1910 року [7, арк. 1-7]. Її відродження в нових політичних умовах припадає на 1926 р.; з цього часу збережені поточні документи організації підтверджують активну діяльність під новим керівництвом на чолі з Йозефом Сатієром [7, арк. 8-11]. Метою товариства, згідно статутних положень, була моральна та матеріальна підтримка його членів при хворобах чи інших неприємностях, спрямовування їх до спокійного, розміреного життя та роботи [7, арк. 1]. Тобто, перед нами постає товариство такого собі «релаксаційного» характеру.
Зрозуміло, це далеко не повний перелік єврейських громадських організацій у Бережанах та інших населених пунктах повіту, які активно функціонували впродовж 1920-1930-х років. У Книзі обліку товариств, які були зареєстровані на території Тернопільського воєводства на основі арт. 41 Закону про товариства від 27 жовтня 1932 р., на території Бережанського повіту зафіксовано декілька нових єврейських об’єднань. Це:
= «Ліга допомоги працюючим у Палестині» (м. Бережани, реєстрація 02.07.1935 р., реєстрац. №179);
= «Об’єднання єврейських жінок у Бережанах» (реєстрація 24.03.1936 р., реєстрац. №212);
= Товариство «Гехалуц-піонер» у с. Рекшин (реєстрація 26.04.1934 р., реєстрац. №60);
= «Єврейське рільниче товариство» у містечку Нараїв (реєстрація 23.05.1936 р., реєстрац. №224);
= «Єврейське рільниче товариство» у с. Вербів (реєстрація 23.05.1936 р., реєстрац. №226) [16, арк. 44 зв.-58 зв.]
Також зауважимо, що Бережанська Велика синагога – це не єдиний, хоч і домінуючий, духовний та громадський центр єврейського населення краю. Так, згідно довідникової літератури, у сусідньому містечку Нараєві до категорії «визначальних будівель» відносилися костьол і, особливо, синагога [46, с. 901-902]. Вищезгадана інформація, як цінна для пізнання краю, передруковувалася в місцевій періодиці (газета «Glos Brzeżаnski», №9 за 1933 р.).
Цей перелік та аналіз діяльності єврейських товариств краю є раціональним підтвердженням їх громадської активності та всеохоплюваності, спрямованої на вирішення реальних і насущних потреб. Громадський етнічний рух, навіть на місцевому рівні, був позбавлений значної романтичності, утопічності ідей та кінцевої мети. Він мав реальні цілі та обґрунтовані шляхи її досягнення. А також був і «дипломатичним» по відношенню до польського адміністративно-урядового правління, що породжувало його більшу сприйнятливість на управлінському рівні (в порівнянні з рухом українським).
«Розуміється євреї – то є зовсім осібний народ, не схожий з іншими народами; його історія є зовсім своєрідна» – відзначав доктор філософії, один з редакторів російськомовної короткої єврейської енциклопедії Нафталі Прат (справжнє прізвище якого Анатолій Парташников – колишній киянин, який з 1971 р. проживає в Ізраїлі) [29, с. 21]. Але для цього, щоб повноцінно їх зрозуміти, потрібно абстрагуватися на іншій для нас ментальній, світоглядній та ідеологічній площині. Площині, яка була породженням специфічних історичних умов еволюції єврейського народу, дуже різноманітних форм зовнішнього впливу на нього. Це надзвичайно важно, тому підсвідомий фон духовного протистояння євреїв і неєвреїв (зокрема й українців) існуватиме довго.
Але все ж потрібно визнати вплив єврейського ареалу проживання в комунальних межах західноукраїнських міст, їх самостійна та самодостатня позиція у взаємовідносинах. А громадсько-політична активність 1920-1930-х рр. (показана на прикладі окремого, Бережанського, повіту) підтверджує організаційну силу єврейства, бажання вирішувати свої справи, не дуже втручаючись у міжетнічні стосунки. Вони вміли діяти за принципом, що в основі будь-якої роботи лежать власні (етнічні) інтереси. Це те, що може бути корисним для вироблення нових світоглядно-ідеологічних постулатів у середовищі сучасного українського громадсько-активного істеблішменту. Адже традиція українських націотворчих і державотворчих об’єднань спільністю інтересів не відзначалася. У єврейському громадському житті 1920-1930-х рр. на території Західної України це проявляється дуже часто.
Джерела та література.
1.
Бережанська земля. Історико-мемуариний збірник.-Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто,1970.
2.
О. Брик. Українсько-єврейські взаємовідносини.-Вініпег,1961.
3.
Галичина и Молдавия, путевые письма Василия Кельсиева.-СПб.,1868.
4.
М. Гон. Українці та євреї Західної України др. пол. 1930-х рр.: латентна війна// Сучасність.-2003.-№9.
5.
Я. Дашкевич. Взаємовідносини між українським і єврейським населенням у Східній Галичині (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.)//Український історичний журнал.-1990.-№10.
6.
Державний архів Тернопільської області (ДАТО).-Ф.7.-Оп.1.-Спр.41.
7.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.53.
8.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.54.
9.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.55.
10.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.57.
11.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.58.
12.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.78.
13.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.131.
14.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.133.
15.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.164.
16.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.195.
17.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.207.
18.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.1.-Спр.322.
19.
ДАТО.-Ф.7.-Оп.2.-Спр.122.
20.
ДАТО.-Ф.231.-Оп.4.-Спр.1073.
21.
ДАТО.-Ф.282.-Оп.1.-Спр.185.
22.
ДАТО.-Ф.282.-Оп.1.-Спр.1003.
23.
Евреи Украины (краткий очерк истории)/Под. ред. Ф. Горевского.-К.,1995.
24.
Еврейская энциклопедия. Свод сведений о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем/Под общ. ред. Д-ра Л.Каценельсона и барона Д. Гинцбурга.-СПб., без г. изд.-Т.5.
25.
Еврейская энциклопедия. Свод сведений о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем/Под общ. ред. Д-ра Л. Каценельсона и барона Д. Гинцбурга.-СПб., без г. изд.-Т.14.
26.
Я. Нановський. Іван Труш.-К.,1967.
27.
Основные понятия еврейской традиции. Краткий словарь-справочник.-Без м. и г. изд.
28.
Г. Островський. Єврейське художнє середовище в Галичині 1930-х рр.// Філософська і соціологічна думка.-1994.-№1-2.
29.
Н. Прат. Деякі проблеми формування нації: євреї та українці. Порівняльний аналіз//Філософська і соціологічна думка.-1994.-№1-2.
30.
Простір і населення України. Написав М. Кордуба/Бібліотека «Знання».-Львів, 1921. -Ч. 10.
31.
Ш. Редліх. Разом і нарізно в Бережанах.-К.,2002.
32.
С. Рудницький. Чому ми хочемо самостійної України?-Львів,1994.
33.
Сто еврейских местечек Украины. Исторический путеводитель/Авторы – составители В. Лукин, Б. Хаймович.-Иерусалим – СПб., 1998.-Вып. 1.
34.
Б. Урланис. Избранное.-М.,1985.
35.
K. Ballod. Palestynajako krajżydowskiego osiedlenia.-lwow, 1919.
36.
Brzezany/Opracowanie tekstu A. Zarnowski.-Krakow,1993.
37.
Brzezany 1530-1930.-Brzezany, 1930.
38.
J. Czernecki. Brzeżany. Pamąki i wspomnienia.-Lwow,1905.
39.
A. Czolowski, B. Janusz. PrzeszloscizabytkiwojewodstwaTarnopolskiego.-Tarnopol, 1926.
40.
A.Jaskóła. Sytuacja prawna mniejszosci zydowskiej w drugiej Rzeczypospolitej/Praca licencjacka, napisana pod kierownictwem dr. J. Przygodzkiego.-Wrocław 2010.
41.
T. Kunzek. NaszePodolie. Opiskrajoznawczo-turystycznywojewodstwaTarnopolskiego. -Tarnopol, 1930.
42.
T. Kunzek. Ziemia podolska. Opis krajoznawczno-turystyczny wojewodstwa Tarnopolskiego.-Tarnopol,1935.
43.
M. Lieberman. ŻydziwBrzeżanachzaczasowdawnejRzpp. Polskiej.-Brzeżany, 1938.
44.
M. Maciszewki. Brzezany w czasy Rzeczypospolitej Polskiej.-Brody, 1911.
45.
W. Orminski. Warunki i mozliwosci emigracji zydowskiej/Odbitka ze «Spraw Narodowościowych».-1937.-Nr 3.
46.
SlownikGeograficznyZiemPolskich.-Warszawa,1873.-T.1.
47.
M. Stecka. Żydzi w Polsce.-Warszawa, 1921.
48.
J. Schall. Historia zydow w Polsce, na Litwie i Rusi.-Lwow,1934.
49.
J. Schall. Historia zydow w Polsce, na Litwie i Rusi. Wyd. 2.-Lwow,1935.
50.
Wojewodstwo Tarnopołskie.- Tarnopoł,1931.