|
Закон України «Про охорону культурної спадщини» |
|
|
1 2 |
3 |
|
Чинна редакція Закону «Про охорону культурної
спадщини» (надалі Закон) |
Запропонований текст змін до чинного Закону «Про
охорону культурної спадщини» (надалі Закон), запропонованих І. Васюником, М. Княжицьким, М. Матіос |
Зауваження Представництва
Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу,
Міжнародного Комітету збереження кладовищ, масових могил та історичних місць -стосовно невідповідностей міжнародним
угодам, конвенціям змін, запропонованих
І. Васюником, М. Княжицьким, М. Матіос
змін до чинного Закону «Про охорону культурної спадщини» |
|
Стаття 7.
Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
…
|
Стаття 7.
Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
…
пам’ятка всесвітньої спадщини – нерухомий об’єкт
культурної спадщини або їх сукупність, що внесені до Списку всесвітньої
спадщини;
буферна зона – встановлена відповідно до міжнародних
вимог та вимог цього Закону зона навколо пам’ятки всесвітньої спадщини, в
межах якої діє спеціальний режим використання з метою забезпечення збереження
характерних властивостей, що становлять історико-культурну цінність такої
пам’ятки.
|
В чинній редакції Закону: Стаття 7. Науково-методичні ради,
консульта-тивні ради з питань охорони культурної спадщини, - і не визначає термінів, як подано в
пропозиціях до змін Закону.
Фактично, наведені в колонках 1, 2,
цієї таблиці, визначення термінів містяться у ст. 1, , а не у ст. 7
чинного Закону.
Таким чином, як вбачається з поданих позитивних
висновків та погоджень даного законопроекту, наведених авторами І.
Васюником, М. Княжицьким, М. Матіос ніхто з авторів позитивних
висновків не читав документу, поданого
до Верховної Ради , про дослідження і мови немає.
Визначення не узгоджується із визначенням «культурна спадщина», що
наведено у ст. 1 розділу 1 Конвенція про охорону всесвітньої культурної
і природної спадщини { Конвенцію ратифіковано Указом
Президії Верховної Ради N 6673-XI ( 6673-11 ) від 04.10.88 }
У цій Конвенції під "культурною спадщиною" розуміються:
пам'ятки:
твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та
структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які
мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
ансамблі:
групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з
пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії,
мистецтва чи науки;
визначні
місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони,
включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки
зору історії, естетики, етнології чи антропології.
Стаття 2
У
цій Конвенції під "природною спадщиною" розуміються:
природні
пам'ятки, створені фізичними й біологічними утвореннями або групами таких
утворень, що мають видатну універсальну цінність з точки зору естетики чи
науки;
геологічні
й фізіографічні утворення й суворо обмежені зони, що є ареалом видів тварин і
рослин, які зазнають загрози й мають видатну універсальну цінність з точки
зору науки чи збереження;
природні визначні місця чи суворо обмежені
природні зони, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки,
збереження чи природної краси.
Європейська
конвенція про охорону археологічної спадщини. Міжнародний документ
від 16.01.1992 № ETS N 143
Ст. 2 ч. 2. З цією метою
складовими частинами археологічної спадщини вважаються всі матеріальні
залишки та об'єкти, а також будь-які інші сліди існування людства у минулих
епохах:
i)
збереження і вивчення яких допомагає з'ясувати розвиток історії людства та
його зв'язок з природним середовищем;
ii)
головними джерелами отримання інформації відносно яких є розкопки або
знахідки й інші методи дослідження історії людства та середовища, що його
оточує;
iii)
які знаходяться у будь-якому місці, що знаходиться під юрисдикцією Сторін.
3.
Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та
облаштовані ділянки території, рухомі об'єкти, інші пам'ятки, а також їхній
контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.
Конвенція про охорону
архітектурної спадщини Європи, Гранада, 3 жовтня 1985 року
Для цілей цієї
Конвеції вираз "архітектурна спадщина" включає такі нерухомі
об'єкти:
1.
пам'ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне,
археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи
усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення;
2.
архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що
мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або
технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак;
3.
визначні місця: створені спільно людиною та природою частково забудовані
ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси,
характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне
історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення.
Угода між Урядом України
і Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної
спадщини. Дата набуття чинності : 04.03.1994
Поняття "культурна
спадщина", що стосується цілей цієї Угоди, означає культові заклади,
місця історичного значення, пам'ятники, кладовища та меморіали загиблим, а
також архівні матеріали, які мають до цього відношення.
Ратифікована Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної
спадщини для суспільства від 19.02.2013р.
Культурна спадщина є
сукупністю ресурсів, успадкованих від минулого, які люди незалежно від своєї
приналежності, уважають відображенням і вираженням своїх постійно мінливих
цінностей, вірувань, знань і традицій. Вона охоплює всі аспекти середовища,
які виникли в результаті взаємодії в
часі між людьми та місцями.
Під поняттям всесвітньої
культурної спадщини включено лише нерухомі об’єкти, в той час, як міжнародні
правові акти включають також і рухомі об’єкти, археологічні і природні
пам’ятки, визначні місця тощо.
Тобто, під поняттям слід також розуміти не лише історико-культурну
спадщину, як подано в запропонованому проекті, а й сакральну культурну
спадщину, яку взагалі обійшов увагою даний проект.
Отже, запропонована редакція термінів суттєво звужує зміст поняття
пам′ятки всесвітньої культурної спадщини, обмежуючи таке, зокрема, тим, що
охороні підлягають лише зареєстровані пам′ятки, в той час, як міжнародним
законодавством вимагається охорона як щойно виявлених досліджених, так і не
досліджених пам′яток.
Поняття культурної спадщини не обмежене, ні часовими рамками, ні
переліком об′єктів культурної спадщини. На відміну від цього в
запропонованому законопроекті дане питання суттєво звужене та обмежене, що є
порушенням не лише зазначених міжнародних актів, а й Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст.. 2,
4, 5, зокрема та Загальної Декларації Прав Людини.
Отже, необхідною умовою що має бути чітко визначена на законодавчому
рівні – це охорона щойно виявлених пам′яток, з моменту виявлення, на час їх
дослідження, аж до прийняття рішення про внесення чи невнесення їх до реєстру.
Окрім того, зазначені зміни
прямо суперечать ст. 9 Рамкової
Конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для
суспільства, - сторони зобов′язались заохочувати повагу до цілісності
культурної спадщини, шляхом забезпечення того, щоб у рішеннях про зміни
враховувалося розуміння пов′язаних із цим культурних цінностей.
Ст. 8 Рамкової Конвенції Ради Європи про значення
культурної спадщини для суспільства, визначено міжнародниі вимоги щодо збереження
середовища культурної спадщини.
ДБН Б.2.2-2-2008 Планування та забудова міст і функціональних територій. Склад, зміст, порядок
розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації щодо
визначення меж та режимів використання зон охорони пам'яток архітектури та
містобудування:
1.2 Територія пам'ятки - це
земельна ділянка, на якій розташована пам'ятка і яка пов'язана з нею
історично і функціонально та забезпечує її збереження і
функціонування як об'єкта культурної
спадщини.
1.4 До зон
охорони пам'яток архітектури та містобудування належать:
- охоронна зона;
- зона регулювання забудови;
- зона охоронюваного ландшафту.
1.5 Охоронна зона - територія, що
виділяється для збереження найближчого середовища пам'ят-
ки, головним чи суттєвим елементом якого вона є, а також для створення
оптимальних умов огляду
пам'ятки, забезпечення належного її функціонування,
охорони від вібрацій, забруднень, затоплення,підтоплення
та інших негативних техногенних і природних впливів. 16.Зона регулювання забудови - забудована чи призначена під забудову
територія за межами
охоронної зони, на яку поширюється композиційно-видовий вплив пам'ятки. Ця
зона призначена для збереження особливостей візуального сприйняття
пам'ятки, її активної ролі в композиції і пейзажі населеного
місця. Вона виконує функції буферної, перехідної та синтезуючої зони у
взаємодії пам'ятки з новими об'єктами довкілля. 1.7 Зона
охоронюваного ландшафту - природна чи переважно природна з розосередженою іншою традиційною забудовою територія за межами
охоронної зони, з якою пам'ятка має активний візуальний зв'язок. Вона
визначається для збереження і реабілітації природних територій та утворень, які є характерним історичним середовищем
пам'ятки і відіграють важливу роль в образі населеного місця або окремому пейзажі, що містить пам'ятку.
- Отже, з метою уникнення різних трактувань та забезпечення однакового
правозастосування, задля уникнення «маніпуляцій» законом, - визначення поняття «буферна зона», має включати
визначення понять викладених в зазначеному ДБНі, а саме:
- охоронна зона;
- зона регулювання забудови;
- зона охоронюваного ландшафту.
Із зазначенням розмірів таких зон, відповідною
затвердженою документацією цих зон.
|
|
Стаття 3.
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини
1. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається
на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони
культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі -
органи охорони культурної спадщини) належать:
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та
реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації;
виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
…
|
Стаття 3.
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини
1. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається
на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони
культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі -
органи охорони культурної спадщини) належать:
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та
реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації;
виконавчий орган сільської, селищної, міської ради;
органи
управління пам’ятками всесвітньої спадщини.
…
5-1. Орган
управління пам’яткою всесвітньої спадщини утворюється центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної
спадщини, після внесення такої пам’ятки до Списку всесвітньої спадщини.
|
Щодо
органів управління пам’ятками всесвітньої спадщини.
Слід зазначити,
що такі органи вже існують, а саме.
- При Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
заснований Міжурядовий комітет з охорони визначної культурної і природної
спадщини загального значення, що називається "Комітет всесвітньої
спадщини". Він складається з 15 держав - сторін Конвенції, які
обираються державами - сторонами Конвенції, котрі збираються на Генеральну
асамблею під час чергових сесій Генеральної конференції ЮНЕСКО;
- Міжнародний дослідний центр збереження і реставрації культурних
цінностей (Римський центр);
- Міжнародна ради
з охорони природи і природних багатств (МРОП);
- Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС);
- Фонд охорони всесвітньої культурної і природної спадщини;
- Комітет
експертів, створений Комітетом міністрів Ради Європи.
Вважаємо, що при існуванні значної кількості органів
в Україні щодо охорони пам′яток, потрібно налагодити шляхом створення чітко
прописаного механізму співпрацю існуючої державної адміністративної структури
із вказаними організаціями, які б зайнялись дійсною охороною пам′яток, а не
складанням звітів та доповідей,. Що, зокрема, допоможе зменшити, як
корупційну складову (бюрократичну систему) так і навантаження на бюджет.
Окрім того,
ст.6 Угоди від 04.03.994р., укладеної між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки
про охорону і збереження культурної спадщини,- для здійснення контролю за виконанням цієї
Угоди буде створена Спільна комісія з питань культурної спадщини.
Кожна із Сторін призначить одного або більше членів до складу Комісії, якому
(яким) можуть допомагати заступники або радники. Рішення Комісії
потребуватимуть згоди членів обох Сторін. Сторони співробітничатимуть у
забезпеченні доступу Комісії до власності та інформації, необхідної для
виконання її функцій.
З боку Сполучених Штатів Америки
виконавчим органом, відповідальним за виконання цієї Угоди, буде Комісія з
питань збереження Американської культурної спадщини за кордоном. Органи
влади та організації, на які, згідно з чинним законодавством України,
покладена відповідальність за охорону пам'яток культури, забезпечуватимуть
виконання цієї Угоди з боку України.
Кожна із Сторін, повідомивши
дипломатичними каналами іншу Сторону, може замінити свій виконавчий орган.
Проте,
будь-які повідомлення про внесення змін у структурі виконавчих органів
України щодо охорони культурної спадщини в рамках цієї Угоди, - відсутні.
Отже,
введення нового органу, при відсутності регуляторного механізму та
невизначеності чітких функцій, - а запропоновані лише моніторинг та лише
звітування, ніяк не допоможе збереженню пам′яток культури, а тим паче їх
охороні, - сприятиме зменшенню коштів, що виділяються у бюджеті на
збереження, та охорону пам′яток.
Як вже
зазначалось, в Україні є достатньо органів із збереження культурної спадщини,
достатнім є розширення їх повноважень також і на охорону об′єктів Всесвітньої
культурної спадщини. |
|
Стаття 4.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної спадщини
До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної
спадщини належить:
забезпечення проведення державної політики;
занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного
реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток
національного значення;
подання у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення
пам'ятки до Списку всесвітньої спадщини;
надання дозволу на переміщення (перенесення) пам'ятки національного
значення;
затвердження Списку історичних населених місць України та змін,
внесених до нього;
оголошення комплексів (ансамблів) пам'яток історико-культурними
заповідниками державного значення та територій історико-культурними заповідними
територіями;
затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам'ятки. |
Стаття 4.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної спадщини
До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної
спадщини належить:
забезпечення проведення державної політики;
занесення об'єктів культурної спадщини національного та всесвітнього значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до
нього щодо пам'яток національного та всесвітнього значення;
подання у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення
пам'ятки до Списку всесвітньої спадщини;
надання дозволу на переміщення (перенесення) пам'ятки національного
значення;
затвердження Списку історичних населених місць України та змін,
внесених до нього;
оголошення комплексів (ансамблів) пам'яток історико-культурними
заповідниками державного значення та територій історико-культурними
заповідними територіями;
затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам'ятки;
створення
наглядових рад пам’яток всесвітньої спадщини, затвердження їх складу та
положення про них.
|
Недоцільно
та економічно необґрунтовано, з врахуванням зазначеного в коментарі до п. 5-1
ст. 3
Окрім
того, наглядова рада не є органом державної влади, а отже не має функцій
адміністрування, суперечить Конвенції про охорону Всесвітньої
спадщини відповідно до якої, всі функції та відповідальність за збереження
культурної спадщини взяла на себе держава.
|
|
Стаття 5.
Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної
спадщини
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить:
…
5) встановлення режиму використання пам’яток національного значення,
їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій,
історичних ареалів населених місць;
…
8) затвердження правил встановлення та утримання охоронних дощок,
охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам’ятках або в
межах їхніх територій, затвердження їхніх зразків;
9) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на
нього актами Президента України.
До
повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:
…
12) визначення меж територій пам’яток національного значення та
затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних
ареалів населених місць;
…
17) надання дозволів на проведення робіт на пам’ятках національного
значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних
територіях, в історичних ареалах населених місць;
…
24) формування і розміщення державного замовлення, укладення з цією
метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію,
музеєфікацію, ремонт, пристосування пам’яток та інші заходи щодо охорони
культурної спадщини;
25) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на
нього актами Президента України. |
Стаття 5.
Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної
спадщини
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить:
…
5) встановлення режиму використання пам’яток національного значення,
їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій,
історичних ареалів населених місць;
5-1)
встановлення режиму використання пам’яток всесвітнього значення, їхніх
територій, буферних зон за поданням відповідного органу управління пам’яткою
всесвітньої спадщини;
…
8) затвердження правил встановлення та утримання охоронних дощок,
охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам’ятках або в
межах їхніх територій, затвердження їхніх зразків;
8-1)
встановлення порядку інформування Комітету всесвітньої спадщини про наміри
розпочати у межах пам’ятки всесвітньої спадщини нове будівництво, про
затвердження буферних зон та плану управління пам’ятки всесвітньої спадщини -
спільно з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та
реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин України;
8-2)
затвердження плану управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
9) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на
нього актами Президента України.
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:
…
12) визначення меж територій пам’яток національного та всесвітнього значення та затвердження їх зон охорони, буферних зон, охоронюваних
археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
…
17) надання дозволів на проведення робіт на пам’ятках національного та
всесвітнього значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на
охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;
…
24) формування і розміщення державного замовлення, укладення з цією
метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію,
реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам’яток та інші заходи
щодо охорони культурної спадщини;
24-1)
утворення органу управління
пам’яткою всесвітньої спадщини після внесення такої пам’ятки до Списку
всесвітньої спадщини;
24-2) призначення та звільнення з посади керівника органу управління
пам’яткою всесвітньої спадщини за поданням відповідної наглядової ради;
24-3)
прийняття рішення про можливість здійснення нового будівництва в межах
пам’яток всесвітньої спадщини та їх буферних зонах за умови позитивного
висновку відповідного органу управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
25) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на
нього актами Президента України.
|
Не дано
визначення поняття «режиму використання».
Проблемним
є відсутність професійних та належно кваліфікованих кадрів навіть в існуючих
адміністративних органах управління, які були б визнані на міжнародному
рівні, особливо проблемним є їх відсутність в органах місцевого
самоврядування.
Конвенція
про охорону Всесвітньої спадщини та Резолюція до неї (ст. 172) передбачає
погодження з Комітетом всесвітньої спадщини будь-яких робіт у межах пам’ятки,
а не інформування.
Не дано
визначення поняття «управління пам′ятки»
Що
стосується нового будівництва, то поняття такого не визначене у даному
законопроекті, як і не визначено поняття «межі пам′ятки» та «план управління
пам’яткою».
Відповідно
до ст. 5 Конвенції про охорону археологічної спадщини Кожна Сторона
зобов'язується:i) докладати зусиль для узгодження і поєднання
відповідних потреб археології з планами облаштування територій шляхом
забезпечення участі археологів:a) у
плануванні, спрямованому на забезпечення збалансованих стратегій охорони,
збереження та введення у культурний обіг ділянок територій, що мають
археологічну цінність;b) у різних етапах проектів
розвитку територій;ii) забезпечити
систематичні консультації між археологами та фахівцями з питань міського і
реґіонального планування з метою створення можливостей для:a)
внесення змін до тих проектів розвитку територій, які можуть мати негативний
вплив на археологічну спадщину;b) забезпечення
достатніх часу та ресурсів для проведення належного наукового дослідження
відповідної ділянки території та опублікування його результатів;iii)
забезпечити повне врахування місцевостей, що мають археологічну цінність, та
їхнього контексту в оцінках екологічних наслідків та рішеннях, що приймаються
на їхній основі;iv) передбачити зберігання на місці
їхнього знаходження, коли це практично можливо, тих об'єктів археологічної
спадщини, які були знайдені під час забудови територій;v)
забезпечити, щоб відкриття місць археологічних розкопок для відвідувачів,
особливо будь-яка перебудова, пов'язана з необхідністю прийому великої
кількості відвідувачів, негативно не впливало на археологічний і науковий
характер таких місць та прилеглої до них території.
Зважаючи на Європейську культурну конвенцію, підписану в Парижі 19
грудня 1954 року, зокрема на її статті 1 та 5;зважаючи
на Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи, підписану в Гранаді 3
жовтня 1985 року;зважаючи на Європейську конвенцію про
правопорушення, пов'язані із культурними цінностями, підписану в Дельфах 23
червня 1985 року;зважаючи на
рекомендації Парламентської асамблеї стосовно археології і зокрема
рекомендації 848 (1978), 921 (1981) і 1072 (1988);зважаючи
на рекомендацію N R(89)5 стосовно охорони та введення у культурний обіг
археологічної спадщини у контексті планування забудови міської та сільських
територій;відзначаючи необхідність
доповнення принципів, викладених в Європейській конвенції про охорону
археологічної спадщини, підписаній у Лондоні 6 травня 1969 року ( 994_312 ), з огляду на розвиток політики планування в європейських країнах, - було
б доцільним заборонити нове будівництво в межах пам′ятки культурної спадщини,
а не легалізовувати його запропонованими І.
Васюником, М. Княжицьким, М. Матіос змінами в
законодавстві.
Щодо проведення будівельних робіт слід
зазначити наступне:
Постанова
КМУ від 13.04.2011р. № 466, так і ДБН
А.2.2.-3-2012 розрізняють поняття та суть будівництва загалом, поділяючи таке
на види:
Нове будівництво - будівництво будинків, будівель, споруд, їх
комплексів, лінійних об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури, що
здійснюється із метою створення об’єктів
виробничого і невиробничого призначення.
Технічне
переоснащення - комплекс заходів щодо
підвищення експлуатаційних властивостей об’єктів невиробничого призначення,
техніко-економічного рівня виробництв, цехів та дільниць на основі
впровадження передової техніки та технології, механізації і автоматизації
виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного
устаткування новим, більш продуктивним.
Отже,
відбувається підміна понять:
Під поняттям «нового будівництва» у даному
законопроекті, за умови відсутності законодавчого визначення для цілей цього
закону, можна зрозуміти, як руйнування не лише середовищ, а й об′єктів
культурної спадщини, що й підтверджується намаганням легітимізації багаторічної практики нецільового
використання об’єктів культурної спадщини та далеко невтішним станом пам′яток
культури, навіть тих, що занесені до
Списку ЮНЕСКО. (яскравим прикладом цього є м. Київ, м. Львів, де об′єкти
культури перебудовуються під кафе, ресторани та інші заклади, повне
розбирання пам′яток архітектури та спорудження на їх місці нових об′єктів
містобудування).
Немає
необхідності у створенні з підстав, викладених вище (до п. 5-1 ст. 3)
В силу
вимог Конвенції про охорону Всесвітньої спадщини та Резолюції до неї,
відповідальність за рішення несе держава Україна. Представляють державу лише
центральні органи державної влади, які і наділені повноваженнями на прийняття
рішень. |
|
Стаття 6.
Повноваження інших органів охорони культурної спадщини
…
3. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні,
районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації,
відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, щорічно
звітують перед центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини та громадськістю про стан
збереження об'єктів культурної спадщини.
…
|
Стаття 6.
Повноваження інших органів охорони культурної спадщини
…
3. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні,
районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації,
відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, органи
управління пам’ятками всесвітньої спадщини щорічно звітують перед
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
охорони культурної спадщини та громадськістю про стан збереження об'єктів
культурної спадщини.
…
5. До повноважень органу управління пам’яткою всесвітньої спадщини
належить:
1)
здійснення підготовки плану управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
2)
забезпечення реалізації заходів, передбачених планом управління пам’яткою
всесвітньої спадщини;
3) подання
центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
охорони культурної спадщини, щорічного звіту про стан збереження пам’ятки
всесвітньої спадщини та про стан виконання плану управління пам’яткою
всесвітньої спадщини;
4)
проведення роботи зі складення облікової документації на пам’ятку всесвітньої
спадщини та її складові;
5)
інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини, про пошкодження, руйнування,
загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам’ятки всесвітньої
спадщини;
6)
погодження науково-проектної документації на проведення робіт з консервації,
реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування на пам’ятці
всесвітньої спадщини та її території;
7) надання
дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт
на території пам'ятки всесвітнього значення, а також дослідження решток
життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою;
8)
погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних
перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам’ятці всесвітнього
значення, її території, буферній зоні;
9)
повідомлення Комітету всесвітньої спадщини про наміри розпочати у межах
пам’ятки всесвітньої спадщини або її буферній зоні нове будівництво;
10)
підготовка висновку про можливість здійснення нового будівництва у межах
пам’ятки всесвітньої спадщини та її буферній зоні з урахуванням рекомендацій
Комітету всесвітньої спадщини;
11) вжиття
заходів для запобігання і припинення порушень вимог законодавства про охорону
культурної спадщини щодо пам’ятки всесвітньої спадщини, а також для усунення
негативних наслідків і відшкодування шкоди, завданої такими порушеннями;
12)
здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації,
реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації та інших
робіт на пам’ятці всесвітньої спадщини, її території;
13)
призначення відповідних охоронних заходів щодо пам’ятки всесвітнього значення
у разі виникнення загрози її руйнування або пошкодження внаслідок дії
природних факторів або проведення будь-яких робіт;
14)
заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює
загрозу пам’ятці всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері
охорони культурної спадщини;
15)
видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам’ятки всесвітнього значення,
припинення робіт на цій пам’ятці, її території та буферній зоні, якщо ці
роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із
відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів,
передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них;
16)
застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;
17)
надання дозволів на відновлення земляних робіт;
18)
погодження охоронних договорів на пам’ятку всесвітнього значення;
19)
здійснення інших повноважень відповідно до закону.
6.
Керівник органу управління пам’яткою всесвітньої спадщини призначається та
звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, за поданням
відповідної наглядової ради.
Керівником
органу управління пам’яткою всесвітньої спадщини може бути призначена особа,
яка має повну вищу освіту та досвід роботи у сфері охорони культурної
спадщини не менше п’яти років.
|
Створення
окремого органу управління пам’яткою всесвітньої спадщини є недоцільним.
Повноваження щодо охорони ново виявленої, щойно виявленої пам′ятки, покласти
на всі існуючі органи виконавчої влади з питань охорони культурної спадщини,
що забезпечить виконання
зобов′язань ст. 14 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, -
а саме, створення на різних рівнях процесу прийняття рішень відповідних
механізмів, які забезпечували б інформацію, консультування та співробітництво
між загальнонаціональними, регіональними та місцевими властями, культурними
установами і асоціаціями, з одного боку, і широкими колами громадськості, з
іншого боку.
Викладена
умова забезпечить збереження та охорону щойно виявленого об′єкту культурної
спадщини з моменту виявлення до моменту внесення до Реєстру.
Як вже
зазначалось створення окремого органу управління пам’яткою всесвітньої
спадщини є недоцільним.
В такому
разі, було б доцільніше змінити кількісний склад працівників в управліннях / відділах культури при ОДА,
який повинен формуватися в залежності від кількості пам’яток на охоронюваній
території.
Щодо
повноважень запропонованих ч. 5 ст. 6, такі пропонується розподілити
наступним чином.
До повноважень центрального органу
виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини віднести:
1) затвердження підготовки плану управління пам’яткою всесвітньої
спадщини;
6) погодження науково-проектної документації на проведення робіт з
консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування
на пам’ятці всесвітньої спадщини та її території;
7) надання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок,
інших земляних робіт на території пам'ятки всесвітнього значення, а також
дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею,
під водою;
8) погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та
ландшафтних консерваційних та реставраційних заходів, меліоративних,
шляхових, земляних робіт на пам’ятці всесвітнього значення, її території,
буферній зоні;
9) повідомлення Комітету всесвітньої спадщини про наміри розпочати у
межах пам’ятки всесвітньої спадщини або її буферній зоні нове будівництво;
15) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам’ятки всесвітнього
значення, припинення невідповідних робіт на цій пам’ятці, її території та
буферній зоні, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або
погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та
проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них;
19) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
До
повноважень органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні,
районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації,
відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, у сфері
охорони культурної спадщини віднести:
2) забезпечення реалізації затверджених заходів, передбачених планом
управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
3) подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини, щорічного звіту про стан
збереження пам’ятки всесвітньої спадщини та про стан виконання плану
управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
4) проведення роботи зі складення облікової документації на пам’ятку
всесвітньої спадщини та її складові;
5) погодження з центральним органом виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про
пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування
пам’ятки всесвітньої спадщини;
11) вжиття заходів для запобігання і припинення порушень вимог
законодавства про охорону культурної спадщини щодо пам’ятки всесвітньої
спадщини, а також для усунення негативних наслідків і відшкодування шкоди,
завданої такими порушеннями;
12) здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації,
реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації та інших
робіт на пам’ятці всесвітньої спадщини, її території;
13) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам’ятки
всесвітнього значення у разі виникнення загрози її руйнування або пошкодження
внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;
14) заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка
створює загрозу пам’ятці всесвітньої спадщини або порушує законодавство у
сфері охорони культурної спадщини;
15) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам’ятки всесвітнього
значення, припинення робіт на цій пам’ятці, її території та буферній зоні,
якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із
відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів,
передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них;
16) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;
17) надання дозволів на відновлення земляних робіт;
18) погодження охоронних договорів на пам’ятку всесвітнього значення;
19) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
До
повноважень органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні,
районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації,
відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, у сфері
охорони культурної спадщини віднести:
2) забезпечення реалізації затверджених заходів, передбачених планом
управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
3) подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини, щорічного звіту про стан
збереження пам’ятки всесвітньої спадщини та про стан виконання плану
управління пам’яткою всесвітньої спадщини;
4) проведення роботи зі складення облікової документації на пам’ятку
всесвітньої спадщини та її складові;
5) погодження з центральним органом виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про
пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування
пам’ятки всесвітньої спадщини;
11) вжиття заходів для запобігання і припинення порушень вимог
законодавства про охорону культурної спадщини щодо пам’ятки всесвітньої
спадщини, а також для усунення негативних наслідків і відшкодування шкоди,
завданої такими порушеннями;
12) здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації,
реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації та інших
робіт на пам’ятці всесвітньої спадщини, її території;
13) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам’ятки
всесвітнього значення у разі виникнення загрози її руйнування або пошкодження
внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;
14) заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка
створює загрозу пам’ятці всесвітньої спадщини або порушує законодавство у
сфері охорони культурної спадщини;
15) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам’ятки всесвітнього
значення, припинення робіт на цій пам’ятці, її території та буферній зоні,
якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із
відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів,
передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них;
16) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;
17) надання дозволів на відновлення земляних робіт;
18) погодження охоронних договорів на пам’ятку всесвітнього значення;
19) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
П.10) –
виключити, з врахуванням зауважень до п. 8-1 ст. 5.
Окрім
того, з метою запобігання неоднозначного трактування положень цього закону
дати чітке, законодавче визначення
понять: «консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування (з врахуванням вимог міжнародних
конвенцій (тобто без зміни функціонального призначення).
Встановити
методи та способи реалізації заходів для запобігання і припинення
правопорушень, з урахуванням вимог викладених у ст. 17 Конвенції про охорону
архітектурної спадщини Європи та ст.ст. 5, 12 Європейської конвенції про
охорону археологічної спадщини.
Визначити
методи і способи виникнення загроз і руйнування.
Передбачити
необхідність виділення коштів на дослідження.
Встановити
розмір санкцій за порушення цього закону та способи їх застосування і
методику розрахунку розміру санкцій спів розмірно до розміру вчиненого
порушення.
Недоцільно,
з урахуванням викладеного щодо недоцільності створення самого органу.
|
|
|
Стаття 6-2. Наглядові ради пам’яток всесвітньої
спадщини
1. З метою
здійснення нагляду за станом збереження пам’яток всесвітньої спадщини для
кожної пам’ятки Кабінетом Міністрів України створюється відповідна наглядова
рада.
Фінансування
діяльності наглядових рад забезпечує Кабінет Міністрів України.
2.
Наглядова рада є колегіальним органом, до складу якого за принципом
пропорційної участі включаються:
1)
експерти Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
2)
представники Українського національного комітету ІКОМОС;
3)
представники Українського товариства охорони пам’яток історії та культури;
4)
досвідчені фахівці та провідні науковці у сфері охорони культурної спадщини;
5)
представники громадських організацій, до статутних завдань яких належать
питання охорони культурної спадщини і які здійснюють статутну діяльність не
менше п’яти років;
6)
представники релігійних організацій, у чиїй власності або користуванні
знаходяться культові будівлі на території відповідної пам’ятки всесвітньої
спадщини;
7)
представник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини;
8)
представники сільських, селищних, міських рад, на території яких знаходяться
відповідні пам’ятки всесвітньої спадщини;
9) народні
депутати України.
3.
Положення про наглядові ради пам’яток всесвітньої спадщини та їх склад
затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог цього Закону.
4.
Наглядова рада відповідно до закону:
1)
погоджує план управління пам’яткою всесвітньої спадщини, запропонований
відповідним органом управління;
2)
погоджує щорічний звіт про стан збереження пам’ятки всесвітньої спадщини та
звіт про стан виконання плану управління пам’яткою всесвітньої спадщини,
подані відповідним органом управління;
3)
представляє подання про призначення та звільнення керівника відповідного
органу управління;
4)
розглядає містобудівну документацію, реалізація якої може вплинути на
визначну світову цінність пам’ятки всесвітньої спадщини;
5) надає
рекомендації щодо перспективних організаційних, проектних та фінансових
заходів щодо збереження пам’ятки всесвітньої спадщини;
6)
визначає напрями розв’язання конфліктів потреб розвитку з потребами
збереження пам’ятки всесвітньої спадщини;
7)
здійснює інші заходи щодо нагляду за збереженням відповідної пам’ятки
всесвітньої спадщини.
|
Недоцільно,
оскільки Науково- методична Рада вже є створена при Міністерстві Культури
України, члени якої є визначними науковцями та досвідченими фахівцями, які
визнані на міжнародному рівні.
А
створення окремої наглядової ради для кожної пам′ятки, зокрема, - є фахово (через брак фахівців)
та фінансово обтяжливим та економічно необґрунтованим.
Пропозиції
викладені в законопроекті щодо фінансування діяльності наглядових рад
Кабінетом Міністрів України, прогнозує використання коштів на забезпечення
діяльності цієї ради, тим самим зменшуючи обсяг бюджетних коштів що могли б
бути використані на забезпечення збереження самих пам′яток. |
|
Стаття 7.
Науково-методичні ради, консультативні ради з питань охорони культурної
спадщини
1. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення
основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення
найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган виконавчої влади
Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних
учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Склад науково-методичних рад і положення про них затверджуються
відповідно центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони культурної спадщини, органом виконавчої
влади Автономної Республіки Крим. Витрати на роботу цих рад здійснюються
зазначеними органами охорони культурної спадщини. |
Стаття 7.
Науково-методичні ради, консультативні ради з питань охорони культурної спадщини
1. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення
основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення
найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, органи управління пам’ятками всесвітньої
спадщини створюють науково-методичні ради з провідних учених і
висококваліфікованих фахівців-практиків.
Склад науково-методичних рад і положення про них затверджуються
відповідно центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони культурної спадщини, органом виконавчої
влади Автономної Республіки Крим, наглядовою радою пам’ятки всесвітньої
спадщини за поданням керівника органу управління цієї пам’ятки. Витрати
на роботу цих рад здійснюються зазначеними органами охорони культурної
спадщини.
|
Доповнення
не включати з підстав, викладених вище. |
|
Стаття
8.Залучення фахівців та населення до охорони культурної спадщини
1. Органи охорони культурної спадщини можуть залучати до роботи за
їхньою згодою досвідчених фахівців у сфері охорони культурної спадщини, а
також громадян на правах громадських інспекторів для спостереження за станом
зберігання та використання пам'яток, їхніх територій і зон охорони,
охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць. |
Стаття
8.Залучення фахівців та населення до охорони культурної спадщини
1. Органи охорони культурної спадщини можуть залучати до роботи за
їхньою згодою досвідчених фахівців у сфері охорони культурної спадщини, а
також громадян на правах громадських інспекторів для спостереження за станом
зберігання та використання пам'яток, їхніх територій і зон охорони, буферних
зон, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених
місць. |
Доцільне
включення, за умови надання належного визначення поняття буферних зон,
наявності прописаних повноважень всіх адміністративних органів з охорони
культурної спадщини. |
|
Стаття 13.
Державний реєстр нерухомих пам'яток України
1. Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно
до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької,
наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до
Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями
національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій
пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру
на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять
предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
… |
Стаття 13.
Державний реєстр нерухомих пам'яток України
1. Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно
до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької,
наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до
Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями всесвітнього, національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій
пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру
на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять
предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
… |
Доцільно.
Проте, пропонується зазначити, що пам’ятки всесвітнього значення є складовою
пам’яток національного значення.
|
|
Стаття 14.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього
1. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до
нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно
до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів
України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом
одного року з дня одержання подання;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної
спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та
культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать
питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання
подання.
…
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним
виконавчим органам сільської, селищної, міської ради витяги з Реєстру щодо
пам'яток, які розташовані на їхніх територіях. |
Стаття 14.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього
1. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до
нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно
до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів
України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом
одного року з дня одержання подання;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини
або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури,
інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання
охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання;
в)
пам’ятки всесвітнього значення - постановою Кабінету Міністрів України
невідкладно з моменту внесення пам’ятки до Списку всесвітньої спадщини.
…
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним
виконавчим органам сільської, селищної, міської ради, органам управління
пам’ятками всесвітньої спадщини витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях. |
При цьому,
доречно, вказати про те, що пам′ятка всесвітнього значення є занесеною до
державного реєстру з моменту внесення пам’ятки до Списку всесвітньої
спадщини.
Не
включати. |
|
Стаття 23.
Охоронні договори
Усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи
їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності
на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної
спадщини охоронний договір.
При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи
її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі
істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій
передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його)
частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи
її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного
договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з
відповідним органом охорони культурної спадщини. |
Стаття 23.
Охоронні договори
Усі власники та користувачі пам'яток, щойно виявлених об'єктів
культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи)
незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним
органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи
її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі
істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій
передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його)
частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи
її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного
договору, укладеного власником, користувачем або уповноваженим ним
органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.
|
Доцільно. |
|
Стаття 24.
Утримання та використання пам'яток
…
2. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів
використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що
потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної
автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання,
упорядження, оздоби тощо.
Режими використання пам'яток встановлює:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого
значення.
3. Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів,
робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без
дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
4. У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її власник або
уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи
управління, зобов'язані негайно повідомити про це орган охорони культурної
спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних
адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована
пам'ятка.
5. Розміщення реклами на пам'ятках національного значення, в межах зон
охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць дозволяється за
погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини.
Розміщення реклами на пам'ятках місцевого значення, в межах зон охорони
цих пам'яток дозволяється за погодженням з органом виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями. |
Стаття 24.
Утримання та використання пам'яток
…
2. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів
використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що
потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її
матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів
обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Режими використання пам'яток встановлює:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення, щодо
пам’ятки всесвітнього значення - за поданням відповідного органу управління
пам’яткою всесвітньої спадщини;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого
значення.
3. Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та
елементів, робити написи, позначки на ній, встановлювати конструкції на
ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного
органу охорони культурної спадщини.
4. У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її власник або
уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи
управління, зобов'язані негайно повідомити про це орган охорони культурної
спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних
адміністрацій, відповідний орган управління пам’яткою всесвітньої спадщини та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам'ятка.
5. Розміщення реклами на пам'ятках національного значення, в межах зон
охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць дозволяється за
погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини.
Розміщення реклами на пам'ятках місцевого значення, в межах зон охорони
цих пам'яток дозволяється за погодженням з органом виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями.
Розміщення
зовнішньої реклами на пам’ятках всесвітнього значення та їх територіях
забороняється. |
… центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення, пам’ятки всесвітнього значення
Доцільно.
Недоцільно
Доцільно
|
|
Стаття 26.
Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування
пам'яток
1. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт,
пристосування пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності
письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним
науково-проектної документації.
…
|
Стаття 26.
Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування
пам'яток
1. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт,
пристосування пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності
письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним
науково-проектної документації.
Консервація,
реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток
всесвітнього значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
охорони культурної спадщини, на підставі погодженої з відповідним органом
управління пам’яткою всесвітньої спадщини науково-проектної документації.
… |
Консервація,
реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток
всесвітнього значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони
культурної спадщини, на підставі Параграфа 172 Оперативної Взаємодії, погодженої
з ЮНЕСКО.
|
|
|
Стаття
27-1. Особливості управління та забезпечення охорони пам’яток всесвітньої
спадщини
1. На
пам’ятках культурної спадщини, внесених до Списку всесвітньої спадщини,
встановлюються охоронні знаки ЮНЕСКО. Межі території пам’яток всесвітньої
спадщини позначаються відповідними знаками, форма і порядок встановлення яких
визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
2. Рішення
про можливість здійснення нового будівництва в межах пам’яток всесвітньої
спадщини та їх буферних зонах приймається центральним органом виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, за
умови позитивного висновку відповідного органу управління пам’яткою
всесвітньої спадщини.
Про наміри
розпочати в межах пам’яток всесвітньої спадщини та їх буферних зонах нове
будівництво орган управління пам’яткою всесвітньої спадщини повідомляє
Комітет всесвітньої спадщини у порядку, встановленому центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
культурної спадщини. Рекомендації Комітету всесвітньої спадщини враховуються
при прийнятті рішень про можливість проведення таких робіт.
3.
Управління пам’яткою всесвітньої спадщини здійснюється відповідно до плану
управління, який визначає основні напрямки та програми щодо її захисту,
збереження та інтеграції в суспільне життя відповідно до основних положень
Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини та інших
міжнародних договорів України.
Підготовку
плану управління пам’яткою, внесеною до Списку всесвітньої спадщини, здійснює
відповідний орган управління пам’яткою всесвітньої спадщини.
План
управління погоджується відповідною наглядовою радою та затверджується
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони культурної спадщини.
Затверджений
план управління подається Комітету всесвітньої спадщини у порядку,
встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
4. Для
визначення та оцінки стану збереження пам’яток всесвітньої спадщини
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
охорони культурної спадщини, забезпечує здійснення комплексу заходів щодо
моніторингу таких об’єктів.
За
підсумками моніторингу центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, надає Комітету
Всесвітньої спадщини щорічний звіт про стан збереження пам’яток, внесених до
Списку всесвітньої спадщини, та періодичний звіт про виконання Конвенції про
охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.
|
Доцільно,
з врахуванням вище зазначеного, щодо визначення поняття «територія пам′ятки».
Недоцільно,
оскільки заборонене нове будівництво, яке суперечить збереженню історичного
середовища Вссвітньої спадщини ЮНЕСКО, а тому, доцільно залишити лише заходи
спрямовані на автентичне збереження, реставрацію.
Недоцільно,
відповідно до недоцільності створення управління пам’яткою всесвітньої
культурної спадщини відповідно до
вищенаведеного.
Визначити
поняття «моніторингу» для цілей цього закону з врахуванням необхідності
дослідження та обстеження об′єктів.
|
|
|
Стаття
32-1. Буферні зони пам’яток всесвітньої спадщини
1. З метою забезпечення
збереження характерних властивостей, що становлять історико-культурну
цінність пам’яток всесвітньої
спадщини, навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет
всесвітньої спадщини.
2. Межі та
режими використання буферних зон пам'яток всесвітньої спадщини визначаються
відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним
органом охорони культурної спадщини.
3. У межах
буферних зон об’єктів всесвітньої спадщини забороняються містобудівні
перетворення, що можуть вплинути на сприйняття об’єктів всесвітньої спадщини. |
Доповнити:
до моменту затвердження такої документації, встановити заборону проведення
будь-яких робіт в чітко встановлених межах.
… затверджуються центральним органом з питань охорони
культурної спадщини.
|
|
Стаття 35.
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт
1. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на
території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в
історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток
життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою,
здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю
робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному
органі охорони культурної спадщини.
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за
умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та
наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого
кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом
Міністрів України.
Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою -
колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця
робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується
Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять
відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських
організацій.
Дозволи на проведення земляних (підводних) робіт на території місць
бойових дій, місць загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден,
місць поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому
числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних
репресій на території України, надаються згідно з програмами, погодженими з
відповідним органом охорони культурної спадщини.
… |
Стаття 35.
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт
1. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на
території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в
історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток
життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою,
здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю
робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному
органі охорони культурної спадщини.
Проведення
археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки
всесвітнього значення, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що
містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом
відповідного органу управління пам’яткою всесвітнього значення.
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за
умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та
наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого
кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом
Міністрів України.
Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою -
колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця
робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується
Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять
відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських
організацій.
Дозволи на проведення земляних (підводних) робіт на території місць
бойових дій, місць загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден,
місць поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому
числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних
репресій на території України, надаються згідно з програмами, погодженими з
відповідним органом охорони культурної спадщини.
… |
За умови
надання дозволу центральним органом виконавчої влади з питань охорони
культурної спадщини.
недоцільно
|
|
|
