Стаття визначає етапи формування, топографію, просторовий уклад, архітектурне вирішення середовища єврейських дільниць у містах Галичини. Охарактеризовано сукупність факторів, які сприяли їх появі та територіальному розвитку протягом австрійського періоду. Статистичне опрацювання даних австрійських переписів та низки інших історичних джерел використані для проведення порівняльного аналізу та визначення об'єктивних характеристик єврейських дільниць. 

З поміж великої кількості історичних джерел кінця XVIII - початку XIX ст., які розглядають структуру населення Галичини, можна почерпнути значну кількість різнорідних статистичних даних та різноманітного інформативного матеріалу щодо загальної структури населення Галичини. Проте, за поданою в них статистикою, дуже важко дослідити структуру населення міст комплексно, тим більше провести її порівняльний аналіз. Як правило, в них приводяться вибіркові дані для окремих міст. Причому, у різних авторів вони часто суттєво відрізняються між собою. Статистичні дані перших австрійських переписів, починаючи з 1772/3 рр.[15], ілюструють загальну статистичну картину загальної кількості населення всієї Австрійської імперії, включно з Галичиною. У 1785 р. чисельність населення визначалась головним чином даними рекрутських компаній, тому досить важко говорити про достовірність цих даних. Статистичні дані станом на 1810 рік [13] подають у сучасних межах Галичини лише 8 міст, що нараховують понад 2 тис. жителів, які переважно є центрами циркулів. Не значно відрізняються від них і статистичні таблиці за 1823 рік [26]. Із 1828 р.[14] щорічно [32] починають публікуватися статистичні таблиці Австрійської монархії. У проміжку між зведеннями статистичних даних 1850/1 – 1857 [33] рр. була проведена чергова адміністративно-територіальна реорганізація, внаслідок якої відбулося розмежування Галичини за етнічним складом населення на Східну й Західну, що призвело до зміни статусу окремих міських поселень [9, 69]. З 1857 р. починають проводитись ретельніші переписи населення [16], які приводять загальну кількість населення та конфесійну приналежність мешканців окремих міст, з чисельністю населення, не менше, ніж 2 тис. чоловік. Іноді подавались тільки загальні дані по повітах, не виокремлюючи населення міст. Починаючи з 1880 р. [29] та особливо у 1890 р. [30], 1900 р. [22], 1910 р. [19] австрійські переписи подають доволі детальні статистичні дані про чисельність та структуру населення, його розподіл у структурних частинах міста: середмісті та передмістях - як головних складових частинах міста та в окремих включеннях: у селах, колоніях, хуторах, вульках). Також приводяться дані стосовно поділу населення за конфесійною (римо-католики, греко-католики, іудеї, інші) та мовною (німецька, польська, українська, інші) приналежністю. За цими даними можна простежити розподіл націй у міській структурі, прослідкувати вплив співжиття різних націй у містах на формування розпланувальної структури міст та її характеру.

Аналіз територіального розподілу загальної кількості населення кожного окремого міста показує % мешканців середмістя та передмістя, чітко простежується різниця у національній структурі населення різних частин міста: християнське населення переважає на передмістях, а євреї концентруються у середмістях. Дані переписів подають також площу, кількість житлових будинків, що дає можливість визначити густину населення, топографію міста.

У Габcбурській монархії Галичина була найбільшим скупченням євреїв, які складали 66,4-68,2% усього єврейського населення Передлітавії [2, 41]. Ряд дослідників-істориків на основі проведення аналізу переписів населення дійшли висновку, що серед різних країн Європи, найбільша концентрація євреїв у кінці XVIII ст. спостерігалася у містах Галичини. "У XVI ст. у Польщі та Литві єврейське населення складало 10% міського населення, у XVII ст. - більше ніж 20%, а у II пол. XVIII ст. воно становило 50% міських жителів" [23, 8]. У межах Австрійської імперії в Угорщині євреї становили 1,6%, у Богемії - 1,5%, у Моравії - 1,4%. У Галичині у 1773 р. євреї становили 9,6% загальної кількості мешканців, причому у Східній Галичині - 13,7%, у Західній - 3,5% [27, 150]. Станом на 1857 р. загальна кількість євреїв Австро-угорської монархії розподілялась таким чином: у Галичині - 72,2%, у Богемії - 13,9%, у Моравії - 6,7%, у Нижній Австрії - 1,1% [36, 26]. Всього в Австро-Угорщині існувало 559 єврейських громад з наступним їх розподілом: у Галичині - 253 громади, в Богемії - 206, в Моравії - 50, у Нижній Австрії - 13, на Буковині -15, у Сілезії -10, у решти коронних землях - по 1 або 2 громади [4, т.1, 339].

З аналізу концентрації єврейських громад виникає, що у більшості єврейське населення жило малими групами, що не перевищували 500 осіб. Групи такої величини існували в 75% міст землі перемиської і 82% міст саноцької [24,103]. У центрально розташованій Львівській землі у II пол. XVIII ст. із 35 міст і містечок 2 міста - Броди і Львів посідали найбільші єврейські громади в Галичині, відповідно 6.877 і 6.378 чол., не враховуючи дітей до одного року. П'ять міст посідали громади чисельністю від 2.000 до 1.000 чол., у 13-ти від 1.000 до 500 чол., у 13-ти менше 500 чол., у 2-х не визначено. У передгірському Жидачівському повіті 5 із 10 міст посідали єврейські громади чисельністю від 1.000 до 500 жителів, і 5 з громадами менше 500 чол. [17,15].

З приходом до влади Австрії, у 1784 році монарх оголошує своє бажання, щоб у галицьких містах по можливості християни поселялися замість євреїв [10, 16]. Зауважено, що "міста і містечка, в яких євреї проживали в меншій кількості, знаходились загалом у кращому стані" [34, 350, 334]. За словами тогочасних мандрівників: "Що стосується містечок, то більшість відрізняється від сіл тим, що у них проживає більша кількість єврейського населення" [7, 60]. "Євреї, євреї і євреї - де б я не повернувся, є в королівстві євреїв. Мабуть, тут все так складається, що без євреїв неможливо зробити ані кроку" [5, 7]. Зі слів сучасників, у Галичині „явно вираженого поділу жителів на жителів села та міста на кінець XVIII ст. зробити було неможливо, тому що маленькі міста і містечка мало чим відрізнялися від сіл. Наприклад, ринкова площа з деякими єврейськими будинками мала іншу класифікацію, особливо в українському поселенні вона виділялася в окрему частину, яка іменувалася містом або містечком” [18, 33]. Традиційно євреї у Галичині були міськими жителями і складали 33% всього міського населення України, а у містечках Правобережжя їх частка сягала 70-80% [11, 245].

На кінець XIX ст. сформувався такий склад населення Східної Галичини: 63,6% греко-католиків (русинів), 21,6% римо-католиків (з них 21% поляків), 0,8% протестантів (німців), 13% євреїв. Українське населення концентрувалась у пригірських і гірських районах на півдні Галичини та північному сході [8,13,19,20,25]. Польське населення концентрувалась в центральному пасі зі заходу на схід Галичини, що пов'язано з великим міграційним рухом який напливав у напрямі Сілезія - Малопольща - Русь через землю Перемиську і Львівську, де поляки у містах домінували релігійно, юридично і кількісно. Чим далі на схід Галичини, тим більше зменшувалась у містах частка польського населення, а збільшувалася частка єврейського населення. Євреї концентрувались у ХІХ ст. на Сході Галичини, вздовж російського кордону [1, 556]. Протягом 50 років від 1821 до 1870 р. виросло християнське населення Галичини на 25%, єврейське - на 150%. Вони становлять більшість мешканців майже всіх малих містечок Східної Галичини, і навіть по селах, де був лише корчмар, вони налічують кілька родин [24,101]. Залишалась також тенденція концентрації євреїв у середмістях, що було пов'язано із структурою їх професійної діяльності.

У результаті зняття обмежень і розвитку розселення єврейського населення виявилося, що станом на 1869-1870 рр. в 47 повітових містах Сх. Галичини у 1870 р. римо-католики становили 31%, греко-католики - 22%, євреї - 45% [28,52]. Кількість населення у повітових містах і містечках відображає структуру національного складу міст. Кількість єврейського населення коливається від 26% (у Яворові) до 81% (у Бродах). У середмістях ця величина була ще більшою.

Розселення євреїв у містах виявилось явищем тривалим і безповоротним, про що свідчить утворення різних організаційних форм єврейських громад. Розвинули вони не лише територіально релігійну структуру, але й громадську [25,106]. В єврейській дільниці з'являлась одна або кілька синагог, будинки рабина, кантора, різника, лікаря, також лазня, молитовна школа, кошарні ятки, лікарня або притулок для старців, сиротинець [6, 10]. "Компактні, замкнуті, традиціоналістичні громади єврейських містечок були окремим світом. Тут панували ортодоксальна єврейська релігія, самобутня культура, своя мова. Контакти із зовнішнім світом обмежувалися економічними зносинами" [11, 245].

Професійна діяльність євреїв була пов'язана переважно з величиною і функцією міст. У більших містах з торгово - виробничою функцією (Самбір) 35-40% євреїв займалось торгівлею. У ремісничих осередках (Мостиська, Старий Самбір) за різними спеціальностями працювало 50-60% від всієї кількості євреїв. Рільничі містечка заселяли переважно дрібні єврейські ремісники і купці [25,104]. "Головним заняттям євреїв в Галичині була торгівля. У 1820 р. - 80% зареєстрованих купецьких фірм належали євреям, в 1910 - дещо понад 50% утримувалося з торгівлі, 25% - з ремесел та промислу. У 1824 р. 90% крамарів і 40% шинкарів були євреї" [20, 215].

"Протягом усього XIX ст., а особливо у II пол. між 1820 та 1880 р., коли загальна кількість населення Австрійської імперії збільшилася на 87%, число євреїв зросло на 150%. Із 5,2 млн. євреїв імперії кінця XIX ст. - 2 млн. мешкали на Україні" [11, 245]. У 1900 р. у деяких містах і містечках євреї становлять абсолютну більшість мешканців міст: Броди, Бучач, Борислав, Рава, Калуш, Заліщики, Підгайці, Гусятин, Скалат, Чортків та ін. 3 усіх євреїв майже половина, а з усіх римо-католиків майже четвертина живе по більших містах і громадах з людністю вище 5000 мешканців. Відносна чисельність євреїв найбільша в містах середньої величини (від 10 до 20 тис. мешканців), знижується у більших і менших містах та спадає дуже низько по селах [8, 46]. На цей період уклалась така класифікація міст: "Найбільше місто Галичини - Львів. За Львовом йде Перемишль, далі Станіславів, Стрий, Тернопіль, Коломия, Броди. Все це чималі міста, де живе по 20, 30, а то й 40 тис. мешканців. А за ними є ще кілька міст, що мають по більш як 10 тис. мешканців, як от Самбір, Догобич, Бучач, Снятин, Золочів, Теребовля, Бережани, Яворів" [3, 5].

За даними перепису населення з 1900 року, у Галичині проживало: 4 млн. поляків, 3 млн. українців, 800 тис. євреїв та 200 тис. німців. Остання група складалася переважно зі службовців, купців та військових. У 1850-1910 рр. євреї становили від 7,3 до 11,6 % всього населення та не однаково були розселені по всій Галичині. Відсоток євреїв у західній частині складав у 1910 р.- 7,8, а у східній – 12,4. Абсолютні цифри показували більшу перевагу євреїв у Східній Галичині – там їх проживало 75 відсотків [21, 208,214].

Таке не однакове розселення євреїв впливало на зміни, що відбувалися у єврейській громаді. Можна стверджувати, що євреї були міським населенням, оскільки 71,8 % євреїв мешкала у містах. Найбільша концентрація євреїв була у великих центрах, про що свідчить факт, що у 1900 році у 8 містах євреї складали більш, ніж 75% усіх мешканців (наприклад: у Бориславі, Дуклі, Щирці, Тарнобжегу, Розвадові, Бродах, Заліщиках та Косові), а у 55 – більш як 50 % (наприклад: у Бучачі, Дрогобичах, Станіславі, Тернополі, Коломиї). Десять років пізніше, у 1910 році у Східній Галичині проживало: у Львові – 57 387 євреїв (тобто 27%), Коломиї – 18930 чол., Дрогобичі – 15313 чол., Станіславові – 15213 чол., Бродах – 12186 міщан-євреїв. Це міста, у яких євреї складали більшість, хоча був помітний спад міщан-євреїв. У 1860 році у таких містах як, наприклад: Броди, Бучач, Жовква, Станіславів, Тернопіль, Коломия та Дрогобич євреї становили абсолютну більшість. Така тенденція буде утримуватися, бо наприклад, у 1900 році єврейські мешканці Бродів складали 75,1% усієї популяції міста. Євреї чисельно переважали також у Бучачі (57,3%), Раві Руській (57,1%), Станіславові (51,3%) та Коломиї (50,8%) [35,84]. У Західній Галичині у 1910 році частка євреїв серед мешканців міст складала: Краків – 32321 чол. (21,3%), Тарнов – 15000 чол. (41,2%). Тільки у Горлиці та Саноку відсоток євреїв становив більш, ніж половину мешканців міст відповідно - 50,2 та 52,7%. Решта євреїв проживали передусім у малих містечках, котрі часом не перевищували тисячу мешканців – штетлах, у яких вони становили абсолютну більшість населення. Єврейська культура була тісно пов’язана з релігією, котра регулювала всі галузі єврейського життя, незалежно від кордонів держав. Вона стосувалася не тільки уніфікованого способу бачення Бога та світу, але й торкалася найменших проблем та завдань щоденного життя. Це відображалося не тільки у святкові чи траурні дні, але також у звичайних діях, хворобах чи взагалі у зовнішньому вигляді людей та їхніх домів. У XIXсторіччі з одного боку хасидизм, з другого – єврейський період освіти з його акультурацією та асиміляцією зламали монолітну форму єврейської культури. Гаскала призвела перед усім до змін побуту (напр., одяг, освіта, мова), які в особливий спосіб відрізняли євреїв від інших мешканців та запропонувала на це місце культуру сусідів [2,45 ].

Суттєвою вадою австрійських переписів був поділ населення щодо розмовної мови. Якщо українці та поляки в основному ідентифікувалися зі своєю розмовною мовою, то питання євреїв ускладнювало загальний національний розподіл (австрійська статистика єдиною офіційною ознакою національності вважала розмовну мову, проте у графі „розмовна мова” євреї не могли зазначити своєю рідною мовою іврит або ідиш, оскільки такої графи не існувало взагалі). За даними загального перепису за 1900 р. в Галичині із кожних 100 євреїв – 17.06 чол. визнавали своєю розмовною мовою німецьку - 75.56 чол. – польську, 4.99 чол. – українську [4, т.1, 346], хоча поділ місцевих жителів згідно конфесійної приналежності ілюструє зовсім протилежну картину. Таким чином, національна відмінність найчастіше перепліталась із релігійною, що ускладнювало ситуацію в релігійній мозаїці міст. Слід також зазначити, що дані переписів по розподілу місцевого населення щодо розмовних мов іноді мають розбіжності із цифрами, які подають загальну кількість міського населення.

Акультурація є процесом змін, що відбуваються у людей або суспільних груп у результаті безпосередніх та тривалих контактів між ними. Процес акультурації, по відношенню до євреїв Галичини, полягав на прийнятті вартостей перед усім німецької або польської мови. Факти, що стосувалися рідної мови та національності, трохи пояснюють істоту цієї проблеми [31, 96]. Під час переписів населення, що відбувалися кожні 10 років, почавши з 1880 року, задавалося питання про рідну мову. Кожен з опитуваних міг дати тільки одну відповідь. У результаті окреслення власної мови рівнялося окресленню своєї національності. Євреї не могли вказувати єврейської мови як мови щоденного спілкування, бо вона не признавалася австрійським правознавством. Серед громадян іудейського віросповідання, що мешкали у Галичині, у 1900 р. польську мову, як мову щоденного спілкування декларували: 621 036 осіб, українську – 40 415 осіб. Вже у 1910 році польською мовою користувалося 808 327 осіб, а українською – 21 512 осіб. У 1910 році на результати декларації мали вплив єврейські угрупування, котрі закликали до боротьби за признання ідиш окремою мовою. Спеціальні комітети закликали євреїв вписувати ідиш до анкет, що в результаті виявило спад кількості німецькомовних євреїв. У 1880 році їх було ще 324 336 осіб, у 1890 році вже тільки 227 6000, у 1900 році – 211 752, і у 1910 році цифри знизилася до 90114 осіб [37, 91-92].

Список використаних джерел та літератури:

1.Бігуш Я. Радехів / / Надбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя: Історично - мемуарний збірник/ Редкол.: М. Мартинюк (гол. ред.) та інші. - Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто: Об`єднання Надбужанців, 1989. - Т. II. - С. 551 - 559.

2.Гондьо Лєшек Євреї у містах Галичини та їхня культура// Культура галицьких євреїв (із збірок Музею етнографії та художнього промислу у Львові). - МАРЛЄКС, 2006.

3.Доманицький В. Про Галичину та життя галицьких українців. - Київ: Т-во "Просвіта”, 1909. - №33. - 80 с.

4.Еврейская энциклопедія. Сводь знаній о єврействе и его культуре вь прошломь и настоящемь (под общ. редакціей д-ра Л. Канценельсона и барона Д.Г. Гинцбурга). - С.-Петербургь: изд. Общества для Научных Еврейских Изданій и Издательства Брокьгаузь - Ефронь, 1908-1913 гг. - Т.I - T.VI. - 959 сc..

5.Кельсиев В. Галичина и Молдавия: Путевые письма. - С. Петербург, 1868. - 351 с.

6.Кравцов С. Синагоги західної України: стан і проблеми вивчення // Вісник інституту "Укрзахідпроектреставрація”. - Львів, 1994. - Число 2.

7.Логов Н.М. Галичина: ея исторія, природа, населеніе, богатства и достопримечательности. - Петроград, 1915. - 123 с.

8.Охримович В. З поля національної статистики Галичини (Помічення між ріжницями і перемінами в національному складі галицької людности). - Львів: Збірник статист. ком., 1908. Т. 1. - 96 с..

9.Петришин Г., Іваночко У. Еволюція принципів класифікації міст Галичини в австрійський період (1772 -1918 рр.)// Вісник ДУЛП. Архітектура. Спеціальний випуск: "Книга міст Галичини”. Міждисциплінарні дослідження у містознавстві. - Львів: ДУЛП, 1999. - № 379.

10.Площанский В. М. Королевский вольный город Дрогобычь по части исторіи, топографіи и статистики / / Наук. Сб. издаваемый лит. общ.-вом Гал.- Руск. матіци. - Львов: Тип. Ставропиг ин-та, 1867. - 32 с..

11.Cубтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, 1991. - 510 с.

12.Топонімічні назви при перекладі з німецької мови відкореговані згідно: Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів. - К.: Наукова думка, 1965. - 354 с.

13.У європейській практиці у XIX ст. не користуються поділом на міські та сільські поселення на підставі привілеїв, а приймається норма, згідно з якою поселення з чисельністю менше 2.000 мешканців вважаються сільськими, понад 2.000 – міськими. У 1810 р. була опрацьована класифікація міст всієї Австрійської монархії на основі критерію кількості мешканців, де нижньою межею для міст є 2 тисячі душ/[Bisinger] Classification der vorzüglicheren Städte und Marktfläcken des österreichischen Kaiserstaates in Ansehung ihrer Häuserzahl und Volksmenge// Vaterländische Blätter Jg. III. - Wien, 1810. - Nr. 23, 24, 25.

14.У 1828 р. серед міст, які налічували понад 2.000 жителів подано 59 міст Галичини (туди ж зараховано 3 буковинські міста). - Tafeln zur Statistik der österreichischen Monarhie. I-ter-Jahrgang. Versuch einer Darstellung der ösrerreichischen Monarchie in statistischen Tafeln. - Tabelle: Städte mit mehr als 2.000 Einwohnern. - Wien, 1828.

15.Alphabetisches Verzeichniß aller Ortschaften Galiziens und Bukowina.- Lemberg, 1818.

16.Bevölkehrung und Viehstand der im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder, dann der Militärgrenze. Nach der Zählung vom 31.Dezember 1869// Bearbeitet und herausgegeben von der k.k. Statistischen Central-Commission.- Band 1: Heft 1. Bevölkehrung nach Geschlecht, Religion, Stand und Aufenthalt. - Wien, 1871. - 750 S.

17.Bostel F. Zydzi ziemi lwowskiej i powiatu zydaczowskiego w roku 1765. - Kraków: Archiwum kom. hist., 1891. - 22 S.

18.Brawer A. J. Galizien, wie es nach Österreich kam. Eine hist.-stat. Studie über die inneren Verhältniße des Landes im Jahre 1772. - Leipzig, Wien, Freytag, Tempsky, 1910. - 107 S.

19.Die Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1910 in den im Reichsrate vertretenen Königreichen und Ländern.- Band 1. - Heft 1. Die summarischen Ergebnisse der Volkszählung.- Wien, 1912. - 540 S.;Allgemeines Verzeichniß der Ortsgemeinden und der Ortschaften Österreichs nach den Ergebnissen des Volkszählung vom 31. Dezember 1910 nebst vollständigem alphabetischen Namensverzeichniß// Herausgegeben von. der k.k. Statistischen Central-Commission. - Wien, 1915.- 755 S.

20.Fras Z. Galicja. - Wroclaw, 1999. - 298 S.

21.Gąsowski T., Jewish Comunitiees in Autonomous Galicia: Their Size and Distribution // The Jews in Poland.- т. 1, Kraków 1992. (Там широко представлені статистичні дані, література та джерела).

22.Gemeindelexikon von Galizien. Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder (Bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900. - Wien: Herausgeg. v. der k.k. Statistischen Central-Commission , 1907. - XII. Galizien. - 1050 S.

23.Goldberg J. Juden in Polen und Litauen. Warum und auf welche Weise geht man ihrer Geschichte nach? - Leipzig: Baalsdorf: Uni-Media, 1996. - 20 S.

24.Merynowicz T. Wewnetrzne sprawy Galicyi. - Lwow: Odb. z "Gazety Narod.”, 1876. - 131 S.

25.Motylewicz J. Miasta ziemi przemyskiej i sanockiej w drugiej polowie XVII i XVIII wieku. - Przemysl - Rzeszow, 1993.- 318 S.

26.Österreichisches Statistisches Zentralamt. Archiv № 24.492. Statistische Übersichten von Galizien und der Bukowina. (Manuskript).Tabelle. "Städte”. - Wien, 1823.

27.Polcwiartek J. Skupiska żydowskie w Galicji u schylku XVIII wieku // Zydzi w Malopolsce. (Pod. red. F. Kiryka).- Przemysl: Poludniowo - Wschodni Instytut Nauk. w Przemyslu, 1991. - S. 149-163.

28.Rapacki W. Ludnosc Galicji. - Lwow: Nakladem autora, 1874. - 126 S.

29.Spezial Orts-Repertorium der im österreichschen Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder (Ergebnisse der nach dem Stände vom 31. December 1880 in Galizien ausgefuerten Zählung der Bevölkehrung und der hauslichen Nutzthiere). -Wien: Herausgegeben von der k. k. Statistischen Central-Commission, 1886. - 596 S.

30.Special Orts-Repertorium der im österreichschen Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder. Neubearbeitung auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1890. - Wien, Hölder: Herausgegeben von der k. k. Statistischen Central-Commission, 1893. - 816 S.

31.Stourzh G. Czy Zydzi w dawnej Austrii uznawani byli za narodowosc// Ze soba, obok siebie ….

32.Tafeln zur Statistik der österreichischen Monarhie. III-ter-Jahrgang. - Tb. 6. Städte mit mehr als 2.000 Einwohnern. (Ohne MIlitär). -Wien, 1830; Alphabetisches Verzeichniß aller Ortschaften Galiziens und Bukowina.- Lemberg, 1832. - 69 S.

33.Tafeln zur Statistik der österreichischen Monarhie/ Präsidium der General-Rechnungs Direktorium. - Tab. Ortsgemeinden mit mehr als 2.000 Einwohnern. - Wien, 1857.

34.Tokarz W. Galicya w początkach ery Josefinskiej w swietle ankiety urzędowej z roku 1783. – Kraków, 1909. -168 S.

35.Tomaszewski J.Najnowsze dzieje Zydów.- Warszawa, 1993.

36.Wlascher R. M. Juden in Böhmen: Beitraege zur Geschichte des europaischen Judentums im 19. und 20. Jh. – München: 2 übererarb. Veröffentlichungen des Collegium Carolinum, 1997.

37.Zamorski K. Informator statystyczny do dziejow spoleczno-gospodarczych Galicji.Ludnosc Galicji w latah1857-1910. - Kraków-Warszawa 1989, Таб. 28 В; E. Brix Umgangssprachen in Altösterreich zwischen Agitation und Assimilation. Die Sprachenstatistik in den zisleithanishen Volkszählungen 1880 bis 1910. - Wien-Köln-Graz, 1982.