В.І. Нестеренко "Єврейські поети І.Фефер та Р.Троянкер – уродженці Черкащини"

Ім'я єврейського поета і прозаїка Іцика Фефера в наш час мало відоме широкому загалу, але його життя і творчість – це яскравий приклад трагедії не тільки однієї людини, а й значної частини творчої інтелігенції, що зазнала переслідувань, тортур і розстрілів, і це при тому, що вірила у нову радянську владу. Серед білих плям української єврейської літератури ХХ ст. є й поетеса з дивним іменем Раїса Троянкер. Її творчість в чомусь романтична, в чомусь авангардна, а в чомусь і соцреалістична.  

Дуже складно розвиватися поезії в суспільстві, де література не є явищем самодостатнім, самоцінним, а виступає виразником інтересів якоїсь частини суспільства, хай і доволі численної. Саме в такому становищі тривалий час перебувала радянська література, в окремі найтяжчі періоди стаючи навіть популяризатором "охудожнених ідеологічних стереотипів". Та удвічі тяжче існувати поезії і літературі, відірваній від рідної землі, від власного етносередовища, літературі, яка розвивається в іншонаціональній атмосфері, літературі некорінного населення країни чи республіки.

В той же час у 20-ті роки ХХ ст. в добу ренесансу духовного життя в Україні єврейське письменство також переживало значне піднесення, в цей час з'явилися нові цікаві поети, серед яких були і уродженці черкаського краю.

При літературному об'єднанні Всеукраїнської спілки пролетарських письменників була створена секція єврейських письменників, яка видавала журнал "Проліт". Згодом у Києві було створено державне видавництво – Держкомнацвидав, де виходили книги 15 мовами народів, які жили в Україні і серед них були твори написані єврейською мовою.

У 1939 – 1941 рр. єврейською мовою видавався і літературно-художній журнал Спілки письменників України "Советіше літератур".

Немало відомих єврейських літераторів та поетів народились на Черкащині. І як би не складалась їхня подальша житейська і творча доля, всі вони зберегли любов до своєї рідної землі, оспівували її в своїх творах.

Ім'я єврейського поета і прозаїка Іцика Фефера в наш час мало відоме широкому загалу, але його життя і творчість – це яскравий приклад трагедії не тільки однієї людини, а й значної частини творчої інтелігенції, що зазнала переслідувань, тортур і розстрілів, і це при тому, що вона вірила у нову радянську владу.

Не тільки трагічним було життя поета Іцика Фефера, але й ім'я його в наш час практично напівзабуте серед народу, якому він присвятив немало щирих, теплих рядків:

«Чужим я ніколи не був

У степах України чудових.

Дівочих я кіс не забув,

Юнаків сорочок кольорових».

(переклад М.Зісмана)

Поезії І.Фефера хоч і зрідка, але видавалися єврейською і російською мовами. Його вірші українською мовою востаннє вийшли у 1940 р., ще за життя поета. Це була збірка "Джерела". Можливо, поряд з іншими ця обставина теж зумовила "інформаційний вакуум" навколо імені І.Фефера для широкого читацького кола в Україні.

Трагедія Фефера – це трагедія не одного його, це трагедія літератури, трагедія народу. Сам же поет, живучи в ті страшні 30-ті роки, відображав у своїх творах лише веселкові барви, оминаючи морок голоду, репресій, несвободи.

Народився Фефер Іцик (Ісаак) Соломонович 10 (23) вересня 1900 р. у містечку Шпола (тепер районний центр Черкаської області) в родині вчителя. Його домашнім навчанням опікувався батько, який помер, коли хлопцеві виповнилося 12 років. Не маючи можливості прожити лише на скромні заробітки матері-чулочниці, Іцик почав працювати в друкарні. У 1917 р. вступив в Бунд, а в 1919 р. – до партії більшовиків, вів підпільну роботу у Києві, зайнятому денікінцями, був заарештований. Після звільнення із в'язниці повсталими робітниками Фефер працює редактором газети і партійним функціонером у Звенигородці, потім переїздить до Києва.

Вірші почав писати ще в юності, дебютував у 1919 р. в київській газеті

"Комунистише фон" ("Коммунистическое знамя"), друкувався в газетах "Югнт", "Найе цайт", "Фолкс-цайтунг", "Штэрн", "Украинэ", "Пролэтарише фон" та ін. Став одним з керівників київської літературної групи "Видэрвукс" ("Поросль"), в видавництві якоїу 1922 р. вийшов його перший збірник "Шпэнэр" («Тріски»). Любовна лірика і епічні мотиви межували у віршахФефера с "комсомольскою" публіцистикою. З виходом збірників "Вэгн зих ун азойнэ ви их" («Про себе і таких як я», К.,1924), «Простэ трит» ("Звичайні кроки", К.,1925), "А штэйн цу а штэйн" («Камінь до каменя», К.,1925) утвердилась репутація Фефера як поета-трибуна, який не втрачає зв'язків із своїм середовищем і фольклором ("Рідне містечко забути не можу я, / Крізь дим воно знову мерехтить в очах..." - з циклу "Квіти серед сміття", 1925) [1, с. 18].

В поемах «Йосл Шиндэр» (1925), «Ятн» ("Хлопці", 1925), "Элес тойт" ("Смерть Ели", 1928) головними темами стали громадянська війна, романтика боротьби за нове життя, віра в благотворність революційних перемін для єврейства. Сумнівів щодо свого політичного вибору в поета не було, симпатій та антипатій він не приховував, але поза всім цим у ряді його творі прозвучали трагедійні нотки, які свідчили про гуманістичний талант поета:

«От місяць червоний у небі зійшов,

І зорі неначе заюшені в кров...

Розкидані трупи, де трави рясні,

І коні, як хмари блукають сумні...»

(переклад А.Кацнельсона).

Загалом же слід відзначити, що так звана київська група єврейських письменників, до якої входили й наші земляки І.Фефер та Д. Бергельсон, започаткувала єврейську радянську літературу.

У творчому плані надзвичайно плідними були для Фефера 20-ті і 30-ті роки. Практично щороку виходили збірки його поезій, він багато їздить по країні, виїжджає за кордон – у Німеччину, Чехословаччину, Польщу. Враження від поїздок переливаються в рядки віршів та поем. У 1927 р. поет був одним з ініціаторів Всеукраїнської наради єврейських пролетарських письменників. У 30-х роках виходять дві збірки поезій Фефера українською мовою – "Скарб" і "Джерела". Серед перекладачів його поезій – П.Тичина, М.Бажан, А.Малишко, Л.Первомайський та інші відомі поети.

Домінантою творчості І.Фефера було осмислення історичної долі єврейського народу, вірним сином якого поет бачив себе. Водночас у поетиці й образній системі багатьох його творів присутній колорит української землі, тої землі, де поет народився і зростав.

Привертає увагу жанрове розмаїття поетичного світу І.Фефера. "Не кажучи вже про п’єси й численні статті, - писав про нашого земляка П.Антокольський, - ...в поетичній його спадщині наявні всі жанри – і лірика, й пісня, і коротка сюжетна балада, і байка, і відлуння фольклору" [2, с. 3].

Навіть у канонічних" поетичних формах поет шукав і знаходив оригінальні змістово-формальні вирішення.

У 1939 р. Фефер був нагороджений орденом "Знак пошани", а в 1940 р. – орденом Леніна.

Яскравою сторінкою творчості поета стала поезія років війни, що була позначена непідробною експресією почуттів, закоріненістю в національний грунт і таїла в собі могутню силу і гнівно засуджувала фашизм.

З початком Другої світової війни Іцик Фефер стає членом (з 1945 р. - секретарем) Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), з квітня 1942 р. - заступником редактора газети "Эйнкайт" ("Єднання"). Влітку 1943 р. Фефер за дорученням радянського уряду разом з С.Міхоелсом побував у США, Канаді, Мексиці й Англії з метою збору засобів на антифашистську боротьбу, формуючи світову громадську думку. В роки війни вийшли книги І.Фефера "Милхоме-баладес" ("Балади про війну", М.,1943), "Ройтармеиш" ("По-червоноармійські", Нью-Йорк, 1943), "hэймланд" ("Батьківщина", Н-Й, 1944, з малюнками М.Шагала), поема "Шотнс фун Варшевэр гето" ("Тіні Варшавського гетто", Н-Й, 1945, 2-е вид. 1963) [3, 4].

У 1946-48 рр. І. Фефер жив у Москві, вів активну громадську та журналістську роботу в газеті "Эйникайт" та альманасі "hэймланд", хоча атмосфера в країні була напруженою: розгорталася чергова репресивна кампанія, спрямована на розгром саме єврейської культури в Радянському Союзі. Заарештований у 1948 р. поет попадає в дуже складні умови, його змушують оговорити не тільки себе, а й інших членів ЄАК. Їх усіх звинувачували у шпигунстві та зв'язках з іноземними розвідками. На суді Фефер відмовився від своїх свідчень, але його було розстріляно разом з групою інших єврейських митців. Зазнали репресій дружина і дочка поета.

Повна реабілітація членів ЄАК, в тому числі і Іцика Фефера, відбулася у 1989 р., про що повідомила центральна преса [4, с.3].

Серед «білих плям» української єврейської літератури ХХ століття є й поетеса з дивним іменем Раїса Троянкер. Поетеса в чомусь романтична, в чомусь авангардова, а в чомусь і соцреалістична. Поетеса, що її твори досі як слід не перевидавалися. Поетеса, яку ганили за розпусність та «порнографію» у віршах і яка мала навдивовижу добру інтуїцію [5, с. 3].

Раїса Троянкер народилася30 жовтня 1908-го р. в Умані, у єврейській родині. Її батько був сторожем синагоги.Закінчила семирічну школу, навчалася в кооперативній профшколі. Усі, хто згадував про Троянкер, неодмінно говорили про її вибуховий темперамент і нескінченну енергію. І ці риси далися взнаки доволі рано: вже підлітком вона тікає з дому разом із приборкувачем тигрів, котрий теж мав небанальне ім’я – Леонід Джордані, а згодом і сама починає працювати в одному з цирків укротителькою. З цих часів у Раїси – романтичний шрам, про який вона згадує у віршах і про який пише у своїх мемуарах Юрій Смолич.

Раїса або Рай-я, як іноді вона підписувалась, рано почала писати вірші. Перша публікація датована 21 червня 1925 р. — в уманській окружній газеті «Робітниче-селянська правда» був надрукований її вірш «У великім Китаї». Того самого року вступила до місцевої філії Спілки селянських письменників «Плуг».

Умань 20-х рр. була одним із найпомітніших нестоличних міст і містечок, де літературний рух був особливо активним. Тут були агротехнікум, педкурси, школи, тут була «Софіївка», сюди часто приїздили театральні трупи, зокрема, тут якийсь час гастролював «Березіль» Леся Курбаса, тут були молоді й діяльні Микола Бажан, Андрій Чужий, Олександр Корнійчук, тут плідно працювали філії ряду письменницьких об'єднань, у тому числі і "Плуг" [6, с. 172].

1925 р. Р.Троянкер одружується з українським письменником і журналістом, активним учасником спілки "Плуг" Онопрієм Турганом. І вже восени у жовтні-листопаді, молоде подружжя перебирається до столиці — Харкова. Як один із чільних діячів «Плуга» О. Турган із Раїсою Троянкер мешкав у письменницькому будинку «Слово». 1927 року в них народилася донька Олена, а в 1930 році подружжя розлучилося.

Р.Троянкер навчалася в ІНО (Інститут Народної Освіти – так у ті роки називався реформований Університет), працювала в газетах. Розлучившись із О.Турганом, сама виховувала дочку. І десь орієнтовно 1928-го року вийшла з «Плугу» та вступила до групи Валер’яна Поліщука «Авангард».

В 1928 роцi у видавництві «Плужанин» вийшла перша збірка віршів Р.Троянкер «Повінь», яка несе виразні ознаки автобіографічності, дає змогу побачити драматичні моменти життя "маленької поетеси" (так пише вона про себе в дарчому написі на своїй збірці, і так її, очевидно, називали в літературних колах). Ряд поезій збірки передають інтимні переживання ліричної героїні, котра "...лише сімнадцять заплітає в коси". Тут і кохання, і складні відчуття жінки, в якої під серцем зріє нове життя. Окремі вірші позначені еротичними мотивами.

У Харкові ж, можливо з цими еротичними віршами, авторка отримала свій специфічний імідж. Від двадцятих років і по сьогодні мало не всі згадки про неї так чи інакше мали неодмінний «солоний» присмак. Вона поставала то авторкою «непристойних віршів», то «мініатюрною розпусницею». Раїса Троянкер мала вельми активне й різноманітне особисте життя – у середовищі літературних чоловіків, що переважно жили так само, це було викликом [7].

Друкувалася у виданнях групи "Авангард", а також у журналах «Гарт», «Селянка України», «Шквал», та інших.

1930 р. у Харкові побачила світ друга збірка поетеси – "Горизонт", повніша за об'ємом і складніша, виразніша за структурою укладання. Якщо для першої збірки характерні почуття певної розбурханості, шалу, то в "Горизонті" Раїса Троянкер стриманіша, статечніша. Але й тут у багатьох поезіях бринить оптимізм і максималізм підкорителів світу, будівників нового життя. Особливо це проступає у віршах, написаних під враженням подорожей ("У Криму", "Пісня узбечки" та інших), та в розділі "Моє сьогодні":

Кожний день мій зухвалим кречетом

Намагається всесвіт обнять.

Я не знаю романтики вечора,

Я кохаюсь в прозорості дня.

Поряд із щирими, але багато в чому декларативними "оптимістичними поезіями" Раїси Троянкер є і вірші-роздуми, в яких поетеса пише про "страшну тугу маленьких містечок" ("Спогади"), про трагедію людини у вирі погромів і лихоліть ("Про Хаїма кравця"). Пронизливою трагедійністю пройнятий вірш "У звіринці", філософічністю "Нічна розмова". Така мінливість тем і настроїв надає збірці повноти, об'ємності і ваговитості, а ще засвідчує збагачення поетичного мислення авторки [8].

Манера поетичного письма обох збірок безпретензійна. Раїса Троянкер не веде в них якихось пошуків нових форм вираження, а віддає перевагу традиційним.

1931 року в житті Раїси Троянкер відбувається нова зміна. Вона одружується з російським пролетарським письменником Іллею Садоф’євим і переїздить до Ленінграда.

У Ленінграді Раїса Троянкер жила до 1935-го року. Стосунки з Садоф’євим геть зіпсувалися. Взагалі, він був специфічною людиною. Йому приписували участь у червоному терорі й шантажі інших письменників їхнім контрреволюційним минулим, щоб вони… дали оповідання для друку в редагованому ним журналі «Красная звезда». 1935-го року «Рай-я» виїздить ще далі, в Мурманськ.

У Мурманську поетесапрацювала в газеті «Полярная правда».

Перед війною одружилася з актором Євгеном Григор'євим, але шлюб не був тривалим. Взагалі, у Раїси Троянкер було багато чоловіків, серед яких також був Володимир Сосюра. Вони писали один одному романтичні вірші.

Під час війни Мурманськ був у ній стратегічно важливим пунктом, його стійко захищала Червона армія. Раїса Троянкер була військовим кореспондентом, брала активну участь у радянській військовій агітації, згадують, що вона, маючи негаразди зі здоров’ям, постійно їздила на передову, не забуваючи при цьому елегантно вдягатися.

Десь у ті роки у вогні загинув увесь її основний архів, більшість фотографій, листів і, можливо, непублікованих віршів, а то й спогадів.

Нагороджена медаллю «За оборону Советского Заполярья». 1942 року з'явилася її остання збірка «Суровая лирика». Померла від раку в Мурманську, похована на місцевому цвинтарі, могила втрачена.

Раїса Троянкер померла від раку невдовзі по закінченні війни – 29 грудня 1945 року. До речі, незадовго до активізації «боротьби проти космополітів». А її творчість надовго зникла з українського інформаційного простору. Через стилістичну мішанину й наявність великої кількості невдалих ідеологічних агіток багато хто з сучасних іменитих літературознавців вважає Раїсу Троянкер нецікавою другорядною авторкою, не вартою уваги. Чи не є залізним аргументом те, що з двох її українських книжок яскравих і вдалих віршів не набереться, може, і двох десятків? Проте залізний він лише на перший погляд. А на другий – практично всі українські поети двадцятих років, навіть найбільш визнані, залишили нам у спадок надзвичайну кількість «поетичного шлаку». І відсоток талановитих текстів виходить у них співмірним. І тільки зовсім уже останнім часом тексти й біографія цієї неординарної доньки свого часу почали потроху виринати в окремих публікаціях. І то не тільки в Україні – наприклад, Раїса Троянкер стала одним із персонажів англомовної статті американського професора Йоханана Петровського-Штерна «Зі штетля з любов’ю».

Дочка Р.Троянкер Олена Онуфрієвна Турган стала журналісткою, а внучка Олександра Олександрівна Турган – акторка, журналістка, фотограф.

Перелік використаної літератури

1.Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного єднання. Черкащина у долі й творчості російських, єврейських і польських письменників. - Черкаси, 1993.

2.Антокольский П. Ицик Фефер //Ицик Фефер. Избранное. – М., 1957.

3.Балашов П. Ицик Фефер //Ицик Фефер. Стихи. – М., 1969.

4.Мазоре Іліє. Місце народження – Шпола //Шполянські вісті. 1990. – 22 вересня.

5.Коцарев О. Раїса Троянкер: пригоди «романтичної імажиністки» //Друг читача. – 2009. – 1 липня.

6.Турчак Иван. Поэтесса из Умани // Радуга. — 1988. — № 11.

7.Раїса Троянкер (1908–1945). «Маленька поетеса» з Умані // Мануйкін О. О., Поліщук В. Т. З літопису духовного єднання (Черкащина у долі й творчості російських, єврейських і польських письменників). Черкаси, 1993.

8.Семенов Владимир. Суровая лирика Раисы Троянкер // Вечерний Мурманск. — 2005. — № 10. - 22 січня.