Вікторія Папонова-Бадарла "Предмети юдаїки з фондів музею історії міста Хмельницького. Бсамім"

У статті подається детальне дослідження одного конкретного предмета з музейної колекції юдаїки з фондів музею історії міста Хмельницького від науково-уніфікованої легенди Бсамім до своєрідної інструкції з використання його в юдаїзмі крізь призму історії єврейського релігійно-обрядового мистецтва.

«Тора – портативна вітчизна єврея»

Генріх Гейне

Єврейська релігія багата на символи і церемонії. Протягом століть у єврейських будинках, синагогах, у побуті та під час здійснення обрядів використовувалися різноманітні витвори мистецтва, які й отримали загальну назву юдаїка. Створені зазвичай невідомими майстрами чудові витвори єврейського мистецтва неодноразово переживали повні драматизму колізії. Предмети ці є не просто зразками художньої творчості, а наочним втіленням історії і традицій юдаїзму. Єврейське мистецтво завше було лише засобом поклоніння Г-споду і оспівування Його, естетизацією дотичних з релігійними обрядами предметів. Це знайшло втілення в прикрасах синагог, оформленні книг, формі та декорі ритуальних предметів, одязі та інтер'єрі єврейського дому.

З часів діаспори євреї були складовою частиною інших народів та їхніх культур, жили повним життям громадян держави або ж окремо у своїх ізольованих громадах. Судилося євреям проживати і на українській землі [1].

Найдавніші відомості про євреїв, які проживали на території сучасної України, і про їхню релігію відносяться до періоду дохристиянської Русі. Вони датуються першим століттям нашої ери. Це два написи грецькою мовою на мармурових плитах, знайдених під час розкопок у Керчі. У написах йдеться про те, що деякі раби, які отримали свободу, перебуватимуть під захистом єврейської громади.

Перша писемна згадка про євреїв на івриті на території сучасної України належить до початку X ст. Це знайдений у Каїрській гнизі лист, в якому київські євреї звертаються до своїх одновірців з проханням допомогти їхнім побратимам. У Київській Русі проживала значна кількість євреїв. І це не дивно. Протягом двох століть східним сусідом Київської Русі був Хазарський каганат – держава, в якій юдаїзм був розповсюдженою релігією. В одному з літописів повідомляється, що в 986 році з Хазарського каганату до князя Володимира прибули євреї, щоб схилити його до прийняття юдаїзму. Напередодні хрещення Русі юдаїзм розглядався як можлива альтернатива християнству.

Життя євреїв в усіх усюдах було тісно пов'язане з історією корінного народу місцевості. І кожен вирішальний момент в історії титульної нації будь-якої країни, чи то радісний, а чи трагічний, неодмінно накладав відбиток і на життя місцевих євреїв [1].

У 1654 році, після приєднання України до Московського царства, був підписаний трактат «про вічний мир» між Росією і Польщею, який передбачав вільний торговий обмін, але він містив застереження «окрім юдеїв». Вдова імператора Петра І Катерина в 1727 році видала указ, згідно якого треба вигнати євреїв з меж України та Росії. Причому у кожного єврея примусово вилучалися золоті та срібні монети, а в обмін видавалися мідні. Наступники Катерини Петро II і Анна Іванівна повелися більш гнучко, дозволивши євреям приїжджати у торгових справах. Однак імператриця Єлизавета Петрівна, яка відрізнялася підкресленою набожністю, знову підтвердила указ своєї матері Катерини. Ця крайня міра вдарила рикошетом по інтересах держави: порушувалися торгові договори, зривалися поставки, державна скарбниця не отримувала грошових надходжень, податків і мита. Коли ж Сенат, стурбований тривожними повідомленнями з місць, представив доповідь, в якій пропонувалося «для приросту Вашої Імператорської Величності інтересів і поширення комерції» знову дозволити євреям торгувати на ярмарках в Росії, імператриця наклала гордовиту резолюцію: «от врагов Христовых не желаю интересной прибыли», тобто вигоди.

Так тривало, доки на російський престол не зійшла Катерина II – правителька з прагматичним розумом і вагомими задумами. Під час її царювання відбулося своєрідне вирішення єврейського питання на багато років вперед. Імператриця погодилася на вільне проживання євреїв у Росії, проте лише в окремих губерніях, які складали так звану «межу осідлості». Сюди увійшли західні околиці Російської імперії – насамперед ті області, які дісталися їй після розділів Польщі у XVIII XIX ст. З 1794 року в «межу осілості» увійшла і Київська губернія, а разом з нею і Подільська. Волинь, Поділля, Галичина, Буковина та інші землі сучасної України, зокрема й Проскурівський повіт з центром у єврейському – на ті часи – провінційному штетлі, тобто в містечку Проскурові, у XVIII–початку XX ст. були місцем найчисленнішої єврейської діаспори. Тут найбільш інтенсивно розвивалася єврейська культура. Вона з плином часу набула виключної самобутності, досягнувши дивовижного рівня естетичної образотворчості. У багатьох проявах єврейської культури можна побачити риси, які зближують її з українською. На жаль, у бурхливих і кривавих подіях попередніх століть і десятиліть загинуло безліч пам'ятників єврейської культури. Однак час відродження настав. У незалежній Україні відкриваються і відновлюються синагоги, єврейські школи, театри. Об'єктом всебічного вивчення стали унікальні пам'ятки єврейської культурної спадщини [1].

За єврейськими законами, звичаями і традиціями, кожен єврей в повсякденному житті та у релігійні свята повинен дотримуватися певних обрядів, які відбувалися за допомогою предметів, що були функціональними та водночас декоративними. Єврейські ритуальні предмети мають своєрідні назви, а їх форма обумовлена призначенням, обрядовою символікою, схильна до впливу художніх стилів. Різноманітністю форм, високим технічним рівнем виконання відрізняються Бсамім [1] – ємності для пахощів. Серед них мініатюрні кубки, вежі, скрині, виготовлені майстрами України, Польщі, Росії у XVIII–початку XX ст.

У колекції музею історії міста Хмельницького на тимчасовому збереженні зберігається один з таких особливих предметів. Це Бсамім у формі вежі. Це не лише цікавий предмет юдаїки релігійно-обрядового призначення, а й надзвичайно привабливий витвір єврейського мистецтва. Незважаючи на лише фрагментарну наявність основних деталей цієї ритуальної ємності для пахощів та її порушену цілісність (а саме: відсутність опори вежі, ймовірних дверцят фронтальної сторони квадратної ємності та можливих дрібних традиційних деталей декору Бсамім на кшталт дзвіночків та прапорців по кутах вежі), цей предмет юдаїки з фондів музею історії міста Хмельницького безперечно є гордістю музейної колекції. Ось про що ми дізнаємося з опису предмету: пробірне клеймо та ініціали майстра нерозбірливі; ймовірно ІІІ–ІV чверть XIX ст.; матеріал, техніка: білий метал у патині, чорніння, карбування, пласка металопластика; висота 10 см. З історії експонату у фондових інвентарних книгах також можна дізнатись, що тривалий час цей предмет був своєрідною загадкою для музейників, адже спершу за фондовими актами він був помилково прийнятий заметалевий корпус чорнильниці (!). Та реалії життя взяли своє, загадка була розгадана і на сьогодні вже достовірно відомо, що в одній з вітринмузею історії міста Хмельницького експонується Бсамім.Та ще й який! Це Бсамім-Бестіарій – рідкісний предмет юдаїки, що зображує з кожного боку одну з так званих «чистих» тварин Святого Писання – міфологічних істот, що є символами певних оспіваних юдеями чеснот. Пропонуємо взяти участь у розтаємниченні його загадковості та дізнатися не лише історію цього дивовижного ритуального предмету, а й отримати до нього, так би мовити, детальну інструкцію з використання.


Підписи до світлин (фото 1-5 зліва направо)

До фото 1: Фронтал Бсамім нагадує вхід в мініатюрний храм…Скриньки для пахощів для церемоніалу Гавдали, що мають вежеподібну форму, ймовірно, виникли під впливом форм християнських даросхронів, церковних або міських веж. Архітектура багатьох середньовічних храмів також символістична. Вони нагадують абрис корабля – Ноєвого ковчега з високою щоглою-дзвіницею і наповненими вітром вітрилами – куполами, що рятує не від потопу, а від гріхів. До фото 2: Символічно на контрфронталі Бсамім, немовби на престолі, дибки гарчить стилізований Лев – символ влади у Торі. До фото 3: Лівобіч у дивовижних рослинних хащах чатує Орел – символ захисту у Торі. Вс-вишній виніс народ Ізраїлю з Єгипту «на орлиних крилах»До фото 4: Правобіч, оточений дивними кущами, вартує Єдиноріг – символ сили і величі в юдаїзмі. В юдейському бестіарії Єдиноріг ототожнюється з гігантською міфічною істотою розміром з гору, наділеною небаченою силою. До фото 5: Відкидна башта фрагментарної вежі Бсамім багато декорована рослинним орнаментом і увінчана срібною кулею.

Отож, Бсамім – скринька для суботніх пахощів. У східній та центральній Європі до початку ХХ століття – один з обов'язкових ритуальних предметів у будинку юдеїв. Використовувався у прощальній молитві, що відокремлює суботу та свята від буденних днів. Бсамім розточує запахи вміщених в нього прянощів (гвоздики, шафрану тощо). Башта, до речі, одна з традиційних форм Бсамім в юдаїзмі. Таким чином, і наш екземпляр є імітацією середньовічних архітектурних зразків Західної Італії. До квадратної ємності майстерної філігранної роботи кріпиться на відкидних петлях увінчаний кулею пірамідальний купол – вочевидь, саме це і є своєрідний контейнер для розміщення прянощів у нашому Бсамім.

Кожен день євреї читають в Сідурі (молитовнику), як готувати ритуальний Бсамім, застосовуючи одинадцять пахощів, які складають суміш для золотого мізбеаха (жертовника). Щелоком (тобто, розчином деревної золи у воді) обтирали гвоздику для приготування Бсамім. В кіпрському вині вимочували гвоздику, аби підсилити її аромат. А ще у Бсамім обов’язково додавали сіль зі Сдому – соляної гори на південному узбережжі Мертвого Моря. Ашем буцімто домовився з морями, що до кожної речі, яку приносять для мізбеаха, додаватиметься морська сіль. Зрозуміло, що і до Бсамім-суміші додавали сіль. Аби пряна ароматна суміш у Бсамім при згорянні рясно диміла, туди додавали ще й суху траву [7, 35-36].

Бсамім – невеликі посудини для зберігання пахощів або спецій, якими користуються під час обряду Гавдала, що символізує завершення Шабату·. Для цих посудин вживається також назва Годес (від назви миртового куща).

В давнину збиралися євреї під кінець Суботи за трапезою, подібно трапезі напередодні Суботи, і після заходу сонця запалювали свічки, курили пахощі і вимовляли благословення над ними. До благословення, прийнятому після трапези, додавали благословення Гавдали. Звичай здійснювати трапезу під кінець Суботи зник з часом, і, більш того, з настанням темряви заборонялося їсти і пити. Це заповідь Тори, як і освячення Суботи, бо слід пам'ятати святість суботнього дня і напередодні його, і під кінець. Напередодні – вимовляти кідуш (освячення), а під кінець – Гавдалу, яка відзначає, що Субота виділена з усіх інших днів тижня.

В церемонії Гавдали вимовляють благословення над вином, над ароматними речовинами, над свічкою та з нагоди розподілу між святим і буденним, між світлом і темрявою. В збірнику Пардес і у Раші є пояснення благословення над ароматними речовинами: Субота надає людині додаткову душу, а під кінець Суботи залишає людину ця душа, і людина починає піклуватися про прожиток. Тому людина вдихає ароматні речовини, аби розвіявся її сум і вона не засмучувалася, міркуючи про прийдешні шість днів роботи [3].

Отож, Субота починається і закінчується запалюванням вогнів. Але значення обох церемоній різниться. Якщо в п'ятницю ввечері вогні – це символ радості і світла тільки нового дня, то в суботній вечір вони символізують повернення в повсякденний світ, де дозволені запалювання вогню і праця. Запалювання спеціальної свічки суботнього вечора супроводжується іншими символічними ритуалами і молитвою. Вся церемонія фактично є відокремленням Суботи від решти днів тижня. Свічка для Гавдали близько 30 сантиметрів завдовжки і має декілька ґнотів. Її зазвичай тримає дівчинка чи молода жінка, і звичай велить тримати на висоті росту свого майбутнього чоловіка. На церемонії Гавдали благословення вимовляється над сповненою до країв чашею вина. Її слід тримати над мискою і дати зайвому вину пролитися назовні. Така втрата вина символізує процвітання: люди так добре живуть, що можуть не дбати про вино, яке проливається з чаші. Третій предмет, що використовується при Гавдалі, – коробочка з ароматними спеціями – Бсамім. Єврей, за сенсом церемонії, одержує в Суботу другу душу, яка відлітає в кінці свята. Аромат спецій повинен допомогти тілу, яке позбавляється другої душі. Під час церемонії вино, спеції і вогонь благословляють окремо. Освячення сьомого дня тижня – Шабат – Суботи – дня відпочинку та духовної діяльності є однією з основ юдаїзму. "Пам'ятай день Шабату, щоб освятити його, шість днів працюй і роби всю роботу свою, а день сьомий – Шабат для Г-спода Вс-вишнього твого ..." (Вихід, 20: 8) Шабат настає із заходом сонця в п'ятницю і закінчується через півгодини після заходу в суботу.

Одним з атрибутів в прощальній молитві, яка відділяє Шабат від буденних днів є Бсамім (або Годес) – посудина з ароматичними спеціями: гвоздикою, корицею, запашним перцем тощо. Найчастіше Бсамім виконувалися зі срібла. Фантазія майстрів дозволяла надавати виробам будь-якої форми – анімалістичної, рослинної, геометричної. Вишукана пластика поєднується зі складними ювелірними техніками. Сакральний характер предмета виражений в символічному бестіарії – леви, птахи, що сидять на гілках, а також в цитаті, вигравіруваній на верхній деталі предмета – «Благословен ти, Г-сподь, Бог наш, Владика світу, що створив пахощі». І це апріорі не мистецька забаганка, що повсюдно зустрічається на предметах юдаїки. Це підтвердження ідеї верховенства Слова надвсім іншим у світі юдаїзму.

Слід вказати й на те, що одна з характерних рис єврейського мистецтва – це його символічність. У єврейському мистецтві різні зображення, включаючи і кольори, є не тільки власне зображеннями, але в значній мірі і символами чогось. Єврейська символіка в образотворчому мистецтві використовувалася дуже широко і була запозичена багатьма етносами і релігіями. Наприклад, зображення лева – одного з улюблених героїв народної творчості, символізує силу і розумну владу, риби – жіночу родючість тощо. Ці символи євреї принесли з собою в Єгипет, а потім і в християнський Рим. Риба в Єгипті висловлювала ідею воскресіння, а в християнському тлумаченні стала символом Спасителя, так як він був людиною. Архітектура багатьох середньовічних храмів також символістична. Вони нагадують абрис корабля – Ноєвого ковчега з високою щоглою-дзвіницею і наповненими вітром вітрилами – куполами, що рятує не від потопу, а від гріхів [2, 10].

Розглядаючи наш Бсамім, також бачимо учасників символічного бестіарію: Орла та Єдинорога лівобіч та правобіч відповідно, та Лева на контрфронталі контейнеру для пахощів. Звісно, кожна з релігій вбачає щось неперевершено своє в кожному з цих безперечно «чистих» символах. Таким чином, дізнаємося, що Єдиноріг у християн символізує чистоту, в юдаїзмі ж він несе більш конкретизований сенс, а саме є символом возз'єднання 12-ти колін. Геральдичні Лев і Єдиноріг – об'єднання Північного і Південного царства (Юдеї та Ізраїлю). Лев – символ коліна Юда, Єдиноріг – символ коліна Менаше. У розділі 5 в мішні 23 «Піркей Авот» Йегуда, син Тейма, говорив: "Будь сильним, як леопард, легким, як орел, швидким, як газель, і могутнім, як лев, – і тоді ти зможеш виконати волю Отця твого на Небесах". У Торі Орел – символ захисту. Вс-вишній виніс народ Ізраїлю з Єгипту "на орлиних крилах" [8, 159-190]. Лев символізує Тору, Мішну. Джерело з Тори, що описує лева – благословення Яакову колінам Ізраїлю. Лев описаний як істота, здатна до самоподолання. У Торі лев є символом коліна Йегуди, царської влади, Машиаха. В розділі 5 «Піркей Авот» лев – символ самоподолання (гвура). Знаходимо в Біблії назву тварини re'em – др.-євр. Лютий звір; при перекладі в II-III ст. н. е. Старого Завіту на грецьку іменували єдинорогом (monoceros). Пізніше, в IV ст. н.е. ця назва частіше перекладається як носоріг (rhinoceros), але іноді і як єдиноріг. Підкреслюється невичерпна сила цієї тварини. Вона служить символом сили, влади і величі. В давньоєврейській ілюмінованій Біблії (1299) Йосефа Сарфаті з Сервери (Іспанія) зображено тварину у вигляді віслюка з довгою шиєю, чий лоб увінчує довгий ріг [8, 159-190]. Ось що каже Єврейська енциклопедія Брокгауза і Ефрона про Єдинорога: «міфічна нездоланна тварина, репрезентована древніми у вигляді неприборканого коня з величезним чорним рогом, який виступає на лобі на два ліктя; його батьківщина – країна індусів і Центральна Африка. Згідно Плінію (Plinius, Hist. Natur., VIII, 21), Єдиноріг (monoсeros) – звір надзвичайно дикий. Тулубом він вельми схожий на коня, головою на оленя, ногами на слона, хвостом на кабана. Біблійні коментатори вбачають Е. в євр. слові «reem»(םאר, םיר), незважаючи на те, що в Біблії говориться про рогах «Реєм» завжди у множині (Второзаконня., 33, 17; Пс., 22,29). Тварина «Реєм» часто згадується в Біблії і по її опису відрізняється високим ростом, стрункістю тіла і легкістю. Його ріг служить в Святому Писанні символом гордої величі і незламної сили. Талмуд ототожнює «reem» з «urzilla», небаченою твариною завбільшки з гору Тавор (רובת), тобто в 40 (або 4) «парса», чому він не міг увійти в Ноїв ковчег, а був прив'язаний до нього за роги (Зевах, 113б; Баба Батра, 73б; СР Тосафот, Ялкут, II, 73Д). Талмуд ототожнює з Єдинорогом тварину «tachasch» (שחת), шкіру якого Мойсей використав на покриття Скінії (Вихід, 25, 5) і яка, згідно з р. Меєром (Шаббат, 22б), була Єдинорогом. В талмудичних оповідях на Єдинорозі їздять праведники. Давид, одного разу знайшовши Єдинорога сплячим в пустелі, де він пас овець свого батька, і вважаючи, що це гора, зійшов на нього, від чого Єдиноріг прокинувся і помчав щодуху. Давид був, таким чином, піднятий до небес (Мідраш Тегілім, під ред. Мартіна Бубера, 22-28). В середньовічних єврейських переказах праведники їздять лише на левах. Єдиноріг відіграє важливу роль у середньовічних легендах і казках; на ньому їздять чарівники і чарівниці, і він вбиває всяку людину, яка трапиться йому на шляху» [5, 51-66].

Вплив сусідніх культур іноді був настільки значним, що пригнічував традиційні мотиви єврейського народного мистецтва. Так, прикраси предметів синагогального культу в середньовічній Італії, наприклад, корони Тори (Кетер Тора) уподібнювалися коронам, що прикрашають статуї Діви Марії. Скриньки для пахощів (Бсамім), що використовуються під кінець Суботи для церемоніалу Гавдали, мають вежеподібну форму, ймовірно, виникли під впливом форм християнських даросхронів, церковних або міських веж. Для їх створення, можливо, залучалися і християнські майстри. Зустрічаються древні ханукії, прикрашені орнаментами зі стилізованими тваринами, геометричними і рослинними формами, характерними для християнського мистецтва. Деякі мистецтвознавці, наприклад Канцедікас, в цьому вбачають зв'язок навіть зі скіфо-сарматськимзвіриним стилем, для якого характерно змішення рослинних орнаментів і зооморфних мотивів – стилізованих тварин, драконів. Однак це лише гіпотеза. Більш імовірно, що вони сприйняті з навколишнього християнського або ісламського мистецтва [2, 14].

В умовах складних взаємин юдаїзму з образотворчим мистецтвом естетичні запити євреїв задовольнялися переважно прикладним мистецтвом, створенням прикрас для побутових і обрядово-ритуальних предметів – ханукій, Арон Кодешу, парохетів, талесів, келихів, Бсамім, ювелірних виробів тощо, а також у художньому оформленні різних рукописів. Більшість цих робіт є справжніми мистецькими шедеврами, що сьогодні вражають технікою виконання, витонченістю, дивним польотом фантазії, красою і є раритетами багатьох музеїв та цінними експонатами колекціонування [6].

Юдаїзм для євреїв більше ніж релігія. Це частина особистості, світогляд, спосіб життя, фундамент культури, багатовікова точка опори, гарант історичного існування. Біблія (Тора), за відомим висловом Генріха Гейне, – це портативна батьківщина євреїв. Єврейський народ одночасно представляє собою не тільки етнічну, а й релігійну громаду – «і будете ви Мені царством священнослужителів і народом святим» (Вихід, 19: 5-6). Це визначило характер їхнього мистецтва, як релігійно орієнтованого. Саме релігія є найважливішим формотворчим елементом мистецтва євреїв. Живильним середовищем для нього служить не стільки життя, скільки релігія, Велика Книга, її принципи, образи, поетика. Естетичні мотиви в ТаНаХу завжди переплетені з релігійними. Євреї воєдино сплавили релігію і мистецтво в самостійний, оригінальний тип мистецтва – єврейського. Найважливішим чинником, що обумовлює сакральність єврейського мистецтва, його своєрідність, є єврейське розуміння Б-га і трактування другої з десяти Заповідей, Декалогу (Асерес а-дібройс) (Вихід, 20: 4-5). В юдаїзмі Б-г без плоті (Второзаконня / Дварім, 4: 12-15). Це – абсолют, абстрактне ірраціональне поняття, трансцендентне по відношенню до реальності, кінцеве, розчинене в нескінченності, час – у вічності. Він – понад часу і простору. «Він – притулок світу, а не світ – Його прихисток»рейшитРаба, 68,9). Б-г – місце всесвіту, а не всесвіт – місце Б-га. Він позарозмірний, позбавлений імені. Це – духовна субстанція, недоступна сприйняттю. Себе Він висловлює в абсолютній могутності, у відсутності будь-яких обмежень, в створенні всього буття і, можливо, його кінця (бе-Ахарія ха-Ямім). Будь-які спроби Його представити в матеріальній формі, зобразити, навіть символічно, в принципі неможливі. Але оскільки Б-г категорія не тільки духовна, а й особистісна, персоніфікована, то це дозволяє людині створювати з Ним взаємини, вступати в прямий діалог, без посередників [2, 4-5].

Отже, це детальне дослідження одного конкретного предмета з музейної колекції юдаїки з фондів музею історії міста Хмельницького – від науково-уніфікованої легенди Бсамім до своєрідної інструкції з використання його в юдаїзмі крізь призму історії єврейського релігійно-обрядового мистецтва – дозволило нам дещо наблизитися до розуміння взаємопроникнення і взаємопоглинання релігії і мистецтва у повсякденному житті юдеїв та осмислити естетичність і глибину символізму юдаїки на прикладі Бсамім та пов’язаних з ним релігійних церемоній.

Перелік використаних джерел

1.Єврейські церемоніальні срібніпредмети XVIII - початку XX століття. – Музей історичних коштовностей України. – Електронний доступ до джерела: http://miku.org.ua/ru/yvelirnoe_iskusstvo/evrejskoe_serebro/evrejskie_ceremonialnie_serebrjannie_predmeti.html

2.Залман-Кауфман С. Короткий нарис історії єврейського мистецтва (рос. мовою). – Петрозаводськ, 2012. – 44 с.

3.КорнІ.Іудаїзм умистецтві (рос. мовою). Мінськ. - 1997. - 128 с.

4.Музейісторіїєвреїв у Росії. // Глосарій. Електронній доступ до джерела: http://www.mievr.ru/glossary.html.

5.Наркис Б. Про зооморфний феномен у середньовічних ашкеназьких манускриптах (рос. мовою)// Еврейское искусство в европейском контексте. Иерусалим – Москва,Гешарим – Мосты культуры, 2002.

6.  Романовська Т.Є. Скарби Тори. Torah Treasures. – Київ, 2001. – 8 с. (Музей історичних коштовностей України).

7.Соколова А. Сімейні реліквії та єврейська пам'ять. Семейные реликвии и еврейская память.– антропологічний форум № 19,електронний ресурс: http://anthropologie.kunstkamera.ru/files/pdf/019online/sokolova.pdf/. - 44 с.

8.Фрідман М. Язичницькіобрази у єврейськомумистецтві (рос. мовою) //Еврейское искусство в европейском контексте. Иерусалим – Москва. Гешарим – Мосты культуры, 2002, - 190 с.