Белз
Белз (укр. Белз, ідиш בעלז,) — місто районного значення в Сокальському районі Львівської області України з населенням 2,5 тис. людини.
Белз (укр. Белз, ідиш בעלז,) — місто районного значення в Сокальському районі Львівської області України з населенням 2,5 тис. людини. Перша згадка про Белз знаходиться в «Повести тимчасових років», де у 1030 році говориться, що місто було відвойоване київським князем Ярославом Мудрим у поляків. У 1340—1377 рр. Белз у складі Литовської держави, в 1377—1382 рр. у складі Угорського королівства, з 1382 р. у складі Польщі. Польський князь Владислав Опольський в 1377 році дарував місту магдебурзьке право.
У 1462 році поляками було ліквідовано Белзськоє князівство і місто стає центром Белзського воєводства.
Єврейська община Белза була заснована в кінці 14 ст. А перші документальні згадки про белзських іудеїв відносяться до 1469 і 1494 рокам. Євреї селилися в Люблінському передмісті, де і зараз залишилося їх старовинне кладовище.
У 1499 і 1502 роках Белз спалювали татарсько-турецькі війська, але місто продовжувало розвиватись.
У 1570 році в місті вже було 20—25 єврейських сімей, були побудовані дерев'яні синагога, мікве, інші громадські будівлі.
У 1665 белзськая єврейська община добилася рівноправ'я в правах і обов'язках і з цих пір активні в підприємництві євреї заселяють також площу ринок, центральну частину міста.
У 1704 році Белз був зруйнований шведськими військами. А в 1772 році він разом з Галіцией увійшов до складу монархії Габсбургськой.
У 1816 р. Белз став одним з центрів хасидізма в Галіциі і резиденції власної знаменитої хасидської династій.
З 1859 року і по 1931 рік більше половини населення Белза була євреями. У 1880 р. в місті проживало 2 135 євреїв (51,7% від всього населення), в 1900 р. в – 2 872 євреї, в 1910 р. – 3 625 євреїв (60,2%), в 1914 р. — 3 600 євреїв, 1600 українців, 900 поляків.
У 1914-1915 року місто було зайняте російськими військами і входить до складу Галіцийського генерал-губернаторського; в ході військових дій воно значно постраждало. Після розпаду Австро-Угорщині в 1918 році Белз короткий час був містом повіту ЗУНР, а в 1919 році увійшов до складу Польщі.
У 1920—1930 рр. в Белзе активно діяли сіоністські організації, завдяки чому частина хасидів репатріювалися до Палестини.
У вересні 1939 року Белз був зайнятий Червоною армією, а потім в жовтні за Договором про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом увійшов до складу створеного нацистами на території Польщі Генерального губернаторства. Перед входженням Белза до складу Третього рейху місто практично покинуло його основне населення — євреї.
Окупаційні власті зігнали в Белз євреїв з найближчих населених пунктів. Тут був створений єврейський робочий табір. 2 червня 1942 р. з Белза в Собібор була депортована близько тисячі євреїв, у вересні — близько 500. Всі вони були знищені.
У 1944 напівзруйнований Белз знову став частиною Польщі, а в 1951 р. повернений до складу УРСР. У 1945 р. в Белз повернулися 220 євреїв. Майже всі вони в кінці 1990-х рр. репатріювалися до Ізраїлю або виїхали в інші країни.
Хасидут Белза: династія цадиків
У 1816 р. Белз став одним з центрів хасидізма в Галіциі і резиденції власної хасидської династії. Соломон (Шалом) Рокеах (1779–1855), званий Сар Шалом, учень Яакова Іцхака Hа-Хозе («ясновидця») з Любліна, був рабином в Белзе в 1817—1855 роках, після смерті свого вчителя в 1815 р. був визнаний цадиком. За ініціативою Шалома Рокеаха в 1843 в Белзе була збудована Велика синагога.
Династія белзських ребе
Шалом Рокеах (1779–1855, перший белзський ребе з 1815 р.)
Ієгошуа Рокеах (1825—1894, другий белзський ребе з 1855 р.),
Іссахар Дов Рокеах (I) (1854—1926, третій белзський ребе)
Аарон Рокеах (1880—1957, четвертий белзський ребе). У 1944 р. рабі Аарон переселився до Тель-Авіва, а потім центр белзського хасидізма перемістився до Єрусалиму
Іссахар Дов Рокеах (II), з 1957 - п'ятий белзський ребе. Паломникі-хасиди відвідують могили белзських рабинів, шанобливих як чудотворні. Існує повір'я, що прихід [Месії (Машиаха)] почнеться з белзськой синагоги
