Історія Сасова – Єврейська громада, кладовище. Традиції і культура.

    Містечко Сасів засновано руським воєводою Іваном Даниловичем (власником Олеського замку) з дозволу польського короля Сигізмунда ІІІ у 1615 р. на місці села Комарове. Статус містечка Сасів здобув разом із грамотою на заснування, а разом із тим і дозвіл на проведення ярмарків три рази на рік/торги кожної середи та суботи, мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Містечко - на торгівельному шляху, і купці, що їхали через нього, мали не проїжджати повз, а обов'язково зупинятися тут, тим самим розвиваючи економіку Сасова. 

 

   Станіслав Данилович був останнім нащадок руського роду, загинув у татарському полоні в 1636 р. Після цього Сасів перейшов у володіння польської аристократичної родини Собеських через шлюб Теофілії Данилович, яка стала другою дружиною Якуба Собеського. У 1637 р. війтом Сасова став Себастьян Буйновський.

   Містечко швидко досягло економічно-торгівельного розквіту. У 1648 р. Сасів оточили татарські загони, король Ян Казимир розбив їх і звільнив місто з облоги.

    У 1675 р. татарські війська кримського хана Селіма І (Гаджі-Гірея) напали на Сасів. Місто та замок спалені, багато мешканців вбито. Після нападу покровителем містечка став сам король Ян ІІІ Собеський.

   У 1682 р. Сасів втрачає свою магдебургію (Магдебурзьке право). Тривалий час Сасовим володіє магнатський рід Собеських, доки донька Якуба Людвіка Собеського (сина польського короля Яна ІІІ Собеського). Марія-Кароліна не продала місто разом з околишньою місцевістю литовському магнатові князеві Михайлові- Казимирові Радзивіллу, від останнього Сасів перейшов у руки магнатської родини Старженських.

    Справжнє друге життя Сасів здобув в 19 ст., коли став відомим на всю Австрійську імперію своїми курортами та водолікувальною лікарнею.

    Цісар Франц-Йосиф під час своєї мандрівки Галичиною мав саме в Сасові стати хрещеним батьком сина графа Старженського. Але через те, що будівництво парку не було закінчено до приїзду цісаря, хрестини відбулися не в Сасові, а у Львові.

    Курорт занепав, причиною тому стала Перша світова війна. Парк під час війни було зруйновано танками.

    Після Старженських Сасовим володів Микола Торосевич, а потім поляк французького походження Вів'єн.

    З середини XIX ст. Сасів стає виробником паперу, який експортувався з сасівської фабрики до Німеччини, Франції, Росії та Туреччини. Львів купував Сасівський папір не з фабрики, а у віденських посередників, які різали, пакували та ставили віденську або французьку марку.

    Громада. Вкінці XVII на початку XVIII ст. в Сасові вже була єврейська хасидська громада. Громада мала дві синагоги, школу, помешкання рабина, єврейське кладовище. Все це було зруйновано в роки Другої світової війни. Лише кладовище відновлюється з поч. 90 -х років XX ст.

    Одним з найбільш відомих мешканців Сасова був рабин Моше-Лейб (Мойше- Лейб) Ербліх.

    Ребе Моше-Лейб зі Сасова (5505-5567 роки за Єврейським літочисленням, 1745- 1807 pp.), якого також іменують - Моше-Лейб з Бродів, за місцем його народження, - видатний праведник (цадик). Був учнем рабина Шмуеля-Шмелке Гурвіца. У 5533 за Єврейським літочисленням (у 1773 р.), коли ребе Шмуель-Шмелке став головним рабином м. Ніколсбурга (сучасне місто Брно у Чехії), рабин Моше-Лейб Ербліх переїхав до Моравії слідом за ним.

    Ребе мав найглибші пізнання в законах Тори - за образним висловом рабина Шмуеля-Шмелке, ребе Моше-Лейб "упакував у свою коробочку увесь Талмуд та усі чотири розділи Шульхан аруха" ("Гдолей адорот").

    По завершенні періоду учнівства ребе (мудрець) Моше-Лейб став головою рабинського суду міста Сасова.

    Моше-Лейб говорив: "Дев'ять Моше-Лейбів не можуть скласти Міньян (кворум) для молитви, а десять самих невчених євреїв – можуть”. "Найдивніші властивості людини можуть прославити її до служіння Всевишньому. Якщо людина просить допомоги, недостатньо сказати йому: "Б-г допоможе, покладись на нього!". Потрібно діяти так, ніби в світі немає Б-га - ніби у всьому Всесвіті ніхто, крім тебе, не в змозі допомогти цій людині”.

    Ребе Моше-Лейб справив значний вплив на духовне становлення таких видатних хасидських наставників, як ребе Яаков-Іцхак ("Аїд Акадош") та ребе Симха-Бунім.

    Моше-Лейб помер у 5567 році Єврейського літочислення (у 1807 р).

    Через сто двадцять років після смерті цадика Моше-Лейба зі Сасова були опубліковані рукописи, що містять його коментарі до ряду трактатів Талмуда, - книга отримала назву "Хідушей Арамаль" (Аналітичні замітки ребе Моше-Лейба).

    У 1764 році у Сасові мешкало 223 євреї, в 1880 – 1906 (58,1%), в 1890 – 1493 (46,5%), в 1900 – 1761 (46,6%), в 1910 – 1612 (41,2%), 1912 – 1761 (52%), в 1921 – 1096 (35,4%), в 1931 – 1201, в 1939 – 1150 євреїв.

    Євреї жили у Сасові з часу його заснування. Згідно непідтверджених даних, саме в 1637 р. у містечку закладено єврейський цвинтар.

    1726 року у період правління польського короля Августа ІІ (Фрідріха Августа) Сильного, тодішній власник міста – магнат Якуб Людвік Собеський, син спочилого раніше короля Польщі Яна ІІІ Собеського, надав євреям Сасова привілей, який полягав у звільненні від податків усіх єврейських громадських будівель та інституцій міста, а також сасівські євреї отримали право займатися у місті корчмарством (відкривати власні корчми) та вільно торгувати різним крамом. Євреї Сасова зрівнювалися у податкових зобов’язаннях з усіма іншими мешканцями міста й, таким чином надалі мали сплачувати податки за єдиними для усіх сасівців податковими ставками. Для вибору старійшини (голови) своєї громади євреї представляли магнатові, який був власником міста, двох кандидатів, один з яких затверджувався власником містечка. Наприкінці XVIII століття рабин Мойше-Лейб Сасівський (Бродівський) Ербліх - заснував хасидський двір у Сасові.

    Помер у 1807 р. Його хасидську династію продовжив його син Ікутіель-Шмуль (1800–1869). У 1884 хасидський двір відновив Шлоймо Маєр (1835–1919).

    Основними заняттями Євреїв Сасова наприкінці 19 – початку 20 століття були виготовлення свічок та мережив – "атарот” ("іспанська робота”, "шпаніше арбайт" на їдиш). Вироби рідкісного ремесла призначалися для релігійних обрядів. Сасів був світовим центром цього. У Сасові виробляли талеси для чоловіків, ткані золотом і сріблом, розливали лойові свічки.

    З 1906 в Сасові діяло відділення "Поалей Ціон".

    Від 1908 року працювало професійне училище, що фінансувалося на кошти фонду барона Гірша, у якому навчалося 102 учні.

    У 1920–30-х рр. у Сасові діяли відділення різних єврейських партій та організацій.

     В цей період у Сасові народився Іцхак Рафаель (Верфель) (1914–1999, Єрусалим), визначний єврейський громадсько-політичний діяч, який здійснив Алію (репатріацію на Святу землю) та з 1935 проживав у Єрусалимі, був депутатом парламенту Ізраїлю - Кнесета 2–8-го скликань від партії МАФДАЛ, у 1974–76 роках – міністр у справах релігій Ізраїлю, багатолітній редактор "Енциклопедії релігійного сіонізму".

    Династію Ш.Маєра у 1926 році продовжив його зять Авром-Мордхе-Шолойм Тойб (1875–1937). У 1937 династію очолив син останнього Ієгуда (?–1941). Економіка в цей період погіршилася. Відбувалися контакти громади із благодійними організаціями.

    До війни в Сасові мешкало бл. 1500 євреїв.

    Під час німецько-радянської війни 2 липня 1941 Сасів окупували частини вермахту.

    У липні 1941 року в Сасові було убито близько 65 Євреїв.

    15 липня 1942 – найбільша з 3-х акцій, більшість євреїв депортовано до нацистського табору смерті Белжець (територія сучасної Польщі). У серпні депортація продовжилася.

    25 листопада 1942 р. Решту 400 євреїв депортовано в Золочів, де з березня 1942 р. був трудовий табір примусової праці. Євреїв використовували для робіт у каменоломні, що належала фірмі Радебойля. Жіноча частина табору функціонувала з серпня 1941 р. до липня 1943 р., а чоловіча – з листопада 1941 р. по липень 1943 р.

    Всі в’язні були розстріляні в лісі, а бараки – спалені, табір ліквідовано в липні 1943 р. По війні єврейська громада не відновилася, в т.ч. через фактично другий Голокост, спричинений комуністами.

    У Сасові є стародавнє хасидське Єврейське кладовище.

    US Commission No. UA13410101 – присвоєно номер за міжнародною класифікацією збереження американської культурної спадщини за кордоном.

    На карті XVIII ст. на його місці вказана ділянка з рослинністю, проте на картах XIX ст. він локується у сталих розмірах і територіально зберігся станом на сьогодні.

     Є непідтверджені дані про закладання кладовища у 1637 р., згідно довідки Американської комісії зі збереження культурної спадщини за кордоном.

    Так як хасидська династія зародилася у XVIII ст., можемо вважати перші поховання на кладовищі саме у той проміжок часу і, відповідно, датувати кладовище цією датою. Це підтверджується написами на віднайдених мацевах. Як було сказано, перше картографічне підтвердження бачимо вже у 1 пол. XVIII ст. на кадастровій і топографічній картах (див: додатки). На карті Фон-Міга 18 ст. на місці кладовища бачимо рослинність, що очевидно була викорчувана.

    Цвинтар поруйнований нацистами у 2 Світову війну, також допаплюжений радянською владою.

Стародавнє єврейське кладовище локовано на історичних картах:

1. Сасів на фрагменті карти Фон-Міга 2 пол 18 ст.
2. Сасів на фрагменті карти Галичини і Буковини Габсбургів 2 пол 19 ст.
3. Єврейське кладовище (з двома каплицнми) Сасова яа фрагменті кадастрової карти 1840-х рр. ЦДІАУЛ.
4. Єврейське кладовище Сасова на фрагменті карти 1869-1887 рр.
5. Єврейське кладовище Сасова на фрагменті Географічного атласу Галичини 20 ст.
6. Єврейське кладовище Сасова на фрагменті топографічної карти Військового топографічного інституту, Варшава, 1934 рр.
7. Єврейське кладовище Сасова на фрагменті німецької топографічяої карти1944 р. (на базі карти Військового топографічного ін.-ту, Варшава, 1933 р.) 

Здійснено геодезичні накладання на сучасну ситуацію, необхідні виміри. Територія доглядається, археологічні артефакти локуються біля каплиці праведника (див.: додатки).

Кладовище розташоване в полі, обабіч траси Золочів-Сасів, на схід від Львова, на північний схід від Золочева, у південно-західній стороні дороги на Львів. Не межує з житловою забудовою. Зі сходу обмежене головною дорогою до міста. З півночі, заходу, півдня – ділянками.

    Північ, південь, захід, схід – огороджене, обмежене парканом, огороджене по периметру, який автентичний.

    Місцевість здебільшого рівнинна.

    Саме кладовище на півночі, заході, сході та півдні обмежене земельними ділянками с-г угідь, на півдні обмежене локальною доріжкою поміж земельних угідь.

    Територія без неужитків, класифікована місцевою владою як кладовище на генеральному плані.

    На півночі - помірно травний покрив, в центрі у південній частині – колишня силосна яма (залишки), кущі, біля 10%.

    80% території покрита травою.

    Центральна частина, ближне до півночі - 10% - каплиці, паркан, артефакти археології, мацеви.

    Територія частково доглядається. Поблизу відновлюється будинок прочанина.

    На території – по центрі, ближче до південної частини, - відроджені шатра - каплички Праведників. частково відкопані мацеви з грунту, каплички праведників, до того моменту релігійні символи.

    Археологічним методом у 2010-20-х рр.. віднайдено фундаменти каплиць, знайдено артефакти, здійснюється паломництво юдеїв. Витяг з наукового звіту дослідника археологічної спадщини дає перспективу до подальших досліджень.

    Територія автентична, згідно аерофотознімку 1940-х рр., який у свою чергу повторює локацію на картах 19 ст.

    Кладовище локується з кадастрової архівної карти 1 пол. 1800-х років, під номером парцелі 1594, капличок – 422 і 423, простежується на картах 1900-х рр., гугл- зйомках 2010-2024 рр.

Крайнє поховання віжицького хасида – 1939-1940 рр.

Ступінь збереження території: 80%.

Збережені артефакти: 5-10 %.

Існує небезпека вандалізму, ерозії, заростання.

Перспектива віднайдення артефактів. Потребує археологічних досліджень.

Цінність – історична, археологічна (мистецька), меморіальна.

Фактично використовуються для прощі – релігійних потреб юдеїв усього світу.

 

Кладовище є історичною, меморіальною пам'яткою, є цінним з археологічної точки зору,

зберігає релігійні традиції народів України і несе нащадкам віру у відродження Життя.