Сасів

  Меморіальний напис "Сасів" на івриті та польською на місці колишнього нацистського табору смерті Белжець 
 
Містечко Сасів було засновано руським воєводою Іваном Даниловичем (власником Олеського замку) з дозволу польського короля Сигізмунда ІІІ у 1615 р. на місці села Комарове. Статус містечка Сасів здобув разом із грамотою на заснування, а разом із тим ще і дозвіл на проведення ярмарків три рази на рік, торги кожної середи та суботи, мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Містечко містилося на торгівельному шляху, і купці, що їхали через нього, мали не проїжджати повз, а обов'язково зупинятися тут, тим самим розвиваючи економіку Сасова.
Назва Сасів походить від надпису на родинному гербі Даниловича "SAS". В історичних джерелах представлена саксонська версія походження назви родового герба князів Даниловичів від слова "сас" (тобто видозмінене "сакс" - той, хто походить зі Саксонії). Водночас деякі дослідники схиляються до версії походження назви герба "сас" від скороченої форми імені Сасоній.
Станіслав Данилович був останнім нащадком славного руського роду, він загинув у татарському полоні в 1636 р. Після цього Сасів перейшов у володіння польської аристократичної родини Собеських через шлюб Теофілії Данилович, яка стала другою дружиною Якуба Собеського. У 1637 р. війтом Сасова став Себастьян Буйновський.
Містечко швидко досягло економічно-торгівельного розквіту. У 1648 р. Сасів оточили татарські загони, король Ян Казимир розбив їх і звільнив місто з облоги.
У 1675 р. татарські війська кримського хана Селіма І (Гаджі-Гірея) напали на Сасів. Місто та замок були спалені, багато мешканців було вбито. Після цього ординського нападу покровителем містечка став сам король Ян ІІІ Собеський.
У 1682 р. Сасів втрачає свою магдебургію (Магдебурзьке право). Тривалий час Сасовим володіє магнатський рід Собеських, доки донька Якуба Людвіка Собеського (сина польського короля Яна ІІІ Собеського) - Марія-Кароліна не продала місто разом з околишньою місцевістю литовському магнатові князеві Михайлові-Казимирові Радзивіллу (Радивілу/Радзивілу) – відомому у свій час в аристократичних колах першої Речі Посполитої під прізвиськом "Рибонька”, а від останнього Сасів перейшов у руки магнатської родини Старженських.
Справжнє друге життя Сасів здобув в 19 ст., коли став відомим на всю Австрійську імперію своїми курортами та водолікувальною лікарнею.
Цісар Франц-Йосиф під час своєї мандрівки Галичиною мав саме в Сасові стати хрещеним батьком сина графа Старженського. Але через те, що будівництво парку не було закінчено до приїзду цісаря, хрестини відбулися не в Сасові, а у Львові.
Курорт занепав, причиною тому стала Перша світова війна. Парк під час війни було зруйновано танками.
Після Старженських Сасовим володів Микола Торосевич, а потім поляки французького походження Вів'єн.
З середини XIX ст. Сасів стає виробником паперу, причому папір експортувався з сасівської фабрики до Німеччини, Франції, Росії та Туреччини. Львів купував Сасівський папір не з фабрики, а у віденських посередників, які різали, пакували та ставили віденську або французьку марку.
В кінці XVII на початку XVIII ст. в Сасові посилилось багато євреїв. Воли мали дві синагоги, школу, помешкання рабина, єврейський цвинтар. Все це було зруйновано в роки Другої світової війни. Лише цвинтар відреставровано на поч. 90 -х років XX ст.
Одним з найбільш відомих мешканців Сасова був рабин Моше-Лейб (Мойше-Лейб) Ербліх.
Ребе Моше-Лейб зі Сасова (5505-5567 роки за Єврейським літочисленням, 1745-1807 pp. від Р.Х.), якого також іменують - Моше-Лейб з Бродів, за місцем його народження, - видатний праведник (цадик). Був учнем рабина Шмуеля-Шмелке Гурвіца. У 5533 за Єврейським літочисленням (у 1773 році від Р.Х.), коли ребе Шмуель-Шмелке став головним рабином м. Ніколсбурга (сучасне місто Брно у Чехії), рабин Моше-Лейб Ербліх переїхав до Моравії слідом за ним.
Придбав найглибші пізнання в законах Тори - за образним висловом рабина Шмуеля-Шмелке, ребе Моше-Лейб "упакував у свою коробочку увесь Талмуд та усі чотири розділи Шульхан аруха" ("Гдолей адорот").
По завершенні періоду учнівства ребе Моше-Лейб став головою рабинського суду міста Сасова.
Ребе Моше-Лейб був близький з самими простими людьми зі своєї громади. Підкреслюючи рівність усіх євреїв перед Всевишнім, він говорив: «Дев'ять Моше-Лейбов не можуть скласти Мінья для молитви, а десять самих невчених євреїв - можуть» (там же).
Ребе Моше-Лейб вчив, що справжня любов до людини полягає в розумінні його потреб.
«Любити людей я навчився у одного мужика, - розповідав він. - Цей мужик сидів з іншим селянином у шинку. Довгий час вони пили мовчки, але потім мужик запитав у свого товариша по чарці: "Скажи, ти мене любиш?". "Люблю", - відповів селянин. "Ні, ти мене не любиш! - Заперечив мужик. - Якби ти мене і в правду любив, ти б відчував, чого мені бракує! "» (Сарей амеа 3:7).
Ребе Моше-Лейб завжди поспішав на допомогу єврею. «Самі дурні властивості можуть прославити людину до служіння Всевишньому, - пародоксально стверджував він. - ... Наприклад, коли необхідно підтримати єврея, в хід йде навіть безбожництво. Адже якщо людина просить допомоги, недостатньо сказати йому: "Б-г допоможе, покласти на нього!". Потрібно діяти так, ніби в світі немає Б-га - ніби у всьому Всесвіті ніхто, крім тебе, не в змозі допомогти цій людині ».
Ребе Моше-Лейб справив значний вплив на духовне становлення таких видатних хасидських наставників, як ребе Яаков-Іцхак з Пшісхі ("Аїд Акадош") та ребе Симха-Бунім з Пшісхі.
Ребе Моше-Лейб зі Сасова помер у 5567 році Єврейського літочислення (у 1807 році від Р.Х.).
Через сто двадцять років після смерті цадика Моше-Лейба зі Сасова були опубліковані рукописи, що містять його коментарі до ряду трактатів Талмуда, - книга отримала назву "Хідушей Арамаль" (Аналітичні замітки ребе Моше-Лейба).
У 1764 році у Сасові мешкало 223 Євреї, в 1880 – 1906 (58,1%), в 1890 – 1493 (46,5%), в 1900 – 1761 (46,6%), в 1910 – 1612 (41,2%), в 1921 – 1096 (35,4%), в 1931 – 1201, в 1939 – 1150 євреїв.
Євреї жили у Сасові з часу його заснування. У 1637 році у містечку був заснований єврейський цвинтар.
1726 року у період правління польського короля Августа ІІ (Фрідріха Августа) Сильного, тодішній власник міста – магнат Якуб Людвік Собеський, син спочилого раніше короля Польщі Яна ІІІ Собеського, надав Євреям Сасова привілей, який полягав у звільненні від податків усіх Єврейських громадських будівель та інституцій міста, а також сасівські Євреї отримали право займатися у місті корчмарством (відкривати власні корчми) та вільно торгувати різним крамом. При цьому, Євреї Сасова зрівнювалися у податкових зобов’язаннях з усіма іншими мешканцями міста й, таким чином надалі мали сплачувати податки за єдиними для усіх сасівців податковими ставками. Для вибору старійшини (голови) своєї громади євреї представляли магнатові, який був власником міста, двох кандидатів, один з котрих затверджувався власником містечка. Наприкінці XVIII століття рабин Мойше-Лейб Ербліх заснував хасидський двір у Сасові. У подальшому його хасидську династію продовжив його син Ікутіель-Шмуль (1800–1869). У 1884 хасидський двір відновив Шлоймо Маєр (1835–1919).
Основними заняттями Євреїв Сасова наприкінці 19 – початку 20 століття були виготовлення свічок та мережив-атарот (іспанська робота – "шпанише арбайт" на мові їдиш). Вироби цього рідкісного ремесла призначалися євреям для здійснення релігійних обрядів. З 1906 в Сасові діяло відділення "Поалей Цион". У Сасові з 1908 року працювало професійне училище, що фінансувалося на кошти фонду барона Гирша, у якому навчалося 102 учні. У 1920–30-х рр. у Сасові діяли відділення різних єврейських партій та організацій. Династию Ш.Маєра у 1926 році продовжив його зять Авром-Мордхе-Шолойм Тойб (1875–1937). У 1937 династію очолив син останнього Ієгуда (?–1941). Під час німецько-раднської війни 02 липня 1941 Сасів окупували частини вермахту. Вже у липні 1941 року в Сасові було убито близько 65 Євреїв. У серпні 1942 Євреї, які все ще залишалися у Сасові, були депортовані у табір смерті (табір масового знищення людей) Белжець на території сучасної Польщі.
 
У Сасові є давній єврейський цвинтар, заснований ще у 1637 році.
Також у Сасові народився Іцхак Рафаель (Верфель) (1914–1999, Єрусалим), визнвачний єврейський громадсько-політичний діяч, який здійснив Алію (репатріацію на Святу землю) та з 1935 проживав у Єрусалимі, був депутатом парламенту Ізраїлю - Кнесета 2–8-го скликань від партії МАФДАЛ, у 1974–76 роках – міністр у справах релігій Ізраїлю, багатолітній редактор "Енциклопедії релігійного сіонізму".