Місто було засноване 1199 року як Самбір. Коли поселення 1241 року зруйновали татари, частина мешканців переселилася до села Погонич, яке відтак отримало назву Новий Самбір. З 1390 року старе поселення почало називатися Старим Самбором або Старим Містом - на відміну від Нового Самбора. Невдовзі Новий Самбір став просто Самбором.

У 1375 - місто було центром повіту.

У 1419 р. королем Владиславом Ягайлом тодішньому місту Новий Самбір надано різноманітні привілеї з метою його кращого "розвитку”.

У 1449 р. Самбору вручено "підтвердну грамоту руського старости Одровончка Петра привілею Владислава ІІ слузі князя Свидригайла Ярошу Федькові на маєтки” (в пергаментному вигляді вона зберігається як документ особливо цінний у фондосховищах Центрального Державного історичного архіву України у м. Львові). 

Станом на 1507 р. король Сигізмунд І підтвердив привілей короля Владислава Ягайла від 30 квітня 1419 р. місту Самбору на Магдебурзьке право. Це засвідчує і копія з XVII ст. (за даними магістрату м. Самбора).

Із привілею короля Сигізмунда І від 06.12.1542 р. євреям забороняється проживати в м. Самбір у зв’язку зі скаргами християнських жителів цього міста та перешкоди у веденні торгівлі з боку єврейського населення. Міщани зобов’язувалися платити королю на рік 16 флорів, коли євреї платили 20 флорів.

Едиктом короля Сигізмунда Августа від 08.01.1551 р. із поточного 1551 р. в м. Самборі запроваджено щочетвергові базари (копія зберігалася в Галицькому намісництві, тепер – ЦДІА України в м. Львові). Цим же едиктом розпочинається фактичне протистояння (класичне і звичних випадках) влади із єврейською громадою міста Самбора. Євреям забороняється продавати і купувати товари в місті під час згаданих ярмарків під карою конфіскації товарів. Щоправда надано дозвіл на торгівлю під час щорічних ярмарків.

Цього ж, 1551 р. королем Сигізмундом Августом було підтверджено попередній привілей короля Сигізмунда І для м. Самбора від 1542 р. про заборону євреям проживати в цьому місті з додатком заборони євреям ведення ними торгівлі в місті, окрім щорічних ярмарків (із копії рішення асесорів королівського суду від ІІ 9 1732 р. Галицького намісництва).

1553 - Старий Самбір отримав привілей на Магдебурзьке право.

У 1603-1619 рр. був прийнятий акт відступлення монастирем Св. Катерини в м. Самборі родичам єврея Докторовича Абрама земельної ділянки й дому на юрисдикції Івана Хрестителя у Львові.

Найдавнішим заняттям населення було ремесло, особливо ткацтво. В XVI столітті тут вже існували різничий, пекарський, ковальський, ткацький, шевський, кравецький та кушнірські цехи з загальною кількістю 30-35 майстрів. 1628 року було вже 43 майстри.

У 1649 р. видано декрет війтівсько-лавничого суду магістрату м. Самбора в справі суперечки райця єврейського походження Барґеля із шевцем Козловським та його дружиною за спадкове майно, в т.ч. кам’яницю Колашинську.

В 1652 р. видано посвідчення магістратом м. Самбора орендареві білярні єврею Аароновичу Мошку про стихійні лиха та їх шкоду для майна.

Старий Самбір був значним торговим центром, де відбувалися два ярмарки та щотижневі торги. В 1659 році місто дістало право складу купецьких товарів у торгові дні, тобто прибулі сюди купці повинні були виставляти свій товар на продаж і лише непродані товари можна було везти далі.

13 жовтня 1648 року Старий Самбір здобули війська Богдана Хмельницького. Штурмом міста керував отаман Капуста.

1650 - король Ян Казимір підтвердив привілеї Старого Самбора.

1690 - місто потерпіло від саранчі, а 1705 - від епідемії чуми.

В 1716 р. за даними магістрату м. Самбора універсалом маршалка тарноградської конфедерації Ледуковського запроваджується охорона Самбірської економії.

11.08.1732 р. згідно декрету асесорів королівського суду євреям заборонялося жити в м. Самборі в міських, шляхетських і церковних домах, збудованих на міських ґрунтах, торгувати і продавати спиртні напитки, а також заборонялося магістратові м. Самбір здавати євреям в оренду збор міських прибутків та самбірським громадянам здавати їм в оренду доми й магазини. Цього ж року аналогічним декретом прийнято рішення про орендування євреями м. Самбора збору податків від міських грунтів. Даного року тим самим декретом прийнято рішення про поселення частини євреїв в м. Самбір на території званій "Бліх” ("Блех”) [де згодом постала могутня єврейська дільниця із цвинтарем та різними господарськими спорудами], приналежній до самбірського замку і підлеглій його юрисдикції (не міській) і як наслідом про залежність вирішення питання про виселення євреїв з цієї території від безпосередньо короля.

1753 - римо-католицький єпископ Сєраковський посвятив костел в Старому Самборі.

В 1789 р. згідно даних галицького губернаторства із зведення шкільного над інспектора єврея Гофмана від 31 грудні 1789 р. в м. Самборі підтверджується наявність німецько-єврейської школи. Є дані про кількість учнів.

1837 - землетрус знищив місто. З того часу воно не відігравало значної ролі в регіоні, натомість процвітав Новий Самбір.

1870 - через місто пройшла залізниця.

Згідно інформації греко-католицьких шематизмів сполучених перемишльської, самбірської і сяноцької єпархій, станом на 1905 р. у м. Сам борі проживало 15.000 мешканців латинського віросповідання (греко-католиків та римо-католиків) та 10.000 осію євреїв (юдейського віросповідання).

Станом на 1910-1911 рр. статистичні відомості сіл подають точну кількість населення в селах Самбірського повіту із зазначенням їх віросповідання і розмовної мови (дані зберігалися в НТШ ім. Т.Г. Шевченка у м. Львові).

Під час Першої світової війни, внаслідок Галицької битви, російські війська наприкінці вересня 1914 року ввійшли в Карпати. Старий Самбір зайняли частини 8-ї російської армії і перебували там до початку 1915 року. В районах Турки і Старого Самбора відбувалися бої між російськими та австро-німецькими військами. Під час війни населення міста підтримувало Австро-Угорщину.

У часи українсько-польської війни 1918-1919 рр. в Старому Самборі сформували гірську бригаду Січових Стрільців. Ця група згодом стала називатися «Старий Самбір».

У 1920-х роках близько 80% мешканців містечка становили євреї, 18% - українці і 2% - поляки. В той час основна маса сільськогосподарського населення міста розорялась. Значних розмірів набуває еміграція, в основному до Америки. Місто часто горіло. Останні великі пожежі сталися 1912 та 1925 роках. 1925 напередодні Судного Дня (Йом Кіпур) згоріла половина міста, дві синагоги. Єврейська громада Самбора допомогла євреям Старого Самбора харчами та всім необхідним для відбудови.

На початку 1927 року в Старому Самборі було 93 ремісники. Тоді ж було 53 торгові підприємства, діяли торговельно-кредитний банк, повітова інвестиційна каса, кооператив. В 1926—1929 роках в місті постійно налічувалось від 195 до 220 чоловік безробітних. Проте були єврейські родини, які розбагатіли на концесіях від австрійського уряду — мито за провіз товару через місто до Ужоцького перевалу на Закарпаття та в Угорщину. Цим шляхом провозили в обидва напрямки чимало різних товарів. З Угорщини — вина, з Галичини — сіль і деревину.

У 1936 році в Старому Самборі існували млин і паровий тартак, а також невеличка електростанція, меблева майстерня, дві цегельні і 6 олійниць.

На початку Другої світової війни 30 червня 1941 року Старий Самбір був захоплений німецькими військами. В перші ж місяці окупації було знищено майже все єврейське населення (2300 чол.), врятувалося лише 15 чоловік. 1943 року в місті був створений один з куренів Української Народної Самооборони під назвою «Галайда», командиром якого був дехто Мирошкевич (псевдонім Богдан).

Влітку війська 1-го Українського фронту розгромили німецьке угрупування в районі Броди-Львів, вийшли до Старого Самбора і 7 серпня 1944 року визволили місто.

До найдавніших єврейських цвинтарів Галичини відносяться кіркути у Самборі і Старому Самборі. Перша згадка про євреїв Самбора датується 1447 р. Вони прибули до міста з Польщі. Згідно з королівським привілеєм Зиґмунда І, у 1542 р. через заборону жити в межах мурів, євреї зосередилися на передмісті, що називалося Бліх (на ідіш – "Блайх”, - ця назва походить від промислу вибілювання тканини), у районі королівського замку. За даними на 1629 р. у Самборі проживало майже 2.000 євреїв. Очевидно, що така велика громада повинна була мати божницю, однак відомостей про це немає. Проте є відомості у літературних джерелах, що тут вже у XV ст. існував невеликий єврейський цвинтар. У 1732 р. юдеї дістали привілей на побудову синагоги та заснування цвинтаря на замковій горі на Бліху. Ці два кіркути зображені на кадастровій карті м. Самбора 1856 р. Це також потверджується кадастровими картами наступних років – 1879 р. та 1933 р. Один, пізніший і більший за розмірами з початку XVІІІ ст. (обведений мурами за синагогою), другий – раніший і менший, з середини XV ст. На пізнішому цвинтарі поховано багато заслужених людей міста і єврейського кагалу. Тут похований відомий рабин Ісак Гарев Гайсельбек, що помер у 1813 р. Коло синагоги знаходиться малий молитовний дім рабина Гарева (в 30-ті роки XX ст. він ще існував). Коло могили рабина знаходився надгробок, оздоблений угорі польським орлом. Тут у 1794 р. похований син рабина Мойсей Самуелович, офіцер польського війська з єврейського легіону Берка Юзефовича, котрий загинув під час народного повстання Тадеуша Костюшки проти царської Росії.

В період Першої світової війни, у 1915-1916 рр. на цьому цвинтарі поховано у 12 могилах 25 євреїв, що служили у австрійській та російській арміях. З них 21 воїн австрійської армії (в т.ч. 2 невідомі) і 4 воїни російської армії (в т.ч. 2 невідомі). На окремому ескізі цвинтаря показано ще могилу № 13, у якій похований 18.01.1928 р. невідомий єврей, що служив у російській армії і був ексгумований з гміни Райтарович (поблизу Самбора). На цьому цвинтарі похований також Лайб (Байль?) Шандор, воїн російської армії. Однак, положення його могили, як вказує список полеглих, невідоме.

Розглядаючи важливі події 20 століття, пов’язані з історією єврейської громади м. Сам бора, слід наголосити на особливо розвинутому суспільно-політичному житті. В 1910 р. в Старому Самборі закладені основи для "Суспільства Сафа Брура”, створені місцевою сіоністською організацією, Єврейською бібліотекою, Єврейською школою з викладанням івриту в післяобідній час. Засновниками були: Злата і Єгошуа Фішель, Горовіц, Елізель, Шимон і Яаков Норман, Візман. Пізніше до них приєдналися наступні активні працівники: Авраам Брат, Хана  Геніш, Аарон і Цві Ріхтер і Давід Вальтер. З метою поширення мови іврит, вони залучили вчителів Роні Рейтера і Аарона Ріхтера. Було поширено і діяльність Керен Каємет Л’Ізраель (аматорського єврейського театру), організовувадися лекції та вечори, створено футбольну команду.

В 1918 р. створена філія Поалей Ціон, учасники якої почали підготовку до Алії (паломництва до Ізраїлю), створивши відповідну робочу групу.

Першим автором був Менахем Ґройліх, який емігрував до Ерец-Ізраїлю з Другої Алії в 1911 р. Він був серед тих, які здалися Турецькому уряду в жовтні 1917 р. для викупу працівників у Петах-Тіква. Від із двома товаришами, Шмуелем Страйфельдом та Ісаком Мерінґом були до смерті замучені турецькою поліцією в камері в’язниці Дамаску за відмову сказати імена єврейських шпигунів в Петах-Тіква. В їхню честь були названі колективні збори Гіват Хашлоша.

Барух Шехтер був наступним автором із Старого Самбора. В 1920 р. він як один із перших робітників боровся за єврейську працю в порту.

Авраам Бек був одним із перших поселенців у Афулі. Протягом 46 років він працював головним санітаром у клініці Купат Холім в Афулі. Його син, Уріель, загинув у війні за незалежність в 1948 р.

В 1925 р. Йозеф Хальпрін емігрував до Ерец-Ізраїль, а в 1926 р. Давід Вальтер.

У 1928 р. в Самборі була заснована філія Хашомера Хазаїр членами цього руху із сусіднього Самбора. Засновниками були: Фурман, Бума Ґертнер, Мордехай Ріхтер. До них долучилися близько 20 хлопців і дівчат. В 1930 р. на світ з’явилася Ханоар Хаціоні, яка налічувала 50 молодих членів. Цього ж року Міхаелем Фроммом засновано Сіоністську робочу партію Гідачдут.

Серед засновників Гордонії були члени відповідної організації із Самбора – Ар’є Бен-Йозеф (Шумінер) і Мордехай Шахар. У зборі молоді взяло участь до 40 людей. Але на початку з’явилася поліція, оголосивши збори незаконними через неузгодження попереднього дозволу, прте все залагодилося.

В 1935 р. Іциком Фурманом, Доктором Ґрейфінґером та Кребсом і Рапапортом засновано Ревізіоністську партію та її  молодіжне крило Бетар.

  Серед рабинів Старого Самбора особливої уваги заслуговує Хаїм Іцхак Єрухам, який прославив місто в єврейському світі. До Другої світової війни відомим був Альтер Сафрін, до якого збиралися хасиди із навколишніх місцевостей. На свято Сімхат-Тора збиралися натовпи, щоб подивитися на його захоплюючі танці із Сефер-Торою в руках.

Кожного року Аарон Фрідманд із Садгори приходив до місця Cпаас. В Шабат (Суботу) групи хасидів із Польщі та кордону стікалися туди. Вкінці Шабату Беньямін "Клєзмер” Ґлік грав, співав і танцював із своїм оркестром до самого ранку. Старий Самбір радів і веселився.

Серед кількох членів т. зв. "вільних професій” в Старому Самборі найкращими професіоналами поряд з іншими фахівцями були єврейські юристи. Серед них: Доктор Арнольд, Доктор Йозеф Бляйберґ, Доктор Ісак Ґрейфінґер. Також буди єврейські лікарі: Доктор Фукс, Доктор Сальцман, дантист Доктор Рамер.

З початком першої хвилі заворушень проти польських євреїв, яка розпочалась із 1936 р., почалися антисемітські підбурювання, економічний бойкот євреїв розпочався і в Старому Самборі. Фермери із сусідніх сіл, які прибували на ринок в вівторок і четвер, закликали не купувати в євреїв. Бойкот було оголошено і єврейським магазинам, біля яких розташовувались охоронці, які стежили, щоб серед покупців не було осіб неєврейської національності. З’являлися гасла на кшталт "Не купуйте в євреїв”. Ресурси для економічної діяльності та можливості заробляти на життя були заблоковані, внаслідок чого життя євреїв опинилося під загрозою, в нації настали великі труднощі. Це було на тлі наростаючої загальної економічної кризи в Польщі. Економічний бойкот спричинив швидке зубожіння старосамбірських євреїв, багато з яких не лише не мали змоги заробити на прожиття, але і на хліб. Це був знак того, що мало статися, і чого ніхто не міг передбачити.

Ліквідація Єврейської громади в Самборі відбувалась в періоді двох німецьких окупацій.

Через кілька днів після початку війни Самбір був переповнений сотнями біженців, які втікали зі сходу від наступаючої німецької армії. 8 вересня 1939 р. німці увійшли до Самбора. Війська відразу ж почали облави на єврейських робітників, грабували їхнє майно. 20 вересня німці залишили Самбір, у місто увійшла Червона Армія.

Після страждань під час короткого періоду окупації євреї зустріли росіян з почуттям полегшення. Але вже через кілька тижнів, після утвердження Радянської влади, в життя самбірських євреїв почалися суттєві зміни. Оптова торгівля зупинена, роздрібна торгівля також пішла на спад. На початок 1941 р. залишилося лише кілька приватних магазинів. Приватні заводи було націоналізовано. На раніше добре забезпечених євреїв, а також на політичних активістів було накладено адміністративні обмеження, дехто з них зіткнувся з труднощами в отриманні роботи. В кінці червня 1940 р. єврейські біженці із Сам бора, які відмовилися прийняти радянське громадянство, були депортовані вглиб Радянського Союзу. Розпочалося засилання до Сибіру багатих євреїв Самбора.

Самогубство фармацевта Рели Зелінґер перед страхом були засланими до Сибіру, у якої був чоловік і маленька дочка, мало великий резонанс. Депортації до Сибіру торкнулися переважно людей середнього класу.

Життя було похмурим, повним переважаючою атмосферою страху і депресії. Люди стояли впродовж багатьох годин у черзі для одержання продуктів харчування, яких в той час катастрофічно не вистачало.

З іншого боку, багато євреїв брали участь у керівництві міста та в сфері державних послуг. Росіяни більше довіряли євреям, аніж українцім чи полякам, тому для них і були виділені високі посади. Через це інколи ставалися і протиріччя між національностями.

За кілька днів до німецької окупації м. Самбора у червні 1941 р. росіяни заарештували велику кількість українських націоналістів і вбили їх. Трупи залишалися у в’язниці.

Другий період окупації – вступ німців до Самбора в червні 1941 р. Їх першим кроком було примушування євреїв до носіння блакитної Зірки Давда на рукаві правої руки.Пізніше було наказано віддати своє майно, хутро, радіоприймачі, срібло, золото, а за відмову відбувався миттєвий розстріл.

За вищенаведеним слідували обшуки будинків, введення комендантської години, заборона їзди поїздами. Вкінці червня 1941 р. був створений юденрат на чолі із головою – доктором Симоном Шнайдшером, його колегами Беккером, доктором Фрейм, доктором Халпріном, Лєрером, Шнуром, доктром Зайснером. Була створена єврейська поліція, очолювана Шталем.

4 серпня 1942 р. відбулась перша масова акція. За деякий час до неї, євреї із сусіднього містечка були введені до колишніх стаєнь польської армії, недалеко від Бліху. Керуючим діями акції, що розпочиналися із самого ранку, був Крігер, голова Гестапо в Станіславі. Під постріли і крики, євреї були примусово проведені до залізничної станції в Самборі, звідки їх розподілили в вагонах для худоби і переправили до табору смерті в Белжець.

З центру міста сотні людей (євреїв) були притягнуті до спортивного майданчика біля залізничної станції. Їх, не розрізняючи людей похилого віку, жінок і дітей, пошикували по чотири. Цю кількість людей розділили надвоє. Одну половину посадили в автомобілі, іншу повернули до стаєнь Самбора. В цьому місці зібралося кілька тисяч людей. 6 серпня всіх євреїв із стаєнь перевели до залізничної станції, звідки в вагонах перевезли до Белжеця.

Восени 1942 р. всіх євреїв, які проживали в сусідніх селах, зобов’язали покинути свої помешкання і оселитися в самбірському ґетто. Це сталося 30 листопада. Тисячі євреїв перевозилися до газових камер у Белжеці. На залізничній станції стежили, щоб євреї не втекли із міста. Для активізації співпраці із німцями було вивішено пропагандистські плакати із зазначенням винагороди за "здачу” схованого єврея.

Навесні, в квітні 1943 р. в самбірському ґетто відбулась інша велика акція. Це сталося після того, як велика німецька армія тимчасово після бою із Червоною Армією опинилася в Самборі. Гестапо використало ці частини для допомоги у вбивстві євреїв.Тисячі повністю екіпірованих солдатів  оточили ґетто, і значна їх частина увійшла туди. Біля дверей кожного будинку стояло 3-4 солдати. Інші групи вривалися з криками до будинків, шукаючи і витягуючи звідти кожного, незалежно від віку та статі. Людей тягли із підвалів, шаф, з будь-яких місць, де можна було заховатися, навіть димоходів, – усіх їх помістили в тюремні камери.

14 квітня 1943 р. німецькі вантажівки прибули на єврейське кладовище. Євреїв змусили роздягнутися, після чого повинні були розстріляти. Пізніше німці привезли сюди євреїв із в’язниці. На цвинтарі була викопана яма. Нацистські злочинці супроводжували  євреїв до майбутніх могил пішки під посиленою охороною – чоловіків, жінок і дітей, навіть жінок із немовлятами. Стрілянина і вбивства розпочалися близько першої години дня і тривала майже до заходу сонця. Одяг замордованих євреїв повантажили у вантажівки.

Не випадково масове вбивство у квітні припало саме на Песах. Нацисти спеціально чинили вбивства у свята, щоб підкреслити приниження та нелюдське поводження. Масова акція в Самборі в жовтні 1942 р. теж булла проведена в єврейське свято, на Йом Кіппур.

Після страшної бійні від 14 квітня 1943 р. було зрозуміло про наближення остаточної ліквідації ґетто. Проте ввечері на початку червня було оголошено про публічну лекцію доктора Зойснера, заступника голови Юденрату. З жахом євреї, що ще залишилися там, очікували на слова Зойснера. Його промова була сповнена оптимізму. У промові доктор сказав, що з дрогобицького ґетто повернувся контактер Юденрату і розповів про викуп євреями із дрогобицького ґетто золотом, діамантами, хутром та шкіряними виробами обіцянки німців залишити їх живими і продовжити роботу "від руки до руки і від серця до серця”. В перший раз за довгий час напруга в ґетто спала, бо більшість повірила цим словам.

На Шавуот 9 червня 1943 р євреїв відправили у вантажівках до лісу Райлівки і там вбили. Самбір оголошений "вільним від євреїв”. У наступні тижні євреїв, що залишилися живими, переправили на єврейський цвинтар і вбили.

На початку серпня 1944 р. Самбір переходив від однієї армії до іншої. В ці останні дні німецького панування навіть ті нечисленні євреї, що залишилися живими, були убиті нацистами.

Підтвердження поданих вище фактів, а також нові знаходяться в Державному архіві Російської Федерації (ДА РФ) в м. Москва, Державним архівом Львівської області (Дало) та філією ДАЛО в м. Самборі. Щодо Московського архіву, то це – Фонд Р-7021 Опис 58 Справа 22 Аркуш 17 (з акту міської Надзвичайної Державної Комісії від 20 листопада 1944 р., на правому березі річки Млинівка (Самбірське ґетто) в таборі знищено 1500 чоловік, 550 людей вивезено до концентраційного табору Майданек). Це також підтверджено Центральним Державним архівом громадських об’єднань України (ЦДАГО) – Фонд 57 Опис 4 Справа 235 Аркуш 7. Щодо ДАЛО, то Фонд Р-2022 Опис 1 Справа 113 Аркуш 17 фіксує створення ґетто в м. Самборі вкінці 1941 р. (де розстріляно 7.000 чоловік). Уточнено, що сюди звозилися люди із Самбірського та інших районів.

Це – Фонд Р-87 Опис 11 Справа 95 аркуш 110 (фотоальбом).  Так, за матеріалами документів фонду "Надзвичайної Державної Комісії по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників…” (НДК) по Львівській області самбірського району присутня "Слідча справа про звірства німецько-фашистських загарбників в м. Самборі та самбірському районі Львівської області (1942-1943 рр.)”. В справі є дані про організацію 1 листопада 1942 р. ґетто в м. Самборі, 1700 чоловік із якого з лютого до квітня 1943 р. були вивезені та розстріляні в лісі біля с. Радловичі (Ралівка) Самбірського району.

У Французькому дослідницькому центрі з вивчення історії ІІ Світової війни є справа допиту свідка подій в м. Самборі 1943 р., пов’язаних із знищенням єврейської общини. Номер справи – В162-5838. Свідок – польський мешканець Самбора п. Станіслав Сливка. Допит відбувся 15.06.1967 р.

П. Станіслав засвідчує, що проживав у Сам борі з дитинства до вересня 1944 р. Літом 1943 р. його взяли [німці] на службу у будівельний відділ терміном на рік, де виконував роботи по завантаженню вагонів, риттю траншей тощо. Літнім ранком 1943 р., за словами п. Станіслава, вивезли на вантажівці на лісну галявину у Радловіце (Радловичі (тепер - Ралівка)), в 4-5 кілометрах від м. Сам бора. Начальниками поліції, за словами свідка, були громадяни м. Самбора Чіхоцкі, Пішак і Бойко (пізніше, у 1945 р. п. Сливка дізнався, що п. Бойко перебував у жешувській тюрмі). На галявині Ралівки робітники викопали траншею довжиною 25 м, шириною 3-4 м і 4 м вглиб. Після цього поліція гестапо почала привозити машинами євреїв із Самбірської тюрми і ґетто. Їх змусили  повністю роздягнутися і розстріляли пістолетами. Євреїв, чоловіків, жінок і дітей різного віку, посадили одне на одного. Серед них було і кілька циган. Близько 500-600 людей, а можливо і більше, були розстріляні. Команда робітників із п. Сливкою повинна була закидати траншеї землею.

Тижнем пізніше вони копали з колегами траншею на єврейському цвинтарі. ЇЇ ширина – 20 м, ширина – 3 м, 2 м. вглиб. За спостереженнями п. Сливки приблизно 200 людей було розстріляно (чоловіки, жінки і діти). Дітей вбивали, піднявши їх за ноги і вдаряючи об стіну. Перед розстрілом люди роздягнулися. За словами свідка п. Сливки, розстріляли і одну польську сім’ю з вулиці Бісковської за переховування євреїв, також партизана Армії Крайової.

Також є дані з допитів свідків даних подій – євреїв м. Самбора – п. Давида Фраймана і Саму еля Бербера. Так, п. Д. Фрейман засвідчує, що в лютому – червні 1943 р. дрогобицьке гестапо разом з німецькою жандармерією та українською поліцією провели в ґетто чотири акції [вбивств]. Керував ними гауптшарфюрер СС Йозеф Габріель. Перша акція мала місце 13 лютого 1943 р. Тоді близько 500 євреїв розстріляли в лісі с. Ралівки. Вони були заарештовані єврейською поліцією в листопаді-грудні 1942 р. під час акції проти євреїв старшого віку (понад 55 років) і від того часу перебували у в’язниці.

П. Саму ель Бербер засвідчує, що 14 квітня 1943 р. в ґетто проведено другу акцію. Близько 1200 людей схоплено і поміщено до в’язниці. Після того, як із них відібрали родичів членів єврейської ради (Юденрату) та єврейської поліції (загалом близько 300 чоловік), 18 квітня 900 людей, які утримувалися у в’язниці, були розстріляні на цвинтарі.

Посередині згаданого цвинтаря, згідно з його ескізним планом, розташована похоронна каплиця. Тепер від неї залишилися лише кам’яні фундаменти. Сам цвинтар знищили бульдозерами у 1975 р.

27.07.1991 р. Львівське товариство ім. Шолом-Алейхема з п. О. Лізеном звернулося з листом до самбірського міського відділу районної архітектури з прохання дати дозвіл на благоустрій території єврейського цвинтаря і відродженню меморіальної каплички для милитв. У відповідь на нього самбірський міський відділ районної архітектури на чолі із п. З.В. Попадюком за дорученням міськвиконкому запросив відправлення представника від згаданого товариства для розгляду зазначеного питання. Справа тягнулася довгі роки. 2 квітня 2000 р. 10 сесія Самбірської міської ради Львівської області ІІІ демократичного скликання на чолі із мером міста п. М. Котом прийняла рішення про дозвіл на проведення ландшафтної реконструкції території колишнього єврейського кладовища і відновлення молильні на існуючому фундаменті, згідно технічної документації, розробленої Українським регіональним науково-реставраційним інститутом "Укрзахідпроектреставрація” (після попереднього розгляду звернення асоціації "Україна-Ізраїль”).

11.01.2002 р.Самбірський міський відділ містобудування і архітектури на чолі з головним архітектором м. Самбора Б. Медведиком за дорученням міськвиконкому після розгляду попереднього звернення Голови Представництва в Україні Американського об’єднання комітетів для євреїв п. Мейлаха Шейхета повідомив про те, що в паспорті пам’ятки природи за №78 від 1972 р. на "Молодіжний парк” в районі вул. Купилевої зазначено, що в східній частині парку розташоване колишнє єврейське кладовище площею 4.5 га. Згідно повідомлення, в 1975 р. це кладовище було знищене, а територія приєднана до міського парку. Починаючи з 1991 р. правовий статус зазначеної території не мав чіткого визначення. Далі йдеться, що в процесі розгляду спірних питань, що виникли під час проведення ландшафтної реконструкції вищезгаданої території, визначився її правовий статус, як частина території загальноміського парку з залишками давніх поховань. На цій території, згідно повідомлення Самбірського міського відділу містобудування і архітектури на чолі з головним архітектором м. Самбора Б. Медведиком за дорученням міськвиконкому, планується створити меморіальний комплекс жертвам Другої світової війни.

Представництвом в Україні Американського об’єднання комітетів для євреїв до цього часу були зроблені значні потуги по спробах впорядкування даної території, в т. ч. проведено археологічні дослідження, в результаті яких ідентифіковано точне місцезнаходження каплички за залишками історичного фундаменту. Дане місце законсервовано згідно археологічних норм. Також точно визначено місце братньої могили на території цвинтаря.

За радянських часів кладовище було майже повністю поруйноване. Це засвідчують також спогади старожилів-очевидців. Сталося це у 1972 р. Бульдозерами звірським чином зруйновано і знесено молитовну капличку, майже всі мацеви І, як зазвичай ставалося в той час, за Радянських часів, в період байдужості і атеїзму було повністю занедбане. Проте ще видно залишки і межі кладовища станом на 1944 рік (внаслідок дешифрування німецьких аерофотозйомок Ягільниці із Національного Архіву США (див.: пояснювальна записка, аерофотозйомки)). Завдяки численним експедиціям до Самбора, організованих Представництвом Американських комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу на чолі з директором п. Мейлахом Шейхетом (на Ґрант держдепартаменту США на захист культурної спадщини) внаслідок польових досліджень було підтверджено наявність мацев (надгробків) кладовища в товщі землі та на її поверхні, проведено докладну геодезичну зйомку території його розташування. Віднайдено і законсервовано фундамент колишньої історичної каплички. Дещо окультурено братню могилу місця жорстокого вбивства жiнок, дiтей i чоловiкiв. Таким чином, комплексні геодезичні, архівні дослідження, співставлення карт, аерофотозйомки дало можливість детально проаналізувати ситуацію і нанести межі кладовища на сучасну ситуаційну картосхему. Враховуючи активну позицію Представництва по збереженню єврейської культурної спадщини впродовж років і детальний аналіз та доказову базу стосовно даного питання є надія на внесення кладовища в реєстр пам’яток місцевого значення Львівської області і як наслідок підняття мацев-надгробків на поверхню та огородження території кладовища, встановлення відповідного меморіального знаку.

Об’єкт (колишній стародавній єврейський цвинтар) розташований на рівнинній місцевості, на південний захід від історичного середмістя Самбора. Має форму прямокутника. Ландшафт горбисто-рівнинний.

За функціональною типологією – місце давніх поховань єврейського населення м. Самбір, місце розстрілів єврейського населення м. Самбір, м. Старий Самбір і околиць. Загальна площа території, що охоплювала цвинтар – близько 5.25 га. Часовий проміжок утворення об’єкта – приблизно XVIIIст. Пам’ятні знаки встановлених зразків відсутні. Встановлено на кошти єврейської організації загальний пам’ятний знак в пам'ять про закатованих і похованих на цвинтарі. За сприяння єврейської організації здійснюються запалювання свічок біля фундаменту каплички праведника Урі Ашкеназі та стіни, біля якої вбивали людей (під час паломництва). Сюди приїжджають нащадки євреїв, що раніше жили тут вшанувати пам'ять своїх потомків запалюванням свячок та молитвами.

Цвинтар та братня могила на його території є важливою історико-меморіальною пам’яткою, пам’яткою жертв нацистських злочинів часів ІІ Світової війни, що засвідчує загибель багатої єврейської історії м. Самбір як складової української історії Галичини в контексті проживання в місті потужної єврейської громади і майже повного її знищення в часи Голокосту ІІ Світової війни і до нищення пам’яті в Радянський час. Тут поховано відомих єврейських жителів м. Самбір, Старий Самбір та багатьох околиць.

Єврейський цвинтар і братня могила на його території становлять історичну пам’ятку колись потужної єврейської громади м. Самбір і її найвідоміших діячів різних сфер культурного, побутового і суспільного життя, від якої, окрім даного цвинтаря і розташованих в інших місцях деяких історичних будівель, а також збереження в людській пам’яті не залишилось і сліду. У радянську добу в повоєнний час пам’ятка не охоронялася. Цвинтар із залишками мацев та фундаменту каплички в землі та на її поверхні (Урі Ашкеназі) вкритий товщею ґрунту, занедбаний. Із кінця 40-х років минулого століття і до сьогоднішнього часу цвинтар без мацев заростав густим травяним покривом, частина його перетворювалась на невпорядковані горби. Територію цвинтаря майже по діагоналі прорізає протоптана стежка. Подекуди видніється вигоріла територія сухої трави, малі чагарники. Спостерігається людське втручання.

Присутні цінні твори єврейського галицького мистецтва у вигляді збережених мацев та орнаментальних красивих зображень на них (див.: фотографії).

Територію займають площі замлі із трав’яним покривом та подекуди вигорілою землею та пагорбами штучного і природного походжень. В товщі землі і на поверхні збереглися залишки надгробних плит (мацев), залишки фундаменту каплички. Межі стародавнього єврейського цвинтаря окреслені за допомогою картографічних матеріалів – австрійських секретних топографічних планів кінця XIX – початку XX ст., кадастрових карт XVIII – XIX століть, на яких чітко видно локалізований цвинтар із капличкою і окреслена його територія. Це підтверджено дешифруванням німецьких військових аерозйомок 1944 р., що виходить із історичних збережених закартографованих фактів про цвинтар та свідчень очевидців, історичних досліджень, збереженої пам’яті. Відбулось часткове упорядкування території цвинтаря – відновлено історичну капличку на його території. Дослідження і нанесення територій на сучасну ситуацію виконані за допомогою геодезичної зйомки території, численних наземних досліджень (біолокації) та нанесення встановлених результатів фотограмметричним методом. Використано сучасні космічні супутникові зйомки територій.

Цвинтар розташований за межами історичного середмістя, в південно-західній його частині. Територія обмежена лісом, будинками, гаражами, давнім цвинтарним парканом і новим залізним парканом, з яким раніше фактично межувало, трав’яним покривом який розрісся за останні півстоліття. По діагоналі території цвинтаря проходить штучна стежка. Територія об’єктів спеціально не виділена. Огорожа відсутня. Територія потребує подальшого дослідження і охорони.

Визначна пам’ятка історії (враховуючи м. Самбір як потужний центр концентрації єврейської общини у Сх. Галичині), пов’язана із знищеними побутом, культурою, релігійних традицій єврейської громади України. Місце поховань видатних представників єврейського народу – митців, релігійних діячів. Фактичне набуття статусу меморіальної пам’ятки жертвам нацизму в роки ІІ Світової війни (також в контексті останніх залишків колись могутньої общини післявоєнних лихоліть) та пам’ятки історії і мистецтва.

В нашої організації є вся необхідна технічна документація, архівні, геодезичні дослідження по даному об’єкту культурної спадщини, тому просимо бажаючих допомогти впорядкувати ці території, звертатись до нас за вказаними контактами. Будемо щиро вдячні всім за будь-яку допомогу в підтримці нашої діяльності.