Ягільниця

Ягільниця вперше згадується в документах із 1499 р., коли його відвідав польський король. Спочатку у міста була назва на польський манер - Ягольниця (Ягольніца). Містоудостоєне права приватного міського дворянства в 1517 р. В період між 1669-1672 рр. це регламентовано турками. В 1742 р. між графом Лянцкоронцьким і Авраамом Давидовичем було укладено договір про оренду міста Ягільниця і Ягільницького ключа. В 1761 р. здійснено реєстр усього рухомого майна орендаря Ягільниці Лянцкоронцького Станіслава Облята. У 1772 р. Ягільниця увійшла до складу Австрії. В 1929 р. до міста приєдналися кілька сіл району. Таким чином, загальна чисельність населення зросла в три рази, але частка єврейського населення в той час була відносно невеликою (див.: порівняльна таблиця).

Назагал дане містечко можна схарактеризувати як типовий штетль. В світі дуже багато відомих людей родом саме звідти (див.: додатки).

Інформація про єврейські поселення в Ягільниці починається лише із XIX ст. За переписом 1765 р. в Ягільниці разом із ближніми невеликими селами проживало 347 євреїв. Вкінці століття рабин Давид, автор "Давидового Брашота” ("Давидових Благословінь”), потім рабина і глави рабинського суду. Після нього, з 1780 по 1903 р. єврейську громаду міста очолювала династія рабинів сім’ї Шапіро. В 1785 р. Ягільницю на основі імператорського розпорядження від 18 липня 1785 р. було переведено як населений пункт до типу містечка. У 1787 р. за клопотанням Заліщицького окружного староства затверджено дозвіл на проведення річних ярмарків у м. Ягільниця. Того ж, 1787 р. було підтверджено привілеї Ягільниці. В 1844 р. в містечку "Домінією тютюнової фабрики” було засновано тютюнову фабрику (з директивного листа Галицької Губернської окружної комісії в Чорткові (з осідком в Заліщиках) від 28 лютого 1845 р.). 29 листопада 1852 р. в Ягільниці засновано приватну школу (з директивного листа Галицьких крайових українських шкіл у Львові від 28 листопада 1852 р.).

У 1880 р. із загального числа населення Ягільниці, що становила 3143 особи, євреїв було 1892, тобто переважна більшість.

Згідно ж даних "Географічного Словника Королівство Польського та Інших словянських країв”, станом на 1882 р. у Ягільниці проживало952 римо-католики (поляки), 631 греко-католик (українці) та 1323 особи юдейського віросповідання (євреї) (назагал у парафії, до якої належало ще кілька навколишніх сіл і містечок, налічувалося 3324 католиків і 2780 євреїв (греко-католицька парафія охоплювала меншу кількість населених пунктів, тому налічувала 1859 греко-католиків)). За період 1899-1939 рр. жваво діяла читальня, про що свідчать численні збережені в архівах звіти її діяльності.

Першим із рабинів династії Шапіро був рабин Цві, слідом за ним прийшов рабин Ізраїль, його син, його онук, рабин Шмуель Зеєв, і син останнього, рабин Цві. П’яте покоління династії Шапіра, рабин Менахем, також був рабином Ягільниці на початку кар’єри, але в 1903 р. змінив резиденції, щоб стати рабином Городенки. В XX ст. рабином Ягільниці був Шмуель Меламед.

Євреї Ягільниці, як і інші євреї округи, жили в основному з торгівлі і ремісництва. В кінці XIX ст. були створені цегляний завод та тютюнова фабрика, але серед працівників євреїв не було. Серед євреїв-солдатів Легіону Пілсудського в 1920-х рр. були і працівники тютюнової фабрики, але без права зайнятості.

У 1904 р. в центрі міста, частині локалізації єврейських родин, була пожежа. Двадцять будинків згоріло, і п’ятдесят родин залишилися без даху над головою.

Євреї міста емігрували до великих міст Галичини і за кордон. Протягом 1880–1910 рр. кількість євреїв у Ягільниці зменшилася. Під час першої світової війни більшість євреїв покинула місто, після чого багато із них вже не повернулися. На початку двадцятого століття, самодопомоги Відня організували виробництва сітки для волосся, що дало робочімісця у промисловості для деяких жінок міста. Більшість євреїв також продовжували заробляти на життя між двома Світовими війнами торгівлею та ремісництвом. В середині 1930-х рр. економіка впала. Багато працівників-євреїв брали безвідсоткові кредити "Купат Хадемак”. Під час 1936-1937 рр. Товариства дали кредити до 178 особом, з яких 133 були дрібними підприємцями, а 45 ремісниками.

Сіоністський союз тут створений в 1897 р.

В 1900 р. єврейське населення Ягільниці становило 1366 людей, а це було 44.3% від усього населення, що становило 3083 особи, тобто близько половини.

Станом на 1910 р. із загалу населення Ягільниці – 3027 людей – євреї вже становили 1284 особи, що було передусім спричинене еміграцією.

На початку XX ст. бароном Гіршем заснована єврейська школа в Ягільниці. В 1920 р. Єврейська школа налічувала близько 100 учнів.

У Ягільниці було 2 культурних об’єднання – Тарбут та Культур Фройнд, які іноді співпрацювали.

В 1921 р. із загальної кількості населення Ягільниці – 2702 людини – євреї становили 988 осіб.Зміни кількості населення спричинені післявоєнними лихоліттями.

В південній частині міста була єврейська лазня, куди кожної п’ятниці збиралась більшість євреїв міста. Був поділ між жінками і чоловіками.

Весною вода була гарячою через попереднє проходження по нагрітих каменях іззовні лазні.

Також була миква, де прийнято було омиватися перед великою подією, такою як весілля.

До ІІ Світової війни в місті налічувалось 250-300 єврейських сімей. Більшість населення загинули під час Голокосту. Невелика частина емігрувала до Ізраїлю ще до війни. Дехто вижив, перейшовши до поселень, контрольованих на той час Червоною Армією.

Станом на 1935 р. із загального числа населення Ягільниці – 9783 осіб – євреїв налічувалося всього 1066. Це звісно спричинене економічним занепадом та численними еміграційними рухами євреїв у Європу та в Палестину.

Згідно даних шематизму, станом на 1938-1939 роки Ягільниця в релігійному відношенні входила до Чортківського деканату. В числі із відносно невеликими містечками Салівка і Хомяківка, тоді в Ягільниці налічувалося 2181 осіб - християн греко-католицької віри та 3900 латинського обряду. Єврейського населення (юдейського віросповідання) налічувалося 1060 осіб. Була семикласна школа із польською мовою викладання.

За вересень-жовтень 1939 р., перший місяць Радянської влади, єврейське населення Ягільниці знову зросло до близько 2.000 осіб (потік біженців із західних областей Польщі). Багато із них влітку 1940 р. відправлено радянськими властями в далекі райони Радянського Союзу.

За прикладом інших місцевостей було створено Єврейську Раду, запроваджено збирання поборів, примусова праця.

Єврейське населення знищене протягом осені 1942 р. (вересень-жовтень). Дві "акції” охоплювали більшість євреїв Ягільниці і сусіднього села. Євреї були відправлені в концтабір смерті Белжець, решта, отримали наказ розійтися по містах, де локалізовувалися ґетто. В жовтні-листопаді 1942 р. євреї Ягільниці прибули до містечка Тлост. В цей час проходив "відбір” в табори із будинків округ. Більшість робітників, непотрібних після с/г сезону, були розстріляні. Це характеризувало весь регіон. Невелика кількість людей залишилася живими (в основному майстри-ремісники), яких німці зосередили їх у групи для робіт. Багатші євреї отримали роботу, але поступово і їх ліквідовано. Багато євреїв втеклов ліс, поле, покинуті будинки, горища, бункери. Більшість їх, померли через інформаторів, іншї померли через холод. Кілька людей з грошима вдалося отримали допомогу і притулок в будинках місцевих фермерів. Місто звільнила Червона Армія 24 березня 1944 р.

 

Стародавнє Єврейське кладовищетут бере початок із кінця XVIII ст. Проте його локалізації не видно на кадастровому плані 1860 р. через винесення поза межі тодішньої Ягільниці. Інших топографічних планів та кадастрових карт Ягільниці періоду XVIII І половини XX ст. в архівах не вдалося.

На топографічній карті 1890-х – 1900-х рр. воно вже чітко зафіксоване, як і капличка для молитв на його території (територія Ягільниці збільшилася). Із фотографії на фоні кладовища емігрантки, уродженки м. Ягільниці Візі Фройд у 1939 р. проглядається гарно огороджене кладовище, типове для галицьких штетлів. Кладовище проіснувало в незмінному вигляді до часу ІІ Світової війни, коли Ягільниця була одним із локальних центрів здійснення Голокосту стосовно єврейського населення (євреї міста і околиць примусово працювали на тютюновій фабриці, і під час війни відбулося дві масові Акції розстрілу євреїв (при як - нижче) також див.: історичні спогади уродженця і мешканця Ягільниці Шломо Волковіча) і кладовище було майже повністю поруйноване. І, як зазвичай ставалося в той час, за Радянських часів, в період байдужості і атеїзму було повністю занедбане. Проте ще видно залишки і межі кладовища станом на 1944 рік (внаслідок дешифрування німецьких аерофотозйомок Ягільниці із Національного Архіву США (див.: пояснювальна записка, аерофотозйомки)). На офіційний запит у 2010 р. в Ягільницьку сільську Раду із проханням нанесення меж кладовища на сучасний стан, його територія, вивчена до того часу по картографічних дослідженнях (секретних топографічних картах, німецьких аерофотозйомках та старих фотографіях), фактично була леґалізована і потверджена офіційним владним органом. Було вислано карту сучасного стану с. Ягільниця і на ній окреслено територію цвинтаря, яка повністю збігається із дослідженнями. Завдяки експедиції до Ягільниці, організованої Представництвом Американських комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу на чолі з директором п. Мейлахом Шейхетом (на Ґрант держдепартаменту США на захист культурної спадщини) внаслідок польових досліджень було підтверджено наявність мацев (надгробків) кладовища в товщі землі, проведено докладну геодезичну зйомку території його розташування. Таким чином, комплексні геодезичні, архівні дослідження, співставлення карт, аерофотозйомки дало можливість детально проаналізувати ситуацію і нанести межі кладовища на сучасну ситуаційну картосхему. Враховуючи активну позицію Представництва по збереженню єврейської культурної спадщини впродовж років і детальний аналіз та доказову базу стосовно даного питання є надія на внесення кладовища в реєстр пам’яток місцевого значення Тернопільської області і як наслідок підняття мацев-надгробків на поверхню та огородження території кладовища, встановлення відповідного меморіального знаку.

Об’єкт (колишній стародавній єврейський цвинтар) розташований на рівнинній місцевості, на схід від історичного середмістя Ягільниці. Має форму прямокутника. Ландшафт горбисто-рівнинний.

За функціональною типологією – місце давніх поховань єврейського населення м. Ягільниця. Загальна площа території, що охоплювала цвинтар – 8430.2 м кв (0.84 га). Часовий проміжок утворення об’єкта – приблизно XVIII ст. Пам’ятні знаки встановлених зразків відсутні. За сприяння єврейської організації, для запалювання свічок, здійснення паломництва відновлено капличку для молитв і запалювання свічок, здійснення паломництва (на пам’ятному знаку всередині каплички на івриті написаний текст про Праведника – цадика Іскусієла Шмелке, який "був праведний, чесний, помагав людям”). Сюди приїжджають нащадки євреїв, що раніше жили тут вшанувати пам'ять своїх потомків запалюванням свячок та молитвами.

Цвинтар є важливою історико-меморіальною пам’яткою, що засвідчує загибель багатої єврейської історії м. Ягільниця як складової української історії Галичини в контексті проживання в місті потужної єврейської громади і майже повного її знищення в часи Голокосту ІІ Світової війни. Тут поховано відомих єврейських жителів м. Ягільниця.

Єврейський цвинтар становить історичну пам’ятку колись потужноїєврейської громади м. Ягільниця і її найвідоміших діячів різних сфер культурного, побутового і суспільного життя, від якої, окрім даного цвинтаря і розташованих в інших місцях деяких історичних будівель, а також збереження в людській пам’яті не залишилось і сліду. У радянську добу в повоєнний час пам’ятка не охоронялася. Цвинтар із залишками мацев та фундаменту каплички із відновленою історичною капличкою вкритий товщею ґрунту. Із кінця 40-х років минулого століття і до сьогоднішнього часу цвинтар без мацев заростав густим травяним покривом, частина його перетворювалась на невпорядковані горби. Територію цвинтаря майже посередині прорізає протоптана стежка. Подекуди видніється вигоріла територія сухої трави, малі чагарники. Спостерігається людське втручання.

Твори мистецтва відсутні.

Територію займають площі замлі із травяним покривом та подекуди вигорілою землею та пагорбами штучного і природного походжень. В товщі землі збереглися залишки надгробних плит (мацев), залишки фундаменту каплички. Межі стародавнього єврейського цвинтаря окреслені за допомогою картографічних матеріалів – австрійських секретних топографічних планів кінця XIX – початку XX ст.., на яких чітко видно локалізований цвинтар із капличкою і окреслена його територія. Це підтверджено дешифруванням німецьких військових аерозйомок 1944 р., що виходить із історичних збережених закартографованих фактів про цвинтар та свідчень очевидців, історичних досліджень, збереженої пам’яті. Відбулось часткове упорядкування території цвинтаря – відновлено історичну капличку на його території. Дослідження і нанесення територій на сучасну ситуацію виконані за допомогою геодезичної зйомки території, численних наземних досліджень (біолокації) та нанесення встановлених результатів фотограмметричним методом. Використано сучасні космічні супутникові зйомки територій.

Цвинтар розташований за межами історичного середмістя, в східній його частині. З півночі і північного заходу територія обмежена лісом, християнським цвинтарем, з яким раніше фактично межувало, трав’яним покривом який розрісся із заходу на схід за останні півстоліття. З півдня простягається історично завжди існуюча дорога, через яку вже є індивідуальна забудова. Зі сходу та південного заходу є також обмеження поруйнованою залізною сіткою та майже по всій площі на південному заході і південному сході є обмеження індивідуальними забудовами. Посередині території цвинтаря проходить штучна стежка. Територія об’єктів спеціально не виділена. Огорожа відсутня. Територія потребує подальшого дослідження і охорони

Визначна пам’ятка історії (враховуючи м. Ягільниця як потужний центр концентрації єврейської общини у Сх. Галичині), пов’язана із знищеними побутом, культурою, релігійних традицій єврейської громади України. Місце поховань видатних представників єврейського народу – митців, релігійних діячів. Фактичне набуття статусу меморіальної пам’ятки жертвам нацизму в роки ІІ Світової війни (також в контексті останніх залишків колись могутньої общини післявоєнних лихоліть).

В нашої організації є вся необхідна технічна документація, архівні, геодезичні дослідження по даному об’єкту культурної спадщини, тому просимо бажаючих допомогти впорядкувати ці території, звертатись до нас за вказаними контактами. Будемо щиро вдячні всім за будь-яку допомогу в підтримці нашої діяльності.